У поезії живу!..

Критика, рецензії

У поезії живу!..

Еліна Заржицька, дитячий письменник, керівник секції літератури для дітей та юнацтва «Джерело» при ДОО НСПУ | 08.03.13 6:32:36

Микола Миколаєнко. «Гірко!..» -- Дніпропетровськ, «Журфонд», 2012, 140 с.

В історичному плані 1919 рік видався доленосним для тієї частини євразійської суши, яка нещодавно називалася Російською імперією, а, особливо – невеликої її частки, що простяглася від Донбасу до Карпат, від Криму до Полісся.

22 січня символічним актом возз'єднання українських земель в єдину державу стала злука ЗУНР (Західноукраїнської Народної Республіки) та УНР, яку було урочисто проголошено. на Софіївському майдані у Києві. 23-го – Трудовий конгрес ратифікував “Універсал Соборності”. Потім Трипільський похід, війна за незалежність Естонії, серпневий наступ Південного фронту...
Що не кажіть, а історичні події таки накладають свій відбиток на особистість людини, формують нові риси характеру, притаманні часові й простору.
Про це свідчить і творчість нашого земляка – поета Миколи Миколаєнка. Маленький Миколка народився 5 грудня цього доленосного року і був щедро обдарований мужністю і мудрістю, талантом і працелюбністю, жагою до пізнання і великою любов’ю до рідної землі.

Доля Миколи Миколаєнка не просто унікальна, як і кожна велика доля. Її неповторність досягає виразності майже легендарної. Це доля-міф, де все, кожна її значуща віха й обертання, – все немов спеціально й первісно призначене до того, аби стати романтичною легендою. Хіба можна було б уявити, що учасник запеклих боїв, які точилися протягом довгих чотирьох років – під час Великої Вітчизняної, неодноразово поранений, підполковник запасу й ветеран праці, кавалер численних бойових і трудових орденів та медалей обдарований також іншим хистом – хистом поета й літературного наставника? Звичайно, зараз, вдивляючись у карколомне переплетіння особистісних, громадських, життєвих, духовних, психологічних та інших ліній його долі, котрі створювали його неповторний малюнок, ми чітко можемо розрізнити, що саме їх поєднання й рух були задані діями декількох головних передуючих енергій, які, без сумніву, притаманні найкращим людям його часу. З них головніші – самостійність духу, вперта потреба завжди самому шукати й знаходити свій шлях. І в житті, і в творчості. Про це свідчить й нова збірка поета – «Гірко!..»
Він знайшов свій шлях. В житі – небайдужий до щастя народу громадянин, у творчості – митець, для якого найголовніший скарб – Слово. Бо слово – його найдорогоцінніший скарб, його пектораль:

Зі словом нерозлучні ми довіку,
воно – мого натхнення пектораль.
І чисті води – як священні ріки:
Життя і Смерть, Відрада і Печаль.


Поет не тільки перебуває у роздумах, що таке сенс життя:

В житті ми часто – як в бою...
Куди нас виведуть дороги?
Ми, люди, в пеклі , чи в раю?
Відомо лиш самому Богу.

Він стверджує: так, людину створив Бог. І Бог заклав у людську душу бажання йти вперед, незважаючи на труднощі й перепони, жертвуючи життям заради інших. Адже життя – то й же самий бій. Бій з лінощами й боягузтвом, жадністю й ницістю... Саме тоді людина може називатися людиною. Микола Миколаєнко це чітко усвідомлює...

Не в пеклі ми і не в раю,
ріка життя у вирі рине:
В житті ми завжди у бою,
і це природний стан людини...


...і закликає род людський: іди Землею в гідності та честі...

Поет має своє сприйняття життєстворення; він навіть намагається зрозуміти наміри Творця. У сягає у цьому певних результатів. Звичайно, зі своєрідним «філософським гумором»:

Я давню загадку цю розгадав навроді
(можливо, це моє останнє відкриття):
Не хоче Бог розгадок таємниць природи,
тому таке коротке у людей життя.


Але ж чому так гірко поетові? Гірко за країну, за людей? І одразу ж знаходиться відповідь: люди гублять пам’ять роду, стають байдужими й до близьких та рідних, рідної домівки й рідної країни, суспільства й природи у цілому. Щоби не сталося цього лиха, Микола Антонович з висот свого досвіду-віку дає слушну пораду:

В путі старайсь не підупасти
і не зневіритися: рвись
між загород біди й ненастя
у світлу даль, у мудру вись.


Микола Миколаєнко не спекулює поняттям «патріотизм», «любов до Батьківщини», але намагається услугувати їй мужньо й невтомно. Він услуговує Вітчизні й народу високою якістю свого літературного таланту, красою мови, терплячим очікуванням прогресу й войовничим ставленням до недоліків, які тьмарять існування людства.
Що допоможе врятувати світ? У чому джерело щастя? І знову «рецепт» від мудрого наставника:

Краса й любов – дві сторони медалі
життя людського – щастя джерело.
На вічній це вкарбовано скрижалі,
щоб людям жити зоряно було.

Поет упевнений, що кожен, хто ставиться з повагою до всесвітньої краси і гармонії, може відчути себе часткою Всесвіту, заслуговує на щастя:

...Людино,
відтак не бійсь нічого і щаслива будь:
не бадилина ти, - сяйна перлина:
земні всі чудеса святі – для тебе тчуть.

Продовжувати говорити про поезії Миколи Миколаєнка можна безкінечно. Поет, з його намаганням дістатися до суті речей та явищ, підняти найглибші напластування душі, в кожному вірші з усім запалом навченої життям людини з віртуозною легкістю справляється з темами, які ж сам і розглядає. Він обдарований рідкісною інтелігентністю, пам'яттю і прагненням довести справу до логічного завершення, а, звертаючись до читача, використовує багатющий словниковий запас, що дозволяє йому лаконічно будувати свої кришталево ясні фрази.
Мені здається, що шановний Микола Антонович, як ніхто, може стверджувати:

Подих юності сповнює величчю душу:
ти ідеш і пишаєшся: «Я це – зробив!»

Він дійсно багато чого зробив – невтомно працював й воював, закохувався й губив, мріяв і страждав, виховав не тільки дітей та онуків, а й численну когорту українських поетів...
Образ поета органічно поєднується з його творчістю. І голос його звучить завжди щиросердно. Ось чому ствердження «В поезії живу!..» завжди буде сприйматися не тільки як девіз, а й заклик до самого життя.

Довідково:
Миколаєнко Микола Антонович народився 5 грудня 1919 року в с. Мар’янівка Криворізького району Дніпропетровської області. Закінчив Запорізький педінститут, Горьківське зенітно-артилерійське училище. У найперші дні Великої Вітчизняної пішов на фронт, був командиром взводу, батареї, начальником штабу дивізіону. За бойові заслуги нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни І ступеню та медалями.
Працював директором школи, редактором криворізької міської газети “Червоний гірник”, головним редактором дніпропетровської студії телебачення.
Лауреат літературної премії ім. П.Кононенка.
Член Національної Спілки журналістів України і Національної Спілки письменників України (з 1958 року).
Автор п’єс “Мар’яна” та “Іду за тобою”.
Співавтор 7 збірників та альманахів, книг “Сяєво жар-птиці: Антологія літератури для дітей та юнацтва Придніпров’я” (2009, 2012, Дніпропетровськ), аудіокниги “Письменники Дніпропетровщини – шкільним бібліотекам” (2012, Дніпропетровськ). Автор 37 книг.
Відповісти на статтю