Статті, блоги
Святослав Добровольський: «Кожна випадковість — це не пізнана закономірність»
Валентина Січкоріз | 20.06.13 10:27:57
Психолог за фахом, журналіст за сумінсництвом, письменником за покликанням. Перш ніж написати роман, закінчив медичне училище, служив воєнфельдшером у Білорусі, цивільним фельдшером в Україні. Навчався в університеті, працював психологом у психіатричній клініці і паралельно журналістом у різних виданнях.На даний час викладач психології, вільний журналіст. Захоплюється футурологією. Хоббі: мандри, колекціонувавння зброї.
— Пане Святославе, нещодавно у тернопільському видавництві «Навчальна книга – Богдан» з’явився Ваш роман у двох частинах із претензійною назвою «Тераріум. Хронікапсихотронної війни та краху світової закуліси», який оповідає про фантастично-пригодницькі події на теренах України. Як і чому з’явився цей твір?
— «Тераріум» писався з надиху. Це − візія, яка з’явилася в голові в один момент. До того я не збирався бути письменником, навіть не мріяв. Аж тут ні з того, ні з сього у мозок невідомо звідки і як загрузився сюжет майбутньої книги. Десь там, в глибинах підсвідомості, відкрилися інформаційні шлюзи і уява наповнилася фантасмагоричними картинами приголомшливих пригод. Я раптом усвідомив, що маю готовий сюжет, і став викладати його у письмовій формі. А так, як певний досвід графоманства в мене вже був (за сумісництвом я журналіст), то почав описувати дарований мені сюжет у напівдокументальній манері.— Як пояснити таке несподіване навіяння?
— Я не знаю. Мабуть, то було інтуїтивне осяяння. Принаймні таке пояснення найбільш раціональне, інакше доведеться вдаритися у містику. Якщо підходити з психологічних позицій (я за фахом психолог), доречно припустити, що роман − це закономірний наслідок інтуїтивного прозріння. З точки зору психології уяви, людина не може придумати нічого абсолютно нового не опираючись на вже відоме. Навіть найнеймовірніша фантазія – це лише невідома комбінація відомого знання. Звідси випливає, що коли в одній голові зародилася якась ідея, цілком можливо, вона вже кимось реалізується. Закони думки, як закони фізики – одні для всіх. Це пояснює, чому однакові ідеї приходять різним людям. Так не раз бувало в науці. Візьмімо класичні приклади Попова і Марконі, або Рентген і наш Іван Пулюй. Звідси ж ростуть ноги письменницьких передбачень. Дуже багато з того, що писали фантасти збулося, тому письменники – люди з буйною уявою. На перший погляд, письменницька праця – чистої води мозковий штурм – видумуй, що хочеш, пиши що в голову збреде, і нічим не обмежуй фантазії. Специфіка літературної творчості в тому й полягає, що письменники, на відміну від науковців, не обмежують свої фантасмагоричні марення жорсткими рамками реальності. Тому випереджають у передбаченнях науку. А технократи мислять в прокрустових координатах реальності, відтак реалізовують фантазії значно пізніше, аніж їх народжують письменники. Хоча не все так просто. Збагнути феномен творчості ще ніхто не спромігся. Мабуть, у цьому все таки є щось містичне. От стрільнув у голову чомусь саме такий сюжет. Хіба це не візія?
— А чому така жорстка назва твору? Чим же є змальований у Вашому творі тераріум, та хто його мешканці?
— Алегорично «Тераріум» то є всесвітній гадючник, і всі ми його мешканці. Як на мене – це не далеко від істини. І алегорії тут зовсім не багато. Цей жорстокий світ, де правлять бал сила і гроші мало чим відрізняється від тераріуму. Відмінність лише в тому, що сильніші рептилії пожирають слабших просто тому, що хочуть їсти, і нічим свого біологічного інстинкту не обґрунтовують. Люди − більш жадібні й підступні істоти, вони вбивають більше, аніж потрібно для їхнього виживання, і ще й при цьому обґрунтовують своє нице хижацтво пафосними фразами про мораль, добро і справедливість. Назва, як на мене, доречна і відповідає суті сучасного суспільного устрою. Роман допомагає читачеві усвідомити справжній стан речей і наше місце посеред них.
— На що слід налаштуватися читачам, беручи до рук книгу?
