Статті, блоги > Книготоргівля

З історії підготовки книготорговельних кадрів в Україні

Михайляк І.І. | 09.09.07 13:02:58

Книготоргівля як органічна частина книжкової справи належить до тих сфер людської діяльності, що прямо узалежнені від соціально - економічних умов країни і, насамперед, є соціокультурною сферою діяльності. Про це свідчить тисячолітня історія вітчизняної книжкової справи. Саме в історичному контексті, коли книга розглядалася як агітаційний, пропагандиський засіб, масовий засіб “класової боротьби” активізувалась книготорговельна діяльність, завдання якої полягало в ідейно – політичному вихованні і культурному розвиткові суспільства.

---

На початку 1919 року книгорозповсюдженням в Україні займалися Харківське відділення агенства Центродруку і Українське центральне агенство з постачання і розповсюдження творів друку (Укрцентраг). Основну діяльність провадив Укрцентраг, який був державним органом розповсюдження книжкової продукції, що виходила в Україні та в Росії.
У зв’язку із забороною приватної книготоргівлі з 1920 року всі книготорговельні підприємства країни було націоналізовано. В умовах нової економічної політики держава відмовилась від безкоштовного книгорозповсюдження. Відповідно до декрету Ради Народних Комісарів РСФРР від 28 листопада 1921 року усі видавництва перейшли на господарський розрахунок і самоокупність, що посилювало їх економічну базу. Провідним видавництвом 20-х рр. стало Державне видавництво України (ДВУ), попередником якого було Всеукраїнське державне видавництво. У 1922 році було створено торговельні відділи ДВУ у Києві, Одесі, Миколаєві, Полтаві, Чернігові тощо. Таким чином, діяльність ДВУ була пов’язана з налагодженням оптимальної системи книгорозповсюдження.
Вагоме місце в організації і налагодженні кооперативної книготоргівлі займала діяльність Всеукраїнської кооперативної книготорговельної та видавничої спілки “Книгоспілки”. Книгоспілку було зареєстровано двічі: у серпні 1918 р. у гетьманському Києві та 21 листопада 1922 у Харкові – як міжкооперативний центр, фундаторами якого стали всі найбільші в Україні об’єднання кооператорів з відповідними активами. [2] . До складу правління увійшли відомі організатори книжкової справи на Україні 20-х років: М.А. Агуф, С.В. Пилипенко, Н.М. Нечаєв (завідуючий книготорговельним відділом). Саме Н.М. Нечаєв став ініціатором і організатором системи підготовки кадрів для книжкової торгівлі вищої кваліфікації на спеціальних курсах у Харківському кооперативному інституті, а на початку 30-х рр. очолив кафедру книгорозповсюдження Всеукраїнського інституту комуніністичної освіти.
Таким чином, початок 20-х рр. ХХ ст. – особливий період в історії розвитку кооперативної книжкової торгівлі, де провідне місце займала “Книгоспілка”.
В цьому контексті актуальною проблемою стала підготовка кадрів для книжкової торгівлі. Дана проблема розглядалася і раніше, а саме, у 1912 році на ІІ зїзді книговидавців і книгорозповсюджувачів зазначалось, що “провінціальні книготорговці не мають професійної підготовки, не знають і елементарних відомостей з книгознавства…”.[1] І справді, у тогочасній книжковій торгівлі працювала здебільшого молодь з середньою або незакінченою середньою освіти, зовсім не обізнана з організацією і технологією книготоргівлі, з асортиментом книг з тієї чи іншої галузі знань. Щоб забезпечити нові кадри хоча б мінімальним знанням з книжкової справи влаштовувались, заняття з техмінімуму, семінари, окремі лекції, запроваджувалось індивідуальне учнівство у книгарнях. Ці форми, однак, не давали належної результативності, бо були фрагментальні, розпорошені, без належного концептуального обгрунтування, кадрового і методичного забезпечення. Отже, гостра потреба у висококваліфікованих книготорговельних кадрах залишалась.
