Статті, блоги
Чому пише і видає свої книги Ева Гата ?
Марія Коляно | 28.01.13 18:51:35
У світі, в якому живемо зараз, аж забагато всього негативного, недоброго, неприємного, що, звісно, знаходить своє відображення в літературі та й у сучасному мистецтві у цілому. І саме тому, що всякого такого, що з часточкою не чи зі знаком мінус немало, я не буду говорити про негатив. З іншого боку, література як вид мистецтва не лише відображає дійсність у тій чи іншій формі, вона впливає на формування системи цінностей особистості, а відтак суспільства, бо „книжки – це вмістилища для ідей, одні з багатьох вмістилищ”[2]. Саме на цьому аспекті я хочу зупинитися і поділитися деякими думками.У контексті усієї сучасної літератури і літературної критики дозволю собі таке узагальнення, суб’єктивне, звичайно, проте, сподіваюсь, не позбавлене рації. Увесь складний сучасний літературний процес уявляється мені як величезна метушня чималої кількості людей, які знаходяться у темній кімнаті і шукають виходу з неї – хтось нервово і гарячково, хтось спокійно, іронічно чи саркастично, чи зі співчуттям один до одного – шукають довго, наполегливо, але знайти не можуть, хоча двері кімнати відчинені... Виявляється, щоб побачити вихід – достатньо увімкнути світло ... Такі асоціації з’явились у мене після прочитання творів Еви Гати. Особливість цієї письменниці у тому, що ідеї, думки, алгоритми поведінки, закладені у її творах, здатні пробудити в людині-читачеві віру у себе, підказати вектор, як стати кращим і щасливішим, як змінити світ.
У одному з інтерв’ю письменниця так охарактеризувала ситуацію в Україні: „У нас практично немає позитивних книжок. І складається таке враження, що цю тенденцію підтримують. Ви ж бачите, з телебачення йде суцільний негатив. Можна ж повідомляти про різних геніальних людей, про відкриття і, врешті, про народження, про одруження, про подорожі. А у нас натомість вибирається найнегативніше. Люди не хочуть іти вперед, а хочуть радіти, що їм ще не так погано, як іншим. Потрібен поступ. Коли ріка не протікає, вода починає гнити і утворюється болото. Потрібна свіжа вода, свіжа інформація, яка б цей негатив змивала. Де показано вектор, щоб завтра стати кращим, ніж сьогодні?”[12; C.16]. Саме цим Ева Гата виділяється серед інших – зображуючи у своїх романах чи оповіданнях проблеми своїх сучасників, показує як вони успішно знаходять вирішення цих проблем, на фоні негативу пропонує позитив і оптимізм. Найчастіше у романах зображуються стосунки у сім’ї і на роботі, а персонажами є люди причетні до науки і мистецтва, хоча соціальна палітра надзвичайно широка. Тут побачимо і видатного науковця і жебрака-інваліда, оперну співачку і бібліотекарку, українських заробітчан у Греції і багатих та успішних чоловіків і жінок.
За жанровими ознаками – це оповідання і романи, невеликі за обсягом, у яких тісно переплітаються філософія, міфологія психологія і реальність. У публікаціях про твори Еви Гати часто відзначають таку ознаку як присутність містики. Це можна побачити навіть з назв деяких творів („Тут і там, або стежка між Парнасом та Олімпом”, чи „З варяг у греки, або дорога, накреслена рунами”, чи „Народжена у джерелі, або шлях від Царства до Корони”, чи „Три чесноти, або казка про оріхалк” (авторське визначення жанру – роман-феєрія) тощо. Містика дійсно присутня у всіх творах письменниці. Зрештою містика є однією з найхарактерніших ознак найпопулярніших зараз літературних творів (поттеріана, сутінкова сага, величезні стелажі у книгарнях з вампірською тематикою...), проте у романах Еви Гати містика не є жахом. Ні вампірів, ні чарівників ми там не знайдемо. Персонажами у її творах завжди є реальні люди – наші сучасники. Письменниця вважає, що містика присутня у реальному житті і часто має наукове пояснення: „як математик, розумію, що у житті є причина і наслідок. Нізвідки нічого не береться… Якщо з вами трапляється диво, це результат вашого надзвичайного бажання або глибокої молитви.”[9; C.4]. Зрештою, містика, як приналежне до сфери ірраціонального, є одним із станів духовного пошуку. Культура, яка звільняється від ірраціонального, вироджується в антикультуру.
Якщо поглянемо на твори Еви Гати з точки зору часопросторової організації, то побачимо, що події розгортаються в сучасності, тобто час дії – „тепер” (не минуле і не майбутнє). Хоча у романах немає чіткого датування, проте читач упізнає у героях і в ситуаціях нашу дійсність: у романі „Три чесноти, або казка про оріхалк” відчитується сучасний Львів з вуличками у центрі міста і нагальними соціально-політичними проблемами, у романі „Народжена у джерелі, або шлях від царства до корони” показано життя молодої дівчини з карпатського села, яка мріє стати оперною співачкою, здобуває освіту, переживає перший успіх і перше кохання, заздрощі і зраду коханого, випробування безробіттям, що змушує її податися на пошуки роботи у Грецію, де вона реалізовує свою мрію. Проте це „тепер” має одну особливість. Воно пов’язане міцними ниточками з „завжди”. Зв’язка сучасне-вічне реалізується у романах через сюжети з теперішнього життя українців, греків, у яких міфеми, міфологеми, символи, твори мистецтва (музика, живопис, архітектура) є тими ниточками, що надійно утримують це теперішнє між минулим і майбутнім і поєднують сучасне з вічним. Ці ниточки якраз і є тим, що визначає чи формує систему цінностей, яку „нав’язує” своїми творами письменниця, бо „нав’язування світові свого бачення – це справжнє прагнення кожного митця”[1; C.750].
