Статті, блоги
Книжка допомагає... знайомитися і спілкуватися
А. Судин за матеріалами іноземних ЗМІ | 21.11.13 8:22:32
(міні-дайджест про читання)Як випливає із опитування, здійсненого цього літа на замовлення видання USA Today і його додатку iBookish, книжки можуть відігравати позитивну роль у здобутті нових друзів 10 % відсотків американських читачів зізналися, що література навіть допомогла зав’язати любовні стосунки.
Опитування, треба сказати, не зовсім звичайне.
Бо ж як правило такі опитування здійснюються з певною дрібкою прискіпливості і недоброго очікування з неминучим «ринковим підходом». А це виявилося збудованим на психології «позитивності», причому заданої. У тому числі з ознаками промоційності щодо книги і читання: і запитаннями, і відповідями. Можливо, якраз цього і бракує останнім часом «нашому» національному погляду на книжку і в оцінці становища, і в «ставленні» питань в опитувальних анкетках. Мяко кажучи, хочемо знати про «погане», боїмося того поганого і в ньому і залишаємося, залишаючи й інших. Адже ж знаємо, що в таких випадках: «хочемо, як ліпше, а виходить, як завжди». Може, і справді варто змінити погляд?
Отож опитування стосувалося того, як книжка допомагає людям спілкуватися. (В опитуванні взяли участь 1000 дорослих мешканців США.)
З одного боку, більшість учасників опитування (78 %) позначили, що в їхньому випадку книжка ніколи не відігравала ролі чинника, спеціально застосовуваного до спілкування ( в принципі це й ніби звично і нормально). Однак усе ж таки з іншого – частина з них відповіли, що часто (3%), або ж інколи (7%) книжка таки сприяла зав’язуванню стосунків – дружніх або й любовних. Відтак з огляду на це не повинно дивувати, що таки 19 відсотків читачів читають книжки задля того, щоб поспілкуватися про них з іншими. До того ж 72 % з них хочуть ділитися знаннями, а 64% додають до цього ще й таку ознаку, як розвага. А ще цікавішими результати опитування стають, коли їх узгодити із іншими в цих анкетках.
Зокрема, як виявляється (навіть частково ніби всупереч попереднім даним) 19 відсотків учасників опитування признаються, що читають книжки, щоб «порозмовляти» про них із допомогою Facebook’а, Twitter’a чи інших сайтів, аби висловитися про своє читання. До того ж відсоток таких людей у вікових групах, молодших за 40 (серед яких чимало власників мобільних інтернет-пристроїв – планшетів, смартфонів) набагато вищий. Близько 50% таких респондентів застосовують ці пристрої для висловлення думки про книжкове читання.
Чим не підтекст для формування програм підтримки читання?
Ще одне цікаве дослідження опублікував нещодавно журнал Science. Воно стосувалося впливу читання на людські емоції. Зокрема, його результати підтверджують припущення про саме позитивний вплив читання художньої літератури на розвиток емпатії і «емоціонального інтелекту».
Еммануель Кастано (Emanuele Castano) i Девід Кідд (David Comer Kidd), науковці з New School for Social Research (USA) здійснили експеримент із користувачами ресурсу Amazon. Його учасники отримали фрагмент тексту, прочитали, а потім пройшли тест, який мав виміряти їх здатність до розпізнавання людських почуттів, переживань і очікувань оточуючих. Одним із завдань, наприклад, було розглянути 36 фотографій людських очей і охарактеризувати притаманний їм емоційний стан. Радість, здивування, гнів, сум тощо.
Тексти, які пропонувалося перечитувати, були взяті з різних типів літератури – від класичних художніх, сучасних бестселерів аж до публіцистики. Одні читачі отримували тексти, наприклад Дона ДеЛілло, Еліс Монро, Антона Чехова, Федора Достоєвського, Льва Толстого, інші читали уривки науково-популярних текстів, чи із детективного і кримінального жанрів (Джіліан Флінн), любовних романів (Розамунди Пілчер), наукової фантастики (Роберта Хейнлайна). Деякі інші тексти містили в собі взагалі нехудожній опис, наприклад, це були статті, взяті з американського тижневика.
У результаті досліджень Кастано і Кідд зробили висновки, що інколи навіть кількахвилинне читання художніх текстів підвищує точність розпізнавання емоцій, розвиває емпатію. До того ж ішлося не про всяку книжку, а про літературу, приналежну до так званого високого художнього рівня. Читачі цих текстів виглядали відчутно кращими знавцями психіки, аніж читачі науково-популярних, пізнавальних чи розважальних текстів. Причому не мало значення, чи подобалося їм те читання, чи ні. Можна не любити і «не розуміти» Достоєвського, але ставати чутливішим до чужих переживань.
