Статті, блоги

РЕДАГУВАННЯ: ТВОРЧІСТЬ ЧИ РЕМЕСЛО?

З. Партико | 27.03.14 19:54:36

Від редактора: Питання, поставлене у заголовку, на перший погляд, мало не схоластичне, не має за собою жодної практичної спонуки. До того ж для значної частини працівників видавничої справи воно досить старе і, загалом, відповідь на нього кожному по-своєму ясна. Однак, якщо придивитися уважніше, не таке вже воно і пусте. І має щонайменше два важливі підтексти, які змушують щоразу повертатися до нього, коли ці підтексти себе виявляють.

---

По-перше, воно випливає із методологічних проблем підготовки редактора-видавця у навчальних закладах. На що опиратися – на талант, особливі здібності потенційного редактора, які варто розвивати, навчаючи, чи тільки на певні психологічні професійні риси, коли редактором можна зробити будь-кого, аби закласти йому знання про певний перелік «нормативів»? Адже в давніші часи на спеціальність «Редагування...» (схоже, як на спеціальності мистецького, журналістського спрямування) пробували приймати теж за «творчим конкурсом». (Між іншим, мені самому довелося свого часу в режимі експериментальності пройти такий конкурс, який досі вважаю цілком адекватним, оскільки дотримуюся «традиційної» думки про редакторську майстерність). До речі, й серед дисциплін навчального циклу є, наприклад, така, що одразу виводить на це питання – «Основи редакційної майстерності», -- де неминуче постає питання, що ми робимо протягом цієї дисципліни – вивчаємо і копіюємо майстрів (як це у художників), розвиваємо здібності в користуванні «інструментарієм», чи ж просто наголошуємо на «нормах» і «помилках». Із того чи іншого розуміння може випливати «своя» програма підготовки професіонала – або готуємо чутливу до вимог читача і «життя» натуру, інтелектуала, або ж знавця правил, який «виправляє чужі помилки».
Власне, ціла школа саме редакторської майстерності може вибудовуватися з того чи іншого ставлення.
По-друге, ця проблема має й інше походження. Адже якщо редагування – це рутина і ремесло, до того ж у галузі інформаційних технологій, то вона може бути з часом формалізована. Тобто цілком переведена у сферу «автоматизації». Іншими словами, якщо процес редагування можна укласти в послідовність однакових дій (програми розпізнавання помилок і програми їх виправлення), то редагування може виконувати машина. І... тоді навіщо взагалі цілі навчальні заклади, які вчать редакторів?
Особисто для мене (і як практикуючого редактора, і як викладача) проблема теж начебто ясна і вирішена, але... Коли ставлю таке питання перед студентами, які прийшли навчатися цьому фаху, то кожного разу виявляю, що в середньому (у різні роки по-різному) щонайменше до тридцяти відсотків вважають свій фах більше рутинним, ніж творчим. У тому числі наче формуючи (психологічно) свою другорядність, незначущість, інтелектуальну підпорядкованість і неактивність у підготовці видання до публікації.
(Звичайно, можна було б тут додати ще й інший – ідеологічний підтекст, коли редактор постає як учасник інформаційного процесу майже на рівні з автором, але... ця проблема складніша, тому торкатися тут не будемо. Один із її аспектів продемонстрований у одній із наших публікацій за цим посиланням -- http://knyhobachennia.com/?category=2&article=1540 )