Інформацію, присвячену формам, методам підготовки книготорговельних кадрів, можемо почерпнути з публікацій, які вміщені на сторінках книгознавчих журналів – “Бібліологічні вісті”, “Нова книга”. Однак, спеціальне дослідження цієї важливої економічної і соціокультурної проблеми відсутнє. В останьому номері журналу “Нова книга” (1925 р.) у рубриці “На шляху до читача” знаходимо замітки про перші Всеукраїнські книготорговельні курси, які організовані “Книгоспілкою”.[10]
Значно більше інформації про підготовку кадрів з книгознавства та книжкової торгівлі знаходимо на сторінках наукового журналу “Бібліологічні вісті”, що видавався від імені Українського наукового інституту книгознавства (УНІК) – і проіснував протягом 1923-1930 рр. У статті Н.М. Нечаєва “Готування кооперативних книжкових робітників на Україні” аналізується діяльність “Книгоспілки” у підготовці кадрів для книжкової торгівлі.[9]
В контексті нашого дослідження особливий інтерес представляють статті : Ю. Меженка “Про один з бібліологічних фронтів”[7], “Курси книгознавства”[5], “Положення про аспірантів у галузі бібліотекознавства та книгознавства”[11], в яких відображена діяльність УНІКу щодо вирішення кадрової проблеми у книжковій галузі, зокрема, в царині книгознавства. Саме УНІК, займаючись освітньо – педагогічною діяльністю, відчув величезну потребу в організації на Україні вищої постійної бібліологічної школи. У серпні 1923 р. УНІК подав до Наукового комітету короткий навчальний план довготермінових курсів з книгознавства, які планувалося відкрити найближчим часом. Навчальний план складався з 2-х частин : теоретичної, яка включала фахові дисципліни (історія книги, книгопоширення, книгописання) та практичної, суть якої полягала в написанні доповідей, рефератів, спільне їх обговорення.[7] Як бачимо, навчальний план вміщував важливі фахові дисципліни, знання яких є необхідним елементом для належної кваліфікації книгознавця.
Звертаючись до Наукового комітету, а згодом Укрголовнауки з навчальним планом, УНІК щоразу хотів звернути увагу на важливість бібліологічної освіти. І ці спроби були недаремні. Після затвердження нового Положення про УНІК (1925 р.) Укрголовнаука визнала за доцільне створення у Києві курсів книгознавства. Погоджуючись із планом УНІКу, Укрголовнаука запропонувала розробити і деталізувати навчальний план курсів. Саме 1925 р. УНІКом складається 2-х річний навчальний план для Вищої бібліологічної школи з двома напрямками : бібліографічно – бібліотечним та книготорговельно – видавничим. В навчальному плані першого року включено загальні соціально-політичні і культурно-історичні дисципліни та загальні книгознавчі дисципліни, такі як загальна історія книги, бібліологія, книжкове законодавство, методи книжкової статистики, бібліографія та її значення для книжкових працівників, класифікація книги, бібліографія головних галузей знання, сучасні головні бібліологічні установи. Спеціалізація ж починалася з другого року навчання.[5]
Таким чином, завдання Вищої бібліологічної школи полягало в підготовці практичних кадрів для видавничої та книжкової справи.
Враховуючи гостру потребу України в наукових кадрах книгознавчого профілю, УНІК у 1926 р. затвердив положення про аспірантів у галузі бібліотекознавства та книгознавства. Згідно положення для підготовки наукових кадрів у галузі книгознавства при УНІКу створено Інститут аспірантури. План науково-підготовчої роботи аспірантів формувала Наукова Рада і подавала для затвердження Укрнауці. Наукова підготовка аспірантів здійснювалася протягом 3-х років. В аспіранти приймалися особи, що бажали присвятити себе науково-дослідній роботі в галузі бібліотекознавства, бібліографії та книгознавства. Аспірант користувався всіма правами, що належали науковим працівникам.[11]
Отже, освітньо-педагогічна діяльність УНІКу заклала важливий фундамент у створенні та розвитку вищої книгознавчої освіти.
