Критика, рецензії

СИМПТОМ ХВОРОГО СУСПІЛЬСТВА

Ольга Рєпіна | 24.10.13 18:16:23

(РЕЦЕНЗІЯ НА ЗБІРКУ МИХАЙЛО КУДРЯВЦЕВА «УКРАЇНСЬКИЙ ТРАNЗИТ»)

Серйозне життя в серйозному світі − єдиний привід для мистецтва.
(Василь Аксьонов «Право на острів»)

Як відомо, актуальний розвиток творчості є невід’ємним від образу митця і його екзистенціальних орієнтацій, які домінують в його творах.

---

Екзистенції (сенс життя, смерть, табу тощо) презентують творчу особистітсь в психологічному масштабі, коли результати творчості постають як осмислення митцем свого життя, відносин між основними подіями життєвого шляху. Взагалі, екзистенціальна сфера в значній мірі визначається особистісною емпірикою автора, його індивідуальними переживаннями, складною інтеграцією свідомих та неусвідомлюваних тенденцій і уявлень про соціальну бажаність-небажаність, і є одним з найважливіших джерел формування творчої мотивації і спрямованості до самовираження за допомогою художнього образу.
Автор ніби випліскує на «полотно» тексту, переломлює через своє життя через свої екзистенційні орієнтації за допомогою уяви і власних ідеалів ті події, враження і факти, які взяті з дійсності. На жаль, нашої хворої дійсності.
Психологи знають, що любий симптом − це намагання чи спроба привернути увагу. Наше суспільство видає такі симптоми, що впору запрошувати на лікування найліпших лікарів різного профілю зі всього світу. Але, на мою думку, першими ліками для нашої суспільної душі та моралі може бути мистецтво у всіх його проявах.
Абсолютно випадково і водночас до моїх рук потрапили дві книги. Одну я знайшла на полицях шкільної бібліотеки тотально нечитаною (що мене особисто обурило, наші діти не знають таких авторів!!!), другу я первинно і швидко перегорнула на робочому столі моєї колеги. Перша книга − «Право на острів» Василя Аксьонова, друга − «УКРАЇНСЬКИЙ ТРАNЗИТ» Михайла Кудрявцева.
Обидві мені одразу ж захотілось мати у себе вдома для «інтелектуального бенкету» увечері, який дійсно відбувся завдяки цим митцям. Отже, відображую мої рефлексивні почуття не як читача, а як особи, якій небайдужа історичність: вже багато років ми ходимо по колу − проходимо повз свободи, хапаємося за другорядне, сваримося за тривіальне, розв’язуємо суперечки, які не коштують копійки. А життя іде; і знов, і знов вчить нас жити, тренуючи нашу апперцепцію, яка є основою природженого надбання людського духу та знань про світ.

Оце і є – свобода слова,
Інакше кажучи –
Душа солоного зайця під обстрілом.

(«Лускунчик»)

У мене немає жодного бажання порівнювати книги та авторів, але так сталося, що читала ці дві книги , і думки вони викликали дуже схожі. Не буду зупинятися на книзі Василя Аксьонова, вона має свій шлейф сприйняття, список поціновувачів та опонентів. Хотілось би зупинитися на новій книзі Михайла Кудрявцева «УКРАЇНСЬКИЙ ТРАNЗИТ» (Видавництво «Ліра», м Дніпропетровськ, 2013 р.).
Відразу зупинюсь на оцінці оформлення книги (Олександр Нем′ятий), оскільки завдяки обкладинці ми приблизно усвідомлюємо, що собою являє збірка, з якою нам доведеться познайомитися, готуємося до сприйняття певних художніх образів, мови, стилістики. Книгу приємно тримати у руках − кінестетичні відчуття також грають роль у попередній свідомій чи підсвідомій налаштованості на сприйняття та формують художню установку: нас не орієнтують на трагедію, але серйозна розмова та рефлексія нам забезпечені.
Життя кожного митця − це постійна заточка себе самого як інструмента самовдосконалення та небайдужості до навколишнього середовища та оточуючих людей. «Чому ж так пафосно?» − можуть запитати деякі: ми ж говоримо про збірник лірики і тільки.
Пам’ятаю школу та уроки літератури у досить нестандартної вчительки, яка намагалась розвинути нашу ледащу підліткову душу. Нас ледь не вивертало від постійного посилання на фразу, яка здавалася нам несучасною та смішною: «Зверніть увагу на громадянську лірику цього поета». Як не співпадали тоді для нас ці слова − «громадянська» і «лірика». Чи лірика, чи громадянська. Тільки зараз я зрозуміла: необхідно пережити певні етапи життя у певному суспільстві, щоб сприйняти такий тип мистецького відображення дійсності. Необхідно особистісне бути готовим до типу художнього образу, яким митець намагається привернути нашу увагу до необхідності перетворення навколишньої реальності шляхом конструктивної активності.

Я все знаю, я все бачив,
І ніщо вже не дивує.
Запозичене пропало
І нового не набулось…

(«Соломинка»)

Я дуже вірю в те, що кожний митець − це своєрідний камертон з чистим звуком, по якому йде налаштування «загальнолюдських» ментальних інструментів, через своєрідне «лікування» та візуально-слухову стимуляцію печатними рядками віршів нашої душі та совісті.