Відтак.
Витягаємо цю проблему із «шухляди» по-перше, задля того, щоб знову ж таки в черговий раз привернути до неї увагу і стимулювати інтерес тих, хто готується стати редактором, а по-друге, тому, що є навчальні заклади, які активно користуються в підготовці фахівців виданнями одного з найяскравіших захисників теорії «рутинності» -- З. Партика. (Нещодавно він презентував свій новий посібник «Основи видавничої справи», а найбільше відомий у галузі кількома перевиданнями підручника «Занальне редагування»). Від давніх часів (здається, ще студентських) він зайнявся пошуком відправних пунктів формалізації редакторських процесів, і... як виявилося, досі залишається при своїй думці. В окремих навчальних закладах його видання критикують і обмежують у використанні, а у деяких інших ставлять за основу. Зрештою, він і сам продовжує викладати, є професором, доктором філологічних наук.
Після чергової розмови зі своїми студентами, я звернувся до З. Партика з проханням дати інтерв’ю і розповісти про свою позицію. І в процесі попередньої розмови ми вирішили переопублікувати його статтю (вона з’явилася ще 1999 р. у «Віснику Книжкової палати», № 9. с. 12-15), яку він вважає досі актуальною, а відтак почати розмову з цього. Звичайно, можна було б дати просто посилання на ту статтю, однак враховуючи нинішню психологію «шукача інформації» (особливо студента), який не схильний ходити до бібліотеки і вишукувати статті, а радше шукає їх в інтернеті, то ми домовилися зробити так.
Отож статтю публікуємо у тому ж вигляді, як вона була написана тоді, а відтак продовжимо розмову з автором пізніше.


РЕДАГУВАННЯ: ТВОРЧІСТЬ ЧИ РЕМЕСЛО?

1. Вступ

Людині, яка починає вивчати редагування, рано чи пізно доведеться зустрітися, наприклад, з таким варіантом означення редагування:
Редагування — … багатоаспектне поняття, що має такі основні значення: 1) вид професійної діяльності (переважно в галузі періодичної преси, книговидавничої справи, кінематографії, телебачення, радіомовлення), який пов'язаний із готуванням до випуску друкованих видань, теле- й радіопередач, кінофільмів; 2) складова частина видавничого процесу, зміст якої полягає у творчій роботі редактора (як правило, разом із автором) над рукописом твору з метою покращення його в ідеологічних, політичних, наукових, літературних відношеннях і підготовці до поліграфічного відтворення й випуску в світ; 3) приведення змісту й форми будь-якого документа, написаного чи підготованого будь-ким, у відповідність із загальноприйнятими чи спеціально встановленими вимогами й нормами [переклад наш. — З. П.] [1].

Перше значення цього слова відповідає тому виду професійної діяльності, для якої в наш час найчастіше використовують термін — видавнича діяльність. Друге й третє значення явно вступають у суперечність: друге стверджує, що редагування — це творчість, а третє, — що редагування — це ремесло (адже вимоги й норми можна просто вивчити, а далі — постійно використовувати без будь-якої творчості). Отже, виникає проблема: як розуміти ці суперечливі значення?
Відповіді на поставлене питання й присвячена дана стаття.

2. Як встановити суть редагування?
(Постановка задачі)

