Критика, рецензії
Наповнити себе непроминальними речами...
Ірина Вовк | 24.12.08 8:29:04
Читала збірку передовсім заради цікавості, адже Юрко Вовк насамперед прозаїк. І важко було уявити, якими ж будуть його поетичні твори, чим може автор здивувати читача, уже звиклого до його (авторового) більш газетного стилю (нагадаю, що Юрко Вовк видавав газету, довгий час працював власним кореспондентом, представником провідних вітчизняних газет і журналів у західноукраїнському регіоні).До самого верху, по самі вінця, до краю... вщерть... Поезія схожа на безперервний пташиний політ з чергуванням злетів до самого сонця та стрімких пікетів до безодень, урвищ і пусток... контраст «так» - «ні» («...і ти кричатимеш мені губами «так» відлунням «ні» - «У додану годину»).
Уникаючи стандартних поетичних лабіринтів, не вкладаючись у звичний формат постмодернізму (проте, й не без його вкраплень) автор зумів передати усі переживання та внутрішній стан душі... втілити у рядки те, що ховається десь глибоко в самому серці:
У мене зичать шмат душі
І у кредит беруть кохання...
Беріть! Оставте лиш вірші,
Надію віру і бажання.
(«Я - річ»).
Образи його живі, не вигадані, не бездушні, не завуальовані, а поезія емоційно витончена, сповнена ідей самотності, суму, туги, проте, не безнадії. Навіть описуючи «Моносвіт», поет зумів наповнити його неабияким колоритом.
Безумовно, важко сказати, що поезія передбачена для широкого кола читачів (якщо взагалі про поезію можна так сказати):
- у ній яскраво виражені елементи символізму із нотками постмодернізму, що здебільшого високо оцінюється лише любителями цих напрямів та прихильниками течії декадансу;
- серед класичної поезії, яку, здавалося, повинен сприймати кожен, трапляються і верлібри, і, як їх називає сам автор «українські майже рубаї»... і власне таке новаторство додає його творам колориту, додає ефекту непередбачуваності;
- велика частина творів, вміщених до збірки, хоч дещо приховано, та наголошує на вік як самого письменника, так і на потенційного читача - тих людей, які найімовірніше впізнаватимуть у поетичних творах себе («...за вас, за себе, за весь світ - і так вже п'ять десятків літ.» - «Доля»; «Хоч за вас, скоріш, все змінять діти. Та ви хоча б у відчай не впадіть...» - «Моя книга»).
Часто кажуть, що самотність існує для того, аби людина спробувала усвідомити саму себе. Назагал, те ж можна зауважити, читаючи поезію Юрка Вовка, проте тут існує й маленьке доповнення: самотність є також і нагодою наповнити себе особливими непроминальними речами, і, на жаль, не надто часто життя дає змогу нам ті речі впіймати, проте, все ж, кожному дає шанс і автор зумів ним скористатися.
2008 р. Б.