Критика, рецензії > Публіцистика, релігія
Книга про реформи: Чому Грузії вдалося
Богдан Сологуб, м.Рівне | 15.04.13 19:06:11
Буракова Л. Чому Грузії вдалося. / Пер. з рос. – К.: Дух і літера, 2012. – 264 с.Запитання, винесене у заголовок книги, просте і складене водночас. Зрештою, це навіть не запитання (зважаючи на особливості синтаксису), а своєрідне запрошення читача у світ грузинських реформ: швидких, радикальних, але значною мірою – дієвих і результативних. А отже, дуже цікавих для читача.
Можна погодитися з анотацією книги у тому, що «на жаль, більшість українців погано уявляють собі, що відбувається в цій колишній радянській республіці, живуть міфами та споживають імперську пропаганду під виглядом правди». Книга російського економіста Лариси Буракової «Чому Грузії вдалося» популярно і доступно пояснює пересічному читачу, у чому ж суть грузинських перетворень.
Не варто переказувати суть кожної з грузинських реформ. Щоб зрозуміти їхню глибинну суть і всеохопність, потрібно прочитати не тільки книгу Буракової, а й додаткові джерела. Серед найвідоміших для пересічного українця грузинських реформ – реформа МВС, внаслідок якого наскрізь корумпований правоохоронний (якщо на той час його можна було так назвати) апарат був без жалю скорочений, а на його місце прийшли молоді не корумповані люди. Результат для нас просто вражаючий – довіра грузинів до МВС у жовтні 2010 року становила, згідно дослідження Міжнародного республіканського інституту, 84% і поступалася лише довірі до церкви та армії. Цифра ще більш вражаюча, коли зважити, що у 2003 році цей показник ледь дотягував до 5%. Але є чимало менш відомих реформ, які принесли не менш вражаючі результати: приміром, реформа ліцензійно-дозвіллєвої системи, фінансова, будівельна, лісова реформи, реформа трудового кодексу (вона, до слова, була настільки «права», що ЄС виступив із наполегливими рекомендаціями суттєво її відкоригувати), податкова реформа, реформа систем освіти, охорони здоров’я та деякі інші.
Базовий принцип, на якому ґрунтувалися всі реформи, - лібертаріанський. До влади в Грузії у 2003 році прийшли молоді амбітні люди, які не боялися експериментувати, робити те, що вважали за потрібне без зважань на думку експертів, помилялися – і робили власні висновки. Міністр освіти, а згодом Міністр оборони Грузії Дімітрі Шашкін, роздумуючи, хто повинен очолювати міністерства – політики чи технократи – давав однозначну відповідь від імені усієї команди молодих реформаторів: політик. Логіка міністра проста: технократ мислить зашореними категоріями і не може вийти за межі запропонованої системи координат. Технократи, як і інші «експерти», знайдуть масу причин, чому тих чи інших змін не можна робити. Натомість політик запитає «чому не можна?» – і зробить.
Архітектором грузинських перетворень став Каха Бендукідзе – колоритна постать, переконаний прихильник ліберальних принципів, який працював на посаді міністра економіки, а згодом – міністра з координації реформ та глави президентської адміністрації. Узагалі, перетворення у Грузії моделювали люди, які вийшли з бізнесу, і тому розуміли: в переважній більшості моментів бізнесу достатньо не заважати, щоб він досягнув успіху. Ще краще – створити для нього комфортні умови. От з цією філософією і бажанням її якнайшвидше реалізувати молоді грузинські реформатори засукали рукава до роботи. Подекуди пересічних громадян шокували навіть не дії нової команди, а гасла, які звучали з їхніх вуст. Наприклад, слова ідеолога «бандуноміки» Кахи Бендукідзе: «Продається все, крім совісті!» (це він, звісно про приватизацію).
У 2003 році Саакашавілі отримав у спадок корумповану країну із розваленою економікою та розгулом злочинності. За свідченням самого Президента, «були часи, коли не тільки єдиною формою співпраці, але навіть єдиним способом мислення була корупція, і закон існував тільки тому, що існувала такса для його порушення». Внаслідок подолання корупції у правоохоронній системі, рішучої боротьби зі злочинністю та зокрема «злодіями в законі» вдалося досягти вражаючих результатів: понад 80% грузин стверджують, що не мають ані найменших побоювань виходити вночі на вулицю міст та сіл.
Катастрофічна ситуація була і в системі енергопостачання. Грузини вже встигли звикнути до щоденних відключень електроенергії. У столиці, Тбілісі, світло з’являлося на 16-18 годин на добу, в регіонах – лише на 8. але були й такі регіони, де електроенергію не подавали взагалі упродовж двох-трьох місяців… Завдяки рішучим діям щодо структуризації енергоринку, подолання неплатежів, залучення інвестицій, створення умов для здорової конкуренції, на сьогодні грузини забули, що це таке відключення світла. Мало того, починаючи з 2007 року Грузія перетворилася з нетто-імпортера електроенергії на нетто-експортера.
Головний наслідок реформ, які провела команда Саакашвілі-Бендукідзе – зламаний радянський менталітет. До такого висновку доходить Лариса Буракова. І – робить велику помилку. Як довели вибори 2012 року, менталітет за кілька років не змінюється. Попри великий темп змін, який запропонувала команда молодих реформаторів, суспільство не встигло їх «переварювати» і вибрало набагато легший шлях – замість персональної відповідальності громадянина грузини обрали сумнівну патерналістську роль держави. Цьому як ніхто краще посприяв російський мільярдер Бідзіна Іванішвілі та його проект «Грузинська мрія»…
В історії людства дуже часто простежуються контрпроцеси, які приходять на зміну реформам. Зрештою, Україна останніми роками живе в полоні саме таких умов. Але та ж історія свідчить: боротьба між старою і новою системами триває доти, доки не перемагає одна з них. Тому питання успіху грузинських перетворень досі відкрите. А отже – слід чекати нової книжки.