Зважаючи на те, що основним об’єктом книгознавчого знання є книга, як духовна сутність, втілена в конкретну матеріально-конструктивну форму, і книжкова справа, як спосіб існування книги у суспільстві, можемо стверджувати, що книжкова торгівля є невід’ємним елементом системного знання про книгу. Тому не дивно, що підготовка книгознавчих кадрів, була тісно пов’язана – і за суттєвими, і за хронологічними рамками – з формуванням фахівців книготорговельного спрямування.
Оскільки у 20-х рр. ХХ ст., як зазначалось вище, розвивалася кооперативна книжкова торгівля, то об’єктивно зростає потреба у підготовці кадрів для неї.
Систематичну підготовку кадрів для кооперативної книжкової торгівлі здійснювала Книгоспілка. Для цього вона періодично організовувала короткотермінові курси терміном на 1-4 місяці. Зокрема, 25 липня 1924 р. закінчилися перші Всеукраїнські книготорговельні курси, які тривали протягом 4-х тижнів. На курсах навчалося 44 слухачі, з них 37 - “дійсних” слухачів та 7 –“вільних” слухачів. Заняття проводилися лекційно, паралельно з бесідами та дискусіями, практичними роботами у книгарнях і у вигляді екскурсій. Загалом проведено 127 лекційних годин, 5 практичних занять в книгарні, 2 дні присвячені паперовій справі і торгівлі, 2 години відведено на екскурсію у друкарню Книгоспілки. Навчальний план вміщував такі основні теми : Книгоспілка і її діяльність, організація і практика книготорговельної діяльності, фінансові питання книготоргівлі й розрахунковий аналіз, сучасний стан видавництва, сільсько - господарська книга, дитяча книга, соціально – економічна література, підручники. Як бачимо, у навчальному плані особлива увага звертається на принципи, організацію і практику книготоргівлі (60%), - значно менше книгознавчим дисциплінам (40%).[10]
Необхідність забезпечити спеціалізацію фахівця – книгаря виникла у Культурного комітету Книгоспілки. Саме він у 1924 р. організував “Гурток у справі вивчення книги й книготоргівлі”, завдання якого полягало в бібліографічному вивченні всіх книг – новинок, що поступають до реалізації, класифікації книг тощо. Навчання велося за попередньо складеним навчальним планом.
З метою підвищення кваліфікації кадрів для книжкової торгівлі Книгоспілка використовує так звані інститути практиканства або короткотермінові практичні курси (1-3 місяці). Курси мали суто практичний характер і були пристосовані до специфічних вимог кооперативної книжкової справи. З цієї причини в навчальному плані ми не знаходимо теоретичних дисциплін, що вивчають книгу, а лише практичні – загальні положення книжкової справи, організація і практика кооперативної книготоргівлі, Книгоспілка та її діяльність тощо. На навчання в основному запрошувалися особи скеровані книжковими кооперативними організаціями, а також навчалися і окремі особи. За 2,5 роки в Книгоспілці було 32 практиканти, з них влаштовано на посади – 22, а решта відсіялася.
Таким чином, існування інститутів практиканства мало свої переваги і недоліки. До переваг слід відзначити – практична підготовка, чого не могли дати короткотермінові курси. Недоліками можна вважати – перевантаженість організаційного відділу Книгоспілки безпосередньою роботою не дає можливості звертати належної уваги на керівництво діяльності курсантів. Все ж, незважаючи на недоліки, інститут практиканства загалом себе виправдовував і використовувався для підготовки кадрів з книжкової справи.