Усіх солодощів «Рошену», І всього медозбору України
Не вистачить, щоб подолати
Гіркоту
Люту!

(«Фрагменти»)

…заглушені
Полтавські галушки,
Яким несила
Розрізнити
Свободи слова
Гострий соус

(«Кухня»)

І це сила автора, яка має дві сторони (як і все у нашому житті): з одного боку істинне бажання бути корисним нації, а з другої − нереалізована потреба у владі (для чого і використовується мистецтво). А посередині цих сторін − моральність та етичність митця, його цілі та завдання по відношенню до нації та її майбутнього.

А деяким, на їх сумлінний вибір
Очолити чи обійняти
Дозволили редакторські посади
У жовтій пресі.
Вони ж так довго помічали
Два кольори, два кольори:
І жовтий,
І блакитний.
І в т том був їх секрет Полішинеля,
І хліба шмат, І сир у мишоловці.

(«День ікс»)

Автор через художній образ переводить читача через простір усередині: через самоаналіз, самоідентифікацію, самосприйняття… Скільки ще слів із початком «само-» можливо тут приписати? Повірте, багато, тому що початкова ідея митця, втілена у художньому образі, розгортається у свідомості чи підсвідомості реципієнта вже без відома та втручання самої творчої особистості. Тут вже вам обирати − дочитаєте ви цю книгу, повернетеся до неї ще безліч разів, чи позіхнете та ліниво відкладете цей ментальний скарб…Ні, це не про мене написано…

Підписанти і фігуранти,
Підбурювачі і замулювані,
Злидарі і митарі –
Земляки мої!

(«Лускунчик»)

У нашому Калиновому Краї
Серед братів наївних гречкосіїв
Невпинно зрящих телевізор.

(«День ікс», М. Кудрявцев)

Бо голі були його піддані –
Здані, електорально розконвойовані,
Примусово застраховані,
Стерильно-голодоморно виховані,
Штрих-кодами татуйовані….

(«Вірш з глушником»)

Взагалі, проникнення автора в колективне підсвідоме, робота з архетипами − одне з головних завдань сучасної творчості, коли реципієнт підсвідомо проробляє колективні образи, які відображені також у народній творчості, міфології, фантазуванні.

Замовника знали усі,
Навіть ненароджені діти.

(«Вірш з глушником»)

Але у кожного автора є Надія, що це підсвідоме колись почне діяти:

…Хоча б з колін
Повстати
У слушний той момент
(«Люблю»)>

Правда, слід зазначити, що процес сприйняття таких суворих текстів не завжди проходить у реципієнтів гладко. Ми, як читачі, можемо припиняти читати, бути обурені тим, що прочитали, ми можемо відчувати розгубленість, вселенське відчуття провини через осмислення своїх внутрішніх конфліктів і переживань. І зовсім дивно: читачі можуть знайти через тексти ті свої властивості та особливості особистості, яких потребує суспільство, але які сховані з причини помилкової непотрібності або суспільної незатребуваності.

Третій Рим – все попереду.
…Але це ж нам «призначено
Сесю скалу розбить».

(«Короткий виклад римської історії»)

Здогадуюсь;
Ти з пекла того,
Де енергетично перевесло
Перехопило надра генетичні.

(«Ода суржику»)

Із кожним днем все краще відчуваю,
Що живемо
Серед зруйнованих
Космічних храмів
Богів слов’янських.

(«День ікс»)

Автор не прагне створити читачу лагідне, комфортне, безпечне середовище. Ці віршовані тексти вимагають від реципієнтів наполегливої внутрішньої роботи, позитивної самоактуалізації, формування певних внутрішніх медіаторів, завдання яких − інтегрувати найліпше й найпотужніше в особистості, щоб не очікувати, як у «Порнографічному вірші, або скорботній елегії» автора

…Покращення нашого життя в цілому.
А ти це покращення
Можеш відчути зранку,
Вже зараз,
Вже сьогодні,
Хильнувши чарку
І не чекаючи другого пришестя Фрейда.

І І щоб не було у нашому суспільстві так: «…Сніг білий, а гумор чорний…»…
А було по пророцтву та бажанню митця:

Отже, батьківщина моя,
Синьо-гнойна та жовто-гаряча,
Виснажена надзвичайно,
Незабаром, сподіваюсь одужаєш.

(«Український транзит»)

---

Довідка:
Член Національної Спілки письменників України Михайло Леонідович Кудрявцев народився 9 серпня 1953 р. в м. Дніпропетровську. Закінчив історичний факультет Дніпропетровського державного університеті та медичний факультет Харківського держуніверситету.
Працює приватним консультантом-психологом.
Нині - голова ДОО НСПУ.

Пише українською та російською мовами.
Співавтор аудіокниги “Письменники Дніпропетровщини – шкільним бібліотекам” (2012, Дніпропетровськ).
Автор книг "Небесна борозна", "З0 уроков Ребефинга", "УКРАЇНСЬКИЙ ТРАNЗИТ" та ін.