Відповісти на поставлене у вступі запитання можна кількома способами: (а) редагування є тільки творчістю; (б) редагування є тільки ремеслом; (в) редагування є одночасно і ремеслом, і творчістю.
Перші дві відповіді є крайніми підходами. Їх прихильники найчастіше вибирають окремі яскраві приклади творчого виправлення рукопису (наприклад, із художньої літератури) й наочно підтверджують практикою свою “безсумнівну” правоту. Прихильники протилежної точки зору тут же наводять контраргументи (наприклад, із науково-технічної або ділової літератури чи систем редагування), що “заперечують” твердження опонентів. Проте, думаємо, мало хто з редакторів-професіоналів буде схилятися до однієї з цих двох крайніх точок зору, оскільки неупереджений аналіз навіть невеликої кількості виправлень (звичайно, не двох чи трьох!) відразу ж засвідчує, що редагування включає і нормативні, і творчі виправлення. Тому ми, а, сподіваємося, з нами й більшість читачів, будемо вважати, що обидва ці крайні підходи до редагування є хибними.
На нашу думку, правильний підхід до редагування є третім, тобто таким, що передбачає одночасну наявність у редагуванні елементів як творчості, так і ремесла. На такій відповіді можна було б, звичайно, й зупинитися.
Проте, як твердить народна мудрість, “диявол завжди захований у деталях”. Тому, розглядаючи низку таких “деталей” у третьому підході, виникає ряд зовсім нових питань, зокрема таких: а яким є співвідношення творчих та нетворчих (нормативних) операцій під час редагування? Адже від відповіді на це питання залежить, коли добре подумати, дуже багато, наприклад те, як готувати майбутніх редакторів: як в основному творчих працівників чи як інженерів-гуманітаріїв? І, відповідно, які дисципліни їм читати: більше творчі чи більше інженерні? Та й для практики редагування це також украй важливо: видавати довідники з нормами редагування чи ні, оскільки їх, можливо, дуже мало, а тому без них можна обійтися? Крім цих питань, можуть бути й інші, не менш важливі.
Відповісти на поставлене запитання (скільки у редагуванні є творчих і нетворчих операцій?) можна, полічивши, наприклад, час, який витрачає редактор на творчі й нетворчі (нормативні) операції. Проте такий експеримент міг би дати досить спотворені результати, оскільки вони суттєво залежали б від індивідуальних особливостей (наприклад, темпераменту) редакторів. Тому ми вибрали інший шлях: полічити кількість творчих і нетворчих виправлень, які здійснюють редактори під час редагування повідомлень (цей показник не залежить від індивідуальних особливостей, а тільки від рівня кваліфікації редакторів).
Крім наведеного, тут, звичайно, доцільно також дати означення основним термінам, щодо яких було проведено експеримент. Отож, під творчістю ми розуміємо “…діяльність, результатом якої є створення нових матеріальних і духовних цінностей” [2]. Під “новими” тут розуміють такі цінності, які раніше у світовій практиці були відсутніми [3].
Таким чином, можна сказати, що, в принципі, будь-які мислительні операції, на основі яких відбувається виробнича діяльність редактора, бувають трьох типів: (а) репродуктивні операції, тобто ті, які повторюють уже виконані індивідом раніше, (б) продуктивні, які раніше даний індивід не виконував, проте інші індивіди виконували, (в) творчі, тобто такі, які раніше ні один індивід не виконував [4].

3. Опис експерименту

3.1. Опис вибірки. В якості вибірки були взяті тексти образних (художніх прозових), образно-понятійних (публіцистичних) та понятійних (науково-технічних) повідомлень. Основна вимога до вибірок полягала в тому, що їх повинні були редагувати редактори найвищої кваліфікації, тобто або зі спеціальною освітою редактора, або з великим досвідом практичної роботи (не менше 10 років). Кожного виду повідомлень було взято по 10 вибірок, а, значить, у сумі їх було проаналізовано 30.
Кількість редакторів, які опрацьовували проаналізовані повідомлення, дорівнювала 9.
У сумі у вибірках було виявлено трохи менше 5 тис. виправлень. Проте незначна їх частина була визнана суб'єктивною, а тому далі з процесу аналізу була усунута. У результаті для аналізу було залишено 4862 виправлення. Поряд із цим під час аналізу текстів повідомлень була виявлена й певна кількість помилок, які редактори не помітили, а тому й не виправили. Такі помилки ми не виправляли і, відповідно, під час аналізу не враховували.
3.2. Опис отриманих результатів. Виправлення помилок, які були відхиленнями від норм (зафіксованих у довідковій або навчальній літературі чи незафіксованих), ми класифікували як нормативні. Виправлення, які не мали своєю причиною відхилень від ніяких норм, а лише вдосконалювали повідомлення і були визнані нами як доцільні, ми класифікували як творчі. Таким чином, до числа творчих виправлень ми віднеслі як ті, що здійснені на основі як власне творчих, так і на основі лише продуктивних мислительних операцій.
Звичайно, ми розуміємо, що віднесення до числа творчих виправлень тих, які здійснені на основі лише продуктивних мислительних операцій, є, в принципі, не зовсім коректним (згідно даного вище означення творчості). Проте віднесення до їх числа тільки тих, що здійснені на основі тільки власне творчих мислительних операцій, завело б експеримент у тупик (виявити такі виправлення або вкрай важко, або неможливо). Тому, говорячи тут далі про творчі виправлення, ми будемо розуміти, що це практично повністю такі виправлення, які виконані на основі лише продуктивних мислительних операцій.
Уточнимо, що під час експерименту виправлення могли охоплювати як один знак, так і цілу групу знаків одночасно (наприклад, видалення речення чи навіть абзацу) [5]. І перші, й другі виправлення ми вважали одним виправленням.
Отримані результати дослідження подано в таблиці.