Уявлення про темпи розгортання курсової підготовки кадрів для кооперативної книжкової торгівлі Книгоспілки дають такі часткові дані. В 1924 – 1925 рр. організовано курси для 44 чол., а в 1929 р. вже для 863 чол., в т. ч. : чотиримісячні курси в Харкові і Києві (80 чол.), Дніпропетровську (40 чол.) і двомісячні – в Кіровограді і Миколаєві (40 чол.). В 1931 році організовано 32 курси для 1012 чол., в т. ч. 9 чотиримісячних для 386 чол. Загалом з 1924 по 1931 рр. на 130 курсах Книгоспілки навчалося 3378 слухачів.[1]
Проаналізувавши діяльність Книгоспілки щодо підготовки та перекваліфікації кадрів у книжковій торгівлі, необхідно констатувати значний розвиток цієї діяльності, а також своєрідність і оригінальність складання навчальних планів і методів викладення.
Щодо інших організацій є лише несистематичні часткові спроби. Наприкінці 1924 р. з ініціативи Ц.К.Робосу в Харкові відкрито вечірній семінар на 40-50 год. для підвищення кваліфікації працівників книжкової торгівлі м. Харкова та літом В Києві було влаштовано двохтижневі курси для книгопродавців Державного видавництва України.[9] В 1924 – 1925 рр. Київським місцевим бюро секції працівників друку було організовано десятимісячні курси для підвищення кваліфікації книготорговельних кадрів. Програма курсів включала такі дисципліни : історія книги та книжкової справи загалом і ,зокрема, в Росії та в Україні; класифікація книги; бібліографія. Лекції відбувалися увечері, один раз на тиждень.[4] А от 3 грудня 1929 році відкрито курси для підвищення кваліфікації книгарів в Києві. Ініціатором організації курсів є Київський Комітет в справах друку, а імпульс для відкриття курсів дала І-а Всесоюзна Книготорговельна Нарада, що відбулася влітку минулого року в Москві. Курси розраховано на 4 місяці або 136 академгодин. Мета курсів, як зазначено в плані : підвищити кваліфікацію книгаря в головних галузях книготоргівлі, піднести його політичний рівень та книжкову культуру в Києві взагалі, а відтак : раціоналізувати книжкову справу в Києві, обєднати книгарів і взаємно орієнтувати їх в роботі видавництв і тим налагодити дружнє співробітництво між ними. Відповідно до цього завдання, освітнього і книготорговельного рівня курсантів побудовано і програму курсів, яка складається з трьох відділів: загально – освітніх дисциплін (завдання політичного моменту та роль книжки й книгаря, основні поняття з філософії, політекономії, історії, конституції, поняття про кооперацію, її структуру та завдання тощо); фахових дисциплін (історія книги, шляхи вивчення книги, вивчення покупця, дитяча книга, її педагогіка і бібліографія, організація й практика книжкової справи, українська періодична література та робота з нею тощо) та бібліографії (основи бібліографії, бібліографія соціально – економічної літератури тощо). Понад програмою – екскурсії. Як бачимо, загально – освітні дисципліни подано лише такі, щоб орієнтувати курсантів, а от ширше подано фахові дисципліни, особливу увагу приділено бібліографії та практиці.[3] Отже, для підвищення кваліфікації книготорговельних кадрів влаштовувались так звані курси – семінари терміном від 2 – 3 тижнів до 10 місяців.
В 1929 – 1930 рр. створюється мережа постійних навчальних закладів для книжкової торгівлі і видавничої справи.