— Судячи з читацьких відгуків, у мене є підстави сподіватися, що твір затягне у вир запаморочливих пригод шанувальників пригодницького чтива, які візьмуться його читати. Для їхнього задоволення я розбудував ефемерний світ, де фантасмагорія і реальність змішалися настільки, що складно відрізнити одне від другого. Там вдосталь перченого, щоб вразити і приголомшити любителів літературного адреналіну. «Тераріум» – драйвовагостропригодницька сага зі скаженою динамікою і епічним сюжетом вселенського масштабу. В ній у вибуховій пропорції змішано бойовик, екшен, трилер, політичний детектив, шпигунський роман, альтернативну історію, наукову фантастику, інферно і ще казна які жанри. В творі багато інтриги, контраверсії, головоломок, напружених моментів. Все це спонукає не лише розважатися сюжетом, а й розважаючись, думати.
— Кому передусім Ви би порадили книгу для прочитання?
— Всім. У першу чергу тим, хто любить гостросюжетну літературу і хоче знати про цивілізаційне закулісся більше, аніж можна знайти в Інтернеті.
— Що ж таке – психотронна війна? Яка її ціль та головна зброя? Хто і з ким у такий спосіб бореться на сторінках Вашого твору?
— Це битва за наші уми і душі. На відміну від звичайної війни, вона ведеться таємно і ніколи не припиняється. Її мета уярмити наш дух і отримати повний контроль над думками і вчинками. Без цього не можливе тотальне панування над планетою. Тому сильні світу цього кидають всі ресурси на заволодіння умами людей. Завдяки сучасним комунікаціям та інформаційним технологіям бойові дії відбуваються в людських головах вдень і вночі, скрізь і усюди. Для промивання мізків використовується цілий арсенал засобів: від банальної реклами, всім відомого гіпнозу і психотропних речовин до електромагнітних і ультра та інфразвукових впливів на мозок. Ми всі – об’єкт атаки. Єдині ліки від зомбування – усвідомлення того, що вас постійно зомбують. Усвідомлення спонукає до супротиву. Хто попереджений – той озброєний. «Тераріум» – це попередження.
— Що у творі являє собою світова закуліса?
— Таємна влада невеликої когорти сильних цього світу, що борються за світову гегемонію. Вони програмують історію в потрібному їм руслі, смикають із-за завіси нитки економіки, фінансів, політики, військових потуг, таємних організацій. Це дуже тонка гра. Її мета – заволодіння планетою.
— Чи вірите у світову змову Ви самі?
— Не виключаю такої можливості.
— У чому її першочергова загроза?
— Коли людство опиниться під владою одного правителя, це стане початком кінця нашої цивілізації. Есхатологічно долі людства давно визначені. В Апокаліпсисі все передбачено. Не вказано лише час судного дня. Та, судячи з усього, він не за горами. Ми все робимо, щоб наблизити фінальний момент. Тому ця цивілізація приречена. Якщо не візьмемося за розум, її кінець не забариться.
— Все справді так безнадійно?..
— В наших силах відстрочити кінець. В першу чергу, потрібне духовне оновлення. Ну і, звісно, найсуворіше самообмеження в матеріальних благах. Нинішня хижацька система суспільства тотального споживання має бути замінена на ощадливу модель достатності споживання. Оце і буде крахом закуліси, що тайкома диригує планетарними процесами. Без більшості благ, якими ми користаємо, можна обійтися, не особливо втративши при цьому у якості життя. Навпаки, аскеза дозволить набути втрачене фізичне здоров’я. Але, я сумніваюся, що розбещений цивілізаційними розкошами люд спроможеться на таке самозречення і пожертвує комфортом.
— Події твору розпочинаються із того, що вулицями нічного Луцька розгулює… зомбі. Хто ж він, отой містично-легендарний персонаж? Кого він уособлює? Чи можемо зустріти зомбі на вулицях України ХХІ століття?