————
Примітка: НВ — нормативні виправлення; ТВ — творчі виправлення.

Середні значення кількості нормативних і творчих виправлень подано на рис. 1.




Відхилення від середніх значень кількості нормативних виправлень склали відповідно: для образних (художніх прозових) текстів 73,0±2,2%, для образно-понятійних (публіцистичних) — 78,0±7,8%, для понятійних (науково-технічних) — 79,0±4,4% (тут і далі дані наведено для 95-процентного рівня достовірності даних). Ці відхилення показано на рис. 2.



В абсолютних одиницях у 30 вибірках у середньому було зафіксовано 3800 нормативних і 1062 творчих виправлення. Це означає, що в середньому кількість нормативних виправлень склала 77%, а творчих — 23%. Для вказаних 30 вибірок середнє відхилення склало 77,0±5,5%.
3.3. Інтерпретація результатів. Описане вище дослідження однозначно підтвердило, що редагування справді включає одночасно як творчі, так і нетворчі (нормативні) виправлення. При цьому встановлено, що середня кількість нормативних відхилень більше ніж у три рази перевищує кількість творчих. Це свідчить про те, що основою редагування є виправлення помилок, які є відхиленнями від встановлених суспільством норм, а не вдосконалення рукопису.
Дані про величину відхилень від середніх значень кількості нормативних виправлень (див. рис. 2) дають змогу зробити такі висновки: 1) у середньому найбільша кількість творчих виправлень (як і можна було інтуїтивно прогнозувати) є в образних текстах, менша — в образно-понятійних і найменша — в понятійних; 2) оскільки відхилення від середніх значень у кількості нормативних виправлень в образних та понятійних текстах перекриваються, то з цього випливає, що вони є статистично несуттєвими, іншими словами, редагування художньої прози за кількістю творчих виправлень практично нічим не відрізняється від редагування понятійних текстів; 3) середня кількість нормативних виправлень (незалежно від вижу літератури) перебуває у межах 71,5 … 82,5%.
Що стосується отриманого середнього значення кількості нормативних виправлень для усіх 30 вибірок (77%), то воно могло б бути дійсним при умові, якби потоки образних, образно-понятійних і понятійних текстів у суспільстві були однаковими (тобто близько 33%). Проте, як відомо, кількість образних текстів складає не 33, а коливається в межах 10 … 30% [6]. Тому, коли врахувати вагові коефіцієнти вказаних трьох потоків повідомлень, то можна зробити безсумнівний висновок про те, що реальна кількість нормативних виправлень у засобах масової інформації становить явно більше 77%, тобто є близькою до 80%. Під рештою виправлень (творчих), яких є близько 20%, слід розуміти практично повністю ті, які виконані на основі лише продуктивних (а не власне творчих!) мислительних операцій.