В 1930 році у Харкові, Києві, Одесі й Дніпропетровську організовуються школи фабрично – заводського учнівства (Книгоучі), які займалися підготовкою книготорговців, коректорів та видавців. Протягом 1932 року було підготовлено 127 чол. Комітет у справах друку в 1930 році організував у Харкові книжково – газетний технікум, де готувалися кадри для книготоргівлі, видавництв і редакцій газет. При технікумі було відкрито вечірній відділ. Крім того, при Київському кооперативному інституті створюється книжковий технікум, а при Одеському кооперативному технікумі – книготорговельний відділ. У Харківському технікумі в 1932 р. навчалося 235 студентів, у вечірньому – 58, у Київському технікумі Вукоопкниги – 281 (випуск у 1931 р. становив 57 чол.).[1]
Робляться перші спроби для підготовки книготорговельних кадрів з вищою освітою. В 1932 році у Всеукраїнському інституті комуністичної освіти (ВУІКО) організовано факультет книгорозповсюдження (очолив Н.М.Нечаєв), який проіснував недовго і налагодити систематичну підготовку таких спеціалістів не вдалося з об’єктивних причин. Однак випускники інституту отримували достатню теоретичну і практичну книгознавчу підготовку і після його закінчення працювали у бібліотеках, книготорговельних та книговидавничих установах.[6]
Таким чином, історичний період (20 – 30 рр. ХХ ст.), в якому розвивалася кооперативна книжкова торгівля, показав нам становлення та розвиток книготорговельної освіти. І для цього було зроблено чимало – організація курсів, курсів – семінарів, гуртка у справі вивчення книги, інститутів практиканства, а згодом створюються школи – книгоучі, технікуми, факультет книгорозповсюдження у Всеукраїнському інституті комуністичної освіти (ВУІКО). Можливо, на сьогоднішній день, створення книготорговельних курсів для підвищення кваліфікації кадрів, стане актуальним, оскільки книготорговельні організації відчувають в цьому величезну потребу.

Список використаної літератури

1. Агуф М.А., Коваль М.Т. Книгу – в маси. Книжкова торгівля в Радянській Україні : 1918 –1964 рр. - Харків : Ред.-вид. відділ Книжкової палати УРСР,
1965.-165 с.
2. Видавнича галузь і кадри : досягнення, проблеми, перспективи : Науково – практичний збірник / Упоряд. Е. Огар .- Львів : Аз-Арт,2002.-276 с.
3. Книгарські курси в Києві // Бібліологічні вісті.-1930.-№1.-С.138-141
4. Курси для підвищення кваліфікації книгарських робітників // Бібліологічні вісті . - 1925.- № 1-2.-С.188
5. Курси книгознавства // Бібліологічні вісті.- 1925.- № 1-2.-С.145
6. Кушнаренко Н., Шейко В. Харківська вища школа бібліотечно – інформацій ної та книгознавчої освіти в контексті історії та сьогодення // Вісник Книжкової палати України.- 2004.-№7.-С.29-33
7. Меженко Ю. Про один з бібліологічних фронтів // Бібліологічні вісті.-1923.-№ 3
8. Молодчиков О. Книга Радянської України .-К.: Політвидав України, 1974.-176 с.
9. Нечаєв М. Готування кооперативних книжкових робітників на Україні // Бібліологічні вісті.- 1927.-№ 3. -С.141-145
10. Перші Всеукраїнські книготорговельні курси // Нова книга.- 1925.-№7-8
11. Положення про аспірантів у галузі бібліотекознавства та книгознавства // Бібліологічні вісті.- 1927.- №2.-С.104-105
12. Чотирьохтижневі курси // Бібліологічні вісті.- 1925.-№1-2. -С.188
13.Семенычев И. Курсы книжного дела (от нашего киевского кореспондента) // Книгоноша.- 1925.-№5.-С.11
14.Нечаев Н. Подготовка книжных кооперативных работников на Украине // Книгоноша.-1926.-№7.-С.16
15. Нечаев Н. Подготовка книжных работников: Опыт украинской кооперации // Изд. Дело.-1927.-№12.-С.33
16. Нечаев Н. Там же.-С.27. По другим данным, было проведено 15 курсов.
17. Чаусовский И. Украинская кооперация на культурном фронте // Изд.дело.-1927.-№11.-С.66.
18.Бутрин М.Л.Українська книготорговельна бібліографія,2003