Статті, блоги
Лілія Мусіхіна: «Природа – це основа всього. Людина – частина природи. Ми всі перебуваємо у певній єдності і взаємозалежності, навіть коли видається, що зв’язку немає»
Валентина Січкоріз | 08.02.13 19:36:31
Розмова з дослідницею, етнографом Лілією Мусіхіною- Лілю, вітаю із виходом перших книг! Схоже, 2012-й рік став для Вас особливо натхненним і подарував статус письменниці?
- Рік був «робочим» і важким. Врешті, як і усі. Роботу не припиняю, до друку ж поздавала тільки окреме з того, що було написано. Багато матеріалів ще «в процесі». Я досі трохи соромлюсь статусу письменниці.
- Вже видані книги є підсумком Ваших етнографічних напрацювань чи роботу ще продовжуєте?
- Робота триває. Є багато питань, які мене хвилюють. Які «болять». Врешті, це вже не зовсім етнографія. Я навіть не знаю, як це назвати. Думаю, пізніше розберуться, що це таке. Коли наважусь на публікацію.
- Зокрема у видавництві «Навчальна книга – Богдан» з’явилася Ваша книга «Магія гір. Чарівне в житті гуцулів». Скільки часу Ви працювали над нею?
- Матеріали збирала довго. Написала швидко. Так само швидко, до речі, напився і «Звірослов», якось на одному подиху.
- Що лежить в основі методу польових досліджень? Чому для своєї праці обрали саме його? У чому переваги, цінність цього підходу?
- Це найчесніший метод вивчення народу,його менталітету. Йти до джерел і пити з них на місці воду, це зовсім не те, що черпнути кухликом з відра. Хоча вивчаю та аналізую, в силу своїх скромних можливостей, і опубліковані вже матеріали.
- Що приховують від навколишнього світу Карпатські гори? Чи легко і чи усім довіряють вони свої таємниці? Чи вдалося Вам сповна пізнати їхній дух, їхню магію?
- Сповна – ні. Це, мабуть, не вдасться нікому і ніколи. Ми можемо лише наблизитись. Та й багато чого викривлює наш менталітет, наше розуміння тих чи інших явищ. Наше мислення та мислення людини з міфо-поетичним світоглядом, з елементами природнього паралогічного мислення неможливо, мабуть, осягнути до кінця. Проте я спробувала наблизитись на найкоротшу доступну мені дистанцію.
- Що ж лежить в основі української, і зокрема, саме гуцульської магії?
- Природа – це основа всього. Людина – частина природи. Ми всі перебуваємо у певній єдності і взаємозалежності, навіть коли видається, що зв’язку немає.
- Нерідко сьогодні слово «магія» викликає то острах, то недовіру… Що ж насправді слід розуміти під цим поняттям?
- Первісна форма діяльного освоєння світу, що базується на міфо-поетичному світогляді людини з елементами паралогічного мислення. Щодо чортівні зі скляними кулями – це не до мене.
- А як же виглядають українські чаклуни ХХІ століття?
- Чаклунів у голлівудському розумінні немає. І, мабуть, ніколи не було. Є носії певних прадавніх знань та умінь, що базують свої практики на певних принципах та законах. Якщо питання про них – це звичайні люди, які, до речі, чаклунами і магами себе не називають.
- Чи Вам особисто доводилося брати участь у магічних дійствах?
- Я була присутньою при проведенні деяких магічних дійств. Часом фіксувала це на електронні носії.
- Наскільки можуть давні звичаї, традиції гуцулів знайти своє втілення у сучасному, такому урбанізованому світі?
- Вони проливають світло на основи наших вірувань, на коріння традицій. Знаючи такі речі, думаю, ми краще розумітимемо один одного. Мені здається, саме у традиціях, навіть не стільки традиціях, скільки в обрядах та ритуалах виявляє себе душа народу.
- Як, на Ваш погляд, мешканцям Карпат вдалося вберегти і свій внутрішній колорит, і світ своєї магії? У чому тут таємниця?
- Значною мірою відіграла роль ізольованість від навколишнього світу.
- Звідки черпає корені стародавня українська культура, сповнена містично-таємничих дійств? А у чому її виняткова самобутність?
- Це складне питання, над ним ламають голови сотні спеціалістів і однозначної відповіді на неї, мабуть, і нема… Мені здається, територія України – це великий котел, де з різноманітних етносів та субетносів зародились ми. Кожен із народів, вливаючи свою кров у наші вени, тобто у вени своїх нащадків, перелив нам елементи своєї культури, свого менталітету, світогляду.
- Чи вірите Ви у магію слова?
- Я живу в словах. Я знаю, що порядок літер, порядок слів, порядок речень дозволяє створювати картини, передавати найтонші відтінки почуттів, переживань. Як я можу не вірити в реальність цього?
- «Магія гір», «Магія українців устами очевидця», «Золотий корінь» – неповторні, унікальні видання для читачів різного рангу й віку. Як би Ви самі назвали жанр, у якому працюєте?
- Не знаю.Я просто пишу. В першу чергу для себе, щоб самій в цьому розібратися… Є питання, я починаю шукати відповідь. Так щось виходить. Але книга – не самоціль. Самоціль – пошук. Я ще змалку звикла думати «на папері», тобто записувати свої думки - мені так легше. До того ж, тоді мозок може опрацьовувати більші масиви інформації, менше забуваєш, можеш бути точнішим у судженнях.
- Поділіться, будь ласка, своїми творчими планами.
- Зараз видавництво «Богдан» готує до друку «Звірослов». Бачила ілюстрації Ростислава Крамара – радію, як дитина! Дякую своєму золотому редакторові Ані Осадко, чесному і справедливому критикові Тані Риженко, авторові обкладинки Павлові Калині, науковому редакторові Вікторові Косаківському. Без усіх цих людей моя праця була б нічого не вартою. А ще низько кланяюсь своєму народові – мудрому і щедрому.Розпрацьовую зараз ще кілька тем, але про що вони – секрет.
Лілія Мусіхіна про себе і від себе
Народилась 21 вересня 1978 року у м. Тернополі, де проживаю і тепер. Закінчила, як і всі діти, школу, потім – відділення «Художнє оформлення» Тернопільського кооперативного технікуму, а тоді продовжила навчання на філологічному факультеті Тернопільського національного університету ім. Володимира Гнатюка. Навчання в інституті згадую як роки наполегливої праці і захопленого ковтання книг. Щиро вдячна всім, хто траплявся на моєму шляху у роки дитинства і юності, бо так чи інакше, кожен вклав щось своє, неповторне. Повірте, навіть коли не говорю вам цього особисто, я вмію цінувати дружбу, опіку і любов.
Починаючи десь із 2008 року веду активну експедиційну та пошукову діяльність, вивчаючи духовну складову національної культури. З окремими результатами моїх досліджень можна ознайомитися у збірниках наукових статей, на сторінках журналу «Берегиня», у народознавчих календарях «Знахар» (ВІД «Діана+»). Особливо захоплює мене культура замкнутих етнографічних регіонів, де люди найповніше зберігають свою культурну ідентичність. Велика моя любов – гуцули і Гуцульщина.
Хотіла б подякувати всім моїм респондентам за ті зернинки правічних знань, з якими вони зі мною, а відтак і з усіма вами поділилися. Рада, що змогла вам усім прислужитися. Мусимо гідно пронести свічечку нашої культури через життя і передати її наступним поколінням, тому, тому, не дивлячись ні на що, БУДЬМО, дорогі мої!