Статті, блоги
Молоді письменники радять організаторам не брати на конкурс відверті фанфіки та дивуються, що один і той же твір може викликати полярні емоції
Еліна Заржицька | 10.07.13 12:59:58
Підведення підсумків І Всеукраїнської літературної премії імені Олександри Кравченко (Девіль) стало першим кроком на шляху до успіхів та визнання не лише для переможців та фіналістів. У складі шанованого журі вперше працювали двоє молодих письменників – Ольга Кай та Віталій Кривоніс. Вже відомі в літературних колах, тим не менше, ці талановиті особи ще ніколи не входили до такого почесного загалу. Про їх враження від роботи у складі журі – читаємо далі.– Ви працювали у складі журі Всеукраїнської премії ім. О.Кравченко (Девіль). Які ваші враження?
Віталій: Як казав князь Вітовт після Грюнвальдської битви – «Було весело» :) Групи для читання складені пропорційно і адекватно, часу нібито вистачило і на оцінювання, і на писання відгуків. Організаторам - +1!
Ольга: Крім того, що це почесно – бути запрошеною у журі такого масштабного конкурсу, це ще й дуже цінний досвід. Довелося багато читати робіт різних напрямків, різного рівня. Як і конкурсанти, я завжди чекала оглядів від колег, щоб порівняти враження. Часом було важко повірити, що один і той самий твір може викликати іноді навіть полярні емоції. А ще я здивована тим, який широкий спектр тем та сюжетів був охоплений у творах конкурсантів.– Що можете сказати про рівень робіт нашої молоді?
Ольга: З усіх поданих на конкурс творів, на мою думку, варті публікації біля п’ятнадцяти відсотків. Хтось може посперечатися, але, як на мене, це доволі високий рівень.
Взагалі-то критерієм оцінки рівня робіт для мене особисто є те, чи хотіла б я мати щось з того, що читала протягом конкурсу, вдома у вигляді книги. Чи витратила б на це власні гроші? І – так, є кілька творів, які, коли будуть видані, обов’язково прикрасять мою книжкову полицю.
Віталій: Все як у людей: 50% творів не варті часу для їхнього читання, ще 30 % цікаві й не позбавлені сенсу. Решта – майже шедеври. Всі твори-фіналісти та багато творів з другого туру варті друку та читацької уваги. Йдеться не лише про так звану «велику літературу», а й про дитячу, і про «жанрову». Загалом ситуація не така безнадійна, як може здатися з огляду на те, що лежить на полицях книжкових крамниць. Утім, абсолютно бездоганних творів, готових до друку просто зараз, без доопрацьовки, на конкурсі я не помітив.
– Особисто Вам запам’яталася якась робота? Чим саме?
Віталій: Дивіться мої огляди на перший тур і на фінал. Принаймні у фіналі випадкових творів немає. Поза тим, запала в пам’ять оповідка «Сумерки царей» на тему давньоєгипетської історії та міфології. По-перше, там автор гарно попрацював над психологією, по-друге – вдало обіграно ідею імперіуму – найвищої влади, по-третє – це історично вірогідна ситуація, по-четверте – відображено культурне і ментальне тло Середнього Царства з урахуванням специфіки світосприйняття. Дуже глибокий і повчальний твір, шкода, що не пройшов до фіналу.
Також хотів би сказати пару слів за твір «Зашкиэль. История Ноября и Хозяйки часов». Якось прикро за нього. Бачте, твір дуже атмосферний, яскравий, такий, знаєте, печально-осінній, повний світла, кольорів, звуків і запахів, відчуття присутності – стовідсоткове, але... Коли автор демонструє такий рівень ремесла, чекаєш від нього майстерності. Почуттів замість істерики, а ще бодай якогось ідейного контенту. Шукав – не знайшов. Шкода.
І ще запам’ятався чудовий твір «Страна динозавров» чи якось так. Більшого знущання над романом сера Артура Конан Дойла «Загублений світ» важко уявити, я б і сам так не зміг! На майбутнє хочу порадити організаторам премії не брати на конкурс відверті фанфіки. Бо фанфіки – це зло.
Ольга: Для мене справжнім відкриттям стали твори переможців конкурсу. Це той, можливо, нечастий випадок, коли особисто я б нічого не хотіла змінити у трійці лауреатів, і повністю згодна із підсумками. Здивували складністю сюжету та психологічною достовірністю образів – роман «Окрыленные Сталью» Катерини Роженко, продуманістю світу та неймовірною захопливістю наукових описів – роман «Цепелін до Києва» Ігоря Сіліври, незвичним поглядом на події Другої Світової війни та долі українських остарбайтерів – роман «Вакації у Танґермюнде» Роксолани Сьоми.
Крім переможців, хочеться згадати й інші твори, які мені особливо запам’яталися: «Чернетки неба» Андрія Гуменчука, «Оголошення» Дарини Мельник, «Песок» Аарона К. Макдауелла, «Дорога на юг» Олександри Калиновської, «День секонду» Тали Владмирової, «Зашкиэль. История Ноября и Хозяйки часов» Євгенії Спащенко.
– Ваші враження від особистого знайомства із фіналістами, що приїхали на запрошення Оргкомітету.
Віталій: Чудові і приємні люди. Адекватні та позбавлені характерного для нашої молоді модного цинізму та зарозумілості, відкриті для нових вражень, готові до діалогу та ладні вчитися, підвищувати майстерність. Усім дяка, що приїхали!
Ольга: Іноді трапляється, коли люди збираються разом, і ти раптом розумієш, що поруч немає жодної зайвої людини. Так сталося й цього разу. Не було розчарувань, та були приємні здивування. З усіма нескладно було знайти теми для спілкування, та й загалом враження від знайомства дуже приємне і світле.
– Чи погодитеся продовжити свою роботу у складі журі в наступному році?
Віталій: Це залежить від того, як оцінять організатори конкурсу на здобуття премії мою роботу в якості судді. Запросять – піду.
Ольга: Гадаю, що висловлю сподівання багатьох: дуже хочеться, щоб конкурс став щорічним, і у 2014 році ми нагороджували переможців Другої Всеукраїнської премії ім. О.Кравченко (Девіль). І, якщо мене знов запросять до складу журі, я, звісно, не відмовлюся. Хоча суддівство на конкурсі великої прозової форми забирає багато часу, але хочеться читати цікаві твори, відчувати себе причетною до чогось значущого і небуденного, а також знов пережити це свято, яким стала для нас зустріч із колегами-суддями та конкурсантами і спілкування підчас майстер-класів.
– Яка Ваша мрія?
Ольга: Мабуть, щоб усі були здорові й не сварилися. А ще – об’їхати світ, побачити північне сяйво, гори Патагонії та водоспад Вікторія... і багато-багато іншого.
Віталій: ...мені дуже імпонує ваше почуття гумору, їй-бо...:)
Розмовляла Еліна Заржицька