— Зомбі ходять серед нас. І їх багато. Роззирніться довкола і ви побачите безліч одержимих всілякими хворобливими маніями. Це люди, що діють під чужим впливом, всупереч власній волі та сумлінню. Під таке визначення періодично потрапляє кожен з нас. Більшість наших вчинків, це не наша воля, а мимовільне слідування установці, навіяній нам іншими. Колись їх нам нав’язали, і вони стали частиною нашої свідомості, нам навіть здається, що це наші бажання. Ми не усвідомлюємо, що одержимі якоюсь ідеєю фікс, й вона керує нами. Здебільшого, всі ми живемо прищепленими нам химерами. Це віртуальний ерзац, який підмінює реальне життя. Загляньте собі в душу, чи не відчувається в ній якась темна неусвідомлена спонука, що мимовільно підштовхує її до вчинку, сенсу якого не збагнути? Тоді спитайте себе: «А навіщо мені це? Це моя воля, чи мені таку установку нав’язали?» Поки людина здатна це усвідомлювати, вона не зомбі. Якщо відчуття душевного самоконтролю втрачене, людину дуже легко звести з ясного розуму і маніпулювати нею, як заманеться. Що стосується твору, то там виведено образ абсолютних зомбі, людей позбавлених власної волі і свідомості, які автоматично виконують накази своїх поневолювачів. Звісно, це гіперболізація, але реальні прототипи таких біороботів є. Вони не настільки безвідмовні виконавці, як це зображено у творі, та технології зомбування постійно вдосконалюються. Тому треба бути на сторожі.
— Як вважаєте, чи легко підкорити волю людини? Чи справді доля людини у її руках?
— Все залежить від людини. Легко підкорити волю того, хто сам кориться чужому впливові. Духовний вакуум порожньої від моралі душі легко заповнити насланням злої волі. Духовно багату і сильну духом людину поневолити психічно без її на те згоди практично не можливо. Як би це було не так, то ми всі вже давно ходили б строєм і корилися злій волі одного деміурга. Але поки людина свідома істота, вона сама визначає свій шлях. Свобода волі, ось що відрізняє людину від зомбі. Доля – не комп’ютерна програма. Багато чого в нашому житті залежить від нас. Але сказати, що доля людини в її власних руках, було б гординею. Ми не знаємо, що станеться наступної миті, скільки нам відведено життя і коли воно обірветься. Водночас, очевидною є проста істина, що життя − не ланцюжок випадковостей. Кожна випадковість − це не пізнана закономірність. Випадок − один із псевдонімів Того, Хто над нами. Все, зрештою, залежить від волі Божої. Всевишній визначає нам шлях, а моральний вибір залишає за нами.
— Які ліки від душевного поневолення можна запропонувати читачам?
— Як свідчить гіпнотизерська практика, імунітет проти такого поневолення мають лише ті люди, які мають глибоку віру в Бога.
— Чим може стати у пригоді читачеві художня література на кшталт «Тераріуму»?
— Література взагалі, а особливо література з елементами фантастики зокрема, корисна тим, що розвиває версійне мислення. Вона дає багатовимірне бачення реальності. Це підґрунтя для прогнозування і передбачення. Але все добре в міру. Не можна впадати в крайність і вважати письменницькі візії істиною в останній інстанції. Так, багато чого письменники передбачили, але ще більше помилилися у своїх прогнозах. Просто про це ніхто не говорить. А на тому, що вгадали, постійно робиться акцент. Література − не панацея від суспільних недуг, а лише одна з моря таблеток. Та як всякі ліки, комусь вона допомагає, а комусь і шкодить. Тому, щоб не впасти в параною, не варто зациклюватися, на літературних гаданнях. Більшість з них не збудуться. Та щось і вгадають. Для того й людині дано розум, щоб вміти передбачати хід подій наперед. Іноді причино-наслідкові зв’язки видно неозброєним оком. Іноді вони настільки глибоко заховані, що для їх бачення потрібно бути генієм. Проте нічого наперед нам не відомо достеменно. Майбутнє настільки інваріанте, що всі мудреці світу неспроможні передбачити його бодай в найзагальніших рисах на ближню перспективу, не кажучи вже про дальню.
— Чи погоджуєтеся зі шекспірівським знаменитим «Весь світ – театр, а люди у ньому актори»?
— Це залежить від світосприйняття, як хто дивиться на світ. Для когось він театр, в якому він змінює маски і грає ролі. Як на мене, світ – це частина Великого Плану. І кожному з нас в ньому відведена своя місія. Ми питомо місіонери, а не лицедії і не актори. Неможливо виконати своє призначення, граючи роль. Треба жити по-справжньому, а не гратися в життя.
— Чим плануєте незабаром порадувати шанувальників своєї творчості? Поділіться своїми творчими планами.
— Маю в роботі два твори. А в голові – ще три. Це речі зовсім іншого плану, аніж «Тераріум». Кожна несхожа на іншу. Якби мав більше часу і менше лінувався, можливо, вже котрусь із двох закінчив би. Але пишеться так, як пишеться... Тому з презентацією нових книг доведеться зачекати.