4. Удосконалення означення редагування

Оскільки, як виявилося, норми є основою процесу редагування, розглянемо їх детальніше. У зв'язку з цим найперше вкажемо, що їх можна трактувати і у вузькому, і в широкому розумінні. Тому відразу ж уточнимо, що далі ми будемо трактувати норми редагування у широкому їх розумінні.
Отож, найперше вкажемо струтуру норм редагування. Кожна норма редагування повинна включати:
— агента норми (того, хто задав норму; наприклад, суспільство, Національну Академію Наук, Книжкову палату, Дуржстандарт, дослідників редагування тощо);
— адресата норми (того, хто виконує норму; наприклад, автора, редактора, конструктора, художника);
— зміст норми (дія, яка повинна або не повинна бути виконана; наприклад, повинен бути чи не бути виправлений текст);
— характер норми (норма зобов’язує, дозволяє, забороняє виконання певної дії; наприклад, норми зобов’язують подавати вихідні відомості, дозволяють поміщати в деяких виданнях покажчики, забороняють вживати неевфонічні слова);
— умови норми (обставини, за яких повинні або не повинні виконувати певну дію; наприклад, умовою заміни прийменників ”у” на ”в” є лівосторонній та правосторонній контексти — наявність голосних чи приголосних літер у сусідніх до прийменника словах);
— санкцію (можливі наслідки невиконання певної норми; наприклад, при неправильному визначенні читацької адреси реципієнти можуть або незрозуміти повідомлення, або воно може бути для них нецікавим).
Серед норм виділимо такі їх види: соціальні (юридичні, етичні, естетичні, політичні, релігійні тощо), інформаційні, композиційні, лінгвістичні, психолінгвістичні, логічні, видавничі та поліграфічні.
Крім того, норми можна класифікувати на такі типи: норми-параметри, норми-списки, норми-шаблони, норми-моделі, норми-положення.
З урахуванням сказаного й на основі отриманих результатів можна запропонувати таке удосконалене означення редагування: редагування — це приведення повідомлення у відповідність із існуючими в даний час у даному суспільстві нормами, а також його творча оптимізація, метою яких є отримання заданого соціального ефекту. У цьому означенні ми використали також ідеї, викладені в роботах В. І. Свинцова [7].
Задля справедливості слід зазначити, що в навчальній літературі з редагування для розвинених країн Заходу означення редагування, як правило, нема (принаймні виявити його нам поки що не вдалося). Подамо тут лише таке означення цього слова: Редагувати — 1. А. Готувати (написаний матеріал) для публікування чи презентації, виправляючи, переробляючи або адаптуючи його. Б. Готувати видання до публікування. В. Модифікувати або адаптувати так, щоби зробити відповідним чи прийнятним. 2. Наглядати за виданням (наприклад, газетою чи журналом). 3. Збирати компоненти фільму чи звукової передачі, вирізаючи або з'єднуючи. 4. Усувати, видаляти [8].

5. Едитологія та її складові частини

До цього часу для позначення прикладної науки, яка досліджує видавничий процес у засобах масової комунікації найчастіше використовували такий термін як теорія і практика редагування. На нашу думку, такий термін явно не витримує критики, оскільки, по-перше, включає у свій склад термін редагування, хоча, як очевидно з наведеного вище, у склад цієї науки входить і видавнича діяльність; по-друге, в назву науки в принципі не може входити слово практика.
Представники української школи редагування кілька років тому запропонували для назви цієї прикладної науки такий термін як едитологія [9]. Такий термін видається нам дуже вдалим. На нашу думку, саме цей термін (едитологія) у майбутньому слід використовувати замість недосконалого теорія і практика редагування. Саме такої термінології ми й будемо притримуватися нижче.
З урахуванням наведеного у вступі означення редагування, отриманими нами експериментальними даними та запропонованого удосконаленого означення редагування структуру едитології можна подати у вигляді, показаному на рис. 3.


