Статті, блоги
Ігор Сілівра: Особисто мені бракує літератури, де описують розвиток реальних ідей і речей – але у несподіваному ракурсі
Анна Рибалка | 30.04.14 7:11:51
Рукопис роману Ігоря Сіліври «Цепелін до Києва» – переможець конкурсу «Днів Фантастики у Києві» 2011р., в 2013 р. здобув друге місце у конкурсному відборі Першої Всеукраїнської літературної премії ім. Олександри Кравченко (Девіль).У вересні 2013 року роман «Цепелін до Києва» був надрукований у видавництві "Шико" (м. Луганськ, Серія "Ruthenia Phantastika").
Розмову з автором веде Анна Рибалка.
- Твій роман «Цепелін до Києва» - твір науково-фантастичний. В наш час, коли доволі популярним є фентезі, які перспективи саме у наукової фантастики, на твою думку?
- Наукова фантастика – жанр доволі складний як для написання, так і для читання. Частенько до НФ приписують твори, де є роботи/бластери/космічні кораблі. Ще частіше можна почути: «байдуже, про що написаний твір, він про людей». Я не вважаю обидва ці твердження догмою: про людей не обов’язково писати фантастику, фантастика повинна містити ідеї.
Звісно, технічно достовірний світ описувати важко, проте, чесне слово, дратують звуки вибухів у невагомості та папужі повторення: «коефіцієнт корисної дії як у паровоза». Особисто мені бракує літератури, де описують розвиток реальних ідей і речей – але у несподіваному ракурсі. Хорошим прикладом такої книжки є «Хибна сліпота» Уотса, там, в кінці, є понад сотня посилань на наукову літературу звідки узяті ті чи інші гіпотези.
А наскільки затребувана така література у нашому суспільстві – час покаже. З одного боку, все зараз йде до спрощення, до розширення цільової аудиторії: популярна культура – саме тому й популярна, що проста, зрозуміла. З іншого боку, не варто недооцінювати бажання читача подумати самому. Не знаю, час покаже.
- В інтерв'ю, опублікованому на сайті "Буквоїд» http://bukvoid.com.ua/events/interview/2013/07/30/074503.html ти багато розповів про сам роман, про свою роботу над твором, а також про роздуми над тим, яким би був світ без електрики. Але чи хтось із українських фантастів вже звертався до стім-панку? Чи тебе можна сміливо вважати новатором у цьому напрямі?
- На момент початку написання книги я не знав інших авторів, що писали українською мовою у цьому напрямку. Тепер – знаю, але, здається, мій роман – таки перший представник «української пари без панку» (Бо «панк – це все-таки протест, а і в моєму романі він відсутній). Сподіваюсь, не останній.
- З чого саме ти почав продумувати фантастичну лінію твору: з ідеї, психології героїв майбутнього, соціальної моделі світу?
- Гм… мабуть з технічної складової світу. Якось подумалось: «а як би було, якби не було електрики?» потім: «а чому її, власне, її не було?». Потім – соціальна модель суспільства, історія світу. Наостанок – герої. На жаль, така послідовність дещо відбилась на результаті – і частина героїв грішить «картинністю».
- Чи у процесі написання твору ти прислухався до чиїхось порад? Чи вперше показав читачам уже готовий текст? Взагалі, в чому, на твою думку, полягає цінність критики для письменника-фантаста? І до яких саме критичних зауваг критики ти більше схильний прислухатися: до тих, що стосуються моделі світу, побудови сюжету, емоцій персонажів, стилю?
- Сам роман починався із окремих оповідань. Їх я показав уже в готовому вигляді – а потім зібралась група консультантів, які допомагали розробляти світ – історію, культуру, політику, техніку. Хороший критик – це неймовірна цінність, це погляд збоку. Із застереженням, що перша критика має бути дуже конструктивною. Я неймовірно вдячний усім, хто допомагав працювати над книгою, і подяки їм усім можна відшукати на останній сторінці роману.
- Роман "Цепелін до Києва" є першою частиною дилогії. Чого слід очікувати читачеві від другої книги?
- Не продовження. Друга книга – інший роман, який об’єднаний із першим тільки основною ідеєю. Із другого шару другого роману читач зможе дізнатись про подальшу долю героїв першого, але натяками, не більше. Події розгортаються через десять років, частково в інших світах та із зовсім іншими героями. Проте читач отримає усі відповіді на усі загадки, що задані в обох книжках.
- Чи думав ти у майбутньому про переклад роману іншими мовами?
- Це питання, мабуть, до видавців. Проте я не маю нічого проти.
- Наскільки мені відомо, ти неодноразово брав участь у конкурсі фантастичного
оповідання «Зоряна Фортеця». Яка, на твою думку, користь від подібних конкурсів для авторів-початківців (і не тільки)?
- Користь величезна – це і можливість почути критику твору, і подивитись на себе іншими очима, і відвідати майстер-класи, і потренувати самолюбство, і познайомитись із однодумцями.
- Твій потенційний читач - хто він? Яким ти його уявляєш?
- Важко сказати. Мабуть людиною, яка вміє думати і якій набридли кліше.
- А що ти сам читаєш? Лише фантастику чи й твори інших жанрів?
- Я читаю твори усіх жанрів – від (о, жах!) любовного роману до мемуарів та історичної прози. Проходячи через Плутарха та Ремарка. Проте все-таки віддаю перевагу гарній фантастиці.
- Захоплення фантастикою – чи воно з дитинства? Які були улюблені журнали науково-технічного спрямування в дитинстві?
- Так, з дитинства. А журнали – як і у всіх, тоді вибір був не надто великий. «Квант», «Юний технік», «Техніка-молоді».
- Ти ніколи не думав про те, щоб написати сценарій до фантастичного фільму? Наприклад, на основі "Цепеліну до Києва?"
Не думав. Все-таки написання сценаріїв вимагає (окрім попиту на них) ще й непоганого уявлення про те, «що там у фільмі всередині». Тому навіть в дуже оптимістичних варіантах майбутнього навряд чи я писатиму сценарії, максимум – буду консультантом у сценариста.
- І останнє запитання: про літературний процес загалом. Переважна більшість сучасних українських письменників не живуть з літературних заробітків. Добре це чи погано, на твою думку?
- Не так багато є однозначних речей: погано-добре. Із одного боку, цей факт рятує від потоку графоманства, з іншого – дуже, дуже ускладнює пошук нових імен. Звісно, мені б хотілось «жити з письменницької праці», але добре це чи погано для української літератури в цілому – покаже час.