До того ж іще цікавішим виявилося те, що читачі популярної (масової літератури) помилялися в оцінці емоцій у таких самих кількісних показниках, як і ті, що не читали взагалі нічого.
У своїй публікації науковці висловили сподівання, що їх дослідження вплинуть таки на формування програм читання у школах і будуть орієнтувати учнів на ті книжки, які якраз розвивають культуру спілкування, вміння розпізнавати почуття.
Між іншим, ці результати цілком збігаються тими, що їх отримали влітку цього року науковці з університету в Торонто, які сповістили, що за їх дослідженнями ті люди, які читають художню літературу – та хоча б невеликі оповідання на десяток сторінок – мають набагато вищу здатність до емпатії, легше радять собі з психологічними проблемами у спілкуванні, уникають упередженості в оцінках інших людей, аніж ті, які не беруть до рук художньої книжки.
Ну... і врешті-решт і ще одне дослідження, яке опублікувала нещодавно у США незалежна американська агенція National Endowment for the Arts. За його результатами щонайменше 54,5% дорослого населення США прочитали у 2012 році хоча б одну книжку. Цікавим тут є те, що до опитування було залучено тільки те читання, що здійснювалося задля задоволення, або ж із цікавості, тобто без урахування книжок, читаних «для роботи», чи навчання.
У абсолютних цифрах це означає понад 128 млн. дорослих американців, причому від 2008 року ця цифра навіть зросла на 0,2 відсотка.
Щоправда, відбулися зміни у читацьких перевагах і вікових категоріях читачів.
Як виявилося, такі досить високі показники забезпечили старші за віком американці (65 – 74 р.), серед яких 61,1% бодай раз на рік прочитали книжку. Хоча, знову ж таки, дослідники кажуть, що і у жодній із вікових категорій, старших за 18, не було показника, нижчого за 50%.
Кількість читаючих жінок (63,6%) зростає у порівнянні з чоловіками (44,7%), до того ж відстань між ними щороку збільшується.
Стосувалися дослідження також і груп за расовими ознаками. Як свідчать показники, найбільша кількість читачів серед білого населення США – 60,6%. Однак у порівнянні з минулими роками відзначається зростання кількості читаючих і серед латиноамериканської частини населення (36,3% у порівнянні з 32,8 у 2008 р.), а також афроамериканської (46,2% у порівнянні з 43,4% у 2008 р.) Відсоток читачів серед інших етнічних груп населення становить 49,9.
Разом з тим дослідники частину з результатів трактують зовсім не оптимістично. Особливо це стосується художньої літератури. Відсоток дорослих американців, які в 2012 році прочитали бодай одну повість, збірку оповідань, роман, томик поезії становив лише 46,9%. Але найгірше те, вважають, експериментатори, що число таких читачів невпинно знижується від 1982 року (тоді 56,4% досліджуваних стверджували, що читали ці типи видань). На 5% зменшилася група читачів цієї літератури серед чоловіків (з 41,9% в 2008 р. до 36,9% в 2012).
Найбільше «постраждала» від зменшення читачів поезія. Відсоток американців, які прочитали хоча б одну збірку віршів знизився від 12,1% в 2002 р до 6,7% w 2012 р.
Ще деякі цікаві факти. До різних книжкових або читацьких клубів належить 3,6% дорослих американців. Творчим письменництвом захоплені 5,9% осіб, однак половина з них пише «до шухляди», або ж не закінчили розпочатих творів. Своїми творами поділилися з іншими 2,9% мешканців США.
Шкода, звичайно, що в цьому дослідженні не було проаналізовано (або ж не було поставлено завдання вияснити) причин тих чи інших тенденцій. А також... як змінювати ті чи інші з них, і... чи варто. Може, суспільству наразі достатньо і цього? А проблема читання взагалі не актуальна? І цікавить лише тих, хто заробляє на книжці?...
Якщо читання дає таки позитивні результати, про які йдеться в перших двох дослідженнях, то чому ж тоді не треба робити так, щоб воно збільшувало цей свій позитивний вплив?
А з іншого боку.... Наші бібліотекарі і видавці, напевно б, сказали – нам би хоча б такі показники, як у США. Бо якщо із нашими тенденціями буде так і далі, то скоро треба буде і бібліотеки закривати, і видавництва стануть непотрібними.
Не про виховання емоціональної культури ідеться державі. Хай живе «ширвжиток»! Емоціональна тупість буде ширитися не лише серед «чумазих», але і взагалі всіх, хто бере із них приклад. Самі видавці у сфері «мас-культури» стануть тими «чумазими», не тільки можновладці.