Рис. 3. Структура едитології

Тут під видавничою діяльністю ми розуміємо: 1) формування “портфеля” повідомлень (приймання від авторів пропозицій на готування повідомлень (авторських заявок); приймання від авторів готових повідомлень; замовлення авторам повідомлень на задану тему; приймання до опублікування підготованих і замовлених іншими організаціями повідомлень); 2) планування видань і передач, в тому числі робота з авторами над створенням планів-проспектів видань і передач, а також визначення груп реципієнтів для пропонованих авторами повідомлень (аудиторій читачів, слухачів або глядачів); 3) підбір повідомлень для “збірників” (газет, журналів, книг-збірників; передач радіо- чи телебачення, які складаються із окремих повідомлень); 4) рецензування авторських оригіналів повідомлень; 5) визначення тиражів видань, а для радіо й телебачення – визначення кількості слухачів чи глядачів; 6) укладання видавничих угод; 7) організація рекламної кампанії, в тому числі готування тематичних планів видань, а також укладання програм радіо- чи телепередач; 8) робота з авторами (під час чи після редагування рукопису); 9) співпраця з персоналом ЗМІ, який бере участь у готуванні повідомлення (молодшими редакторами, коректорами, інженерами-конструкторамм, художниками, інженерами-економістами, інженерами-постачальниками, інженерами-друкарями, операторами, режисерами, інженерами-рекламістами щодо виготовлення й розповсюдження видань і передач); 10) визначення соціальної ефективності повідомлення; 11) визначення економічної ефективності повідомлення; 12) формування видавничої політики ЗМІ (видавництва, видавничої організації, радіостанції, телестудії); 13) керування роботою засобу масової інформації; 14) інші менш значні за обсягом та важливістю процедури, що не стосуються безпосередньо роботи над рукописом (наприклад, інформаційний пошук літератури по темі повідомлення, ведення архіву опублікованих видань тощо).
Видавнича діяльність, як і теорія редагування, так само може бути загальною та галузевою, нормативно і творчою.

6. Висновки

1. Редагування включає одночасно як творчі, так і нетворчі (нормативні) виправлення. При цьому кількість нетворчих (нормативних) виправлень складає близько 80, а творчих — близько 20%.
2. Отриманий результат дає змогу уточнити означення редагування, згідно з яким редагування — це приведення повідомлення у відповідність із існуючими в даний час у даному суспільстві нормами, а також його творча оптимізація, метою яких є отримання заданого соціального ефекту.
3. Прикладну науку, що описує видавничий процес, доцільно називати едитологією. В її складі доцільно виділити такі дві основні складові частини як теорія видавничої діяльності й теорія редагування.
4. У теорії редагування (поряд із традиційнним поділом на загальне та галузеве) доцільно виділити такі складові частини як нормативне редагування і творче редагування.
5. У теорії видавничої діяльності за аналогією з теорією редагування доцільно виділити теорію видавничої діяльності загальну та галузеву, а також нормативну й творчу.
6. Наявний термін “літературне редагування” доречно використовувати для позначення тільки одного із аспектів редагування, що включає редагування в повідомленнях лише інформаційних, лінгвістичних, психолінгвістичних та композиційних відхилень від норм (помилок).

Література:

1. Книговедение: Энциклопедический словарь. М.: Советская Энциклопедия, 1981. С. 437.
2. Краткий психологический словарь. М.: Политиздат, 1985. С. 351.
3. Общая психология: Курс лекций. М.: ВЛАДОС, 1995. С. 285.
4. Общая психология: Курс лекций. М.: ВЛАДОС, 1995. С. 284.
5. Партыко З. В. Статистика ошибок при корректуре и редактировании текстов// Издательское дело: Обзор. информация/ Информпечать. - 1989. - Вып. 3. - 56 с.
6. Эскарпи Р. Революция в мире книг. М.: Книга, 1972. С. 36.
7. Свинцов В. В. Проблемы комплексной оптимизации сообщения. (о научном статусе и перспективах развития дисциплины”Теория и практика редактирования”). // Книга. Исследования и материалы. Сб. 34. М.: Книга, 1977. С. 14-32.
8. Edit - 1a. to prepare (written material) for publication or presentation, as by correcting, revising or adapting. b. to prepare an edition for publication. c. to modify or adapt so as to make suitable or acceptable. 2. to supervise the publication of ( a newspaper or magazine, for example). 3. to assemble the components of a film or sound tract as by cutting or splicing. 4. to eliminate, delete. (The American Heritage Dictionary. 3-d ed. Boston, New-York, London: Houghton Mifflin Company, 1992, P. 585).
9. Термін запропоновано проф. М. Д. Феллером (від англійського edit — редагувати та старогрецького logos — слово, вчення).