Якщо придивимось до простору романів Еви Гати, то побачимо, що події відбуваються у різноманітних місцях: найчастіше в Україні і Греції. Персонажі багато подорожують (Прага, Берлін, Краків, Париж, Америка, інші місця), завдяки чому романи мають важливе культурологічне значення. Мандрівка є способом пізнання країни (своєї і чужої). Це не тільки розширення географічне, культурне, це ще й крок самопізнання і самоідентифікації. Без сумніву, найважливішим у часопросторовій організації романів є простір психологічний. У контексті простору психологічного окремі місця є віхами пізнання для персонажів. З лабіринту собору Нотр Дам де Шартр Ева (з роману „Очищення, або роблю, що хочу”) повертаються додому очищеною і зміненою; мандрівка Берліном допомогла Георгію зрозуміти цінність втраченого дому („Бланік відчиняє двері”); з Салонік Мирослава приїздить у рідне село в Карпатах, бо її не відпускає образ батьківщини (місця, де жили і поховані її батьки, де минуло її дитинство), де вона знаходить підказку, як діяти далі („Народжена у джерелі...”); у романі „Три чесноти, або казка про оріхалк” батьки заповідають нащадкам берегти уявний стяг своєї прабатьківщини, бо реальний втрачений (берегти у пам’яті – це також повертатися додому). Цей мотив мандрівки і повернення додому має різноманітні варіації, але завжди пов’язаний з ідеєю пізнання, самопізнання, саморозвитку особистості і кореспондуєтьться з міфологічною моделлю кола, за якою „початок у кінці”[10;C.255] – точка завершення попередньої мандрівки є початком для наступної.
Хронотоп творів Еви Гати особливий, бо відображає одночасне, паралельне існування у взаємодії сучасного (реального) і вічного (міфологічного, ірраціонального чи містичного) – тут і зараз, всюди і завжди. Найкраще це видно у романі „Тут і там, або стежка між Парнасом і Олімпом”. Композиційна модель роману відображає цю „двовимірність” – одночасно події розгортаються у реальному земному вимірі (четверо людей – Августа, Артур, Агі і Гарі живуть у Європі, займаються наукою, спілкуються, мандрують...) і не менш реальному, але невидимому для людського ока, ірраціональному вимірі (двоє братів-близнюків Ур і Юр (чи то ангеликів, чи амурчиків) супроводжують тих чотирьох персонажів реальної дійсності, подаючи їм знаки і підштовхуючи їх до певних дій). Зауважте, що спостерігаючи певну подібність з експресіоністами („час – сьогодні, місце – світ”), бачимо, що на відміну від експресіоністів у творах Еви Гати завжди маємо щасливий фінал. Як стверджує відомий дослідник літератури Юрій Лотман „трагічний кінець роману свідчить не тільки про завершення сюжету, але й про конструкцію світу в цілому”[12; C.264]. У випадку Еви Гати маємо протилежне - позтивний фінал є утвердженням відповідної світоглядної моделі і відображенням світогляду самої письменниці (вона вважає себе щасливою людиною і хоче поділитися рецептом щастя з іншими). „У мене всі книжки закінчуються щасливо.
Намагаюсь, щоб у читачів після їхнього прочитання з'являлося відчуття радості: «О, тепер я знаю, що мені робити» - стверджує сама письменниця. До того ж вона вважає, що якщо письменник береться описувати, аналізувати якусь проблему, то зобов’язаний показати вихід, вирішення чи, принаймні, вектор. Ще однією особливістю стилю письменниці є системність, цілісність. В основі кожного роману лежить якась філософська ідея, яка реалізовується і на композиційному рівні, тому можемо означити романи Еви Гати терміном „інтелектуальна проза”. У першому романі “Очищення, або роблю, що хочу” описано життя науковців і використано основні герметичні закони, в другому - “З варяг у греки, або історія, накреслена рунами” – філософію скандинавських рун. Кожна буква рунічного алфавіту несе в собі філософське поняття і має магічний зміст. Усі розділи книжки означені певними рунами, і це є коротким змістом книжки. Люди, які вміють читати руни, одразу зрозуміють про що книжка, яка філософська ідея в неї закладена. На рівні сюжету маємо змалювання типової, дуже актуальної проблеми – життя українок-заробітчанок, які працюють в Греції. То ж маємо філософський твір, у якому філософія подана через конкретні життєві ситуації. Навіть у казці (а саме таке слово є у назві твору „Три чесноти, або казка про оріхалк”) відчитується ситуація теперішньої української дійсності, яка багатьма моментами схожа на ситуацію інших сучасних країн. Динамічний сюжет „Казки...” з розгадуванням таємниць, випробуваннями і щасливим завершенням утверджує ідею про те, що чарівне відбувається повсякчас поруч з нами, а мрія, ціль, мета у житті для людини є дуже важливими. Герої роману – каліка-жебрак Давид і бібліотекарка Пистина повинні пройти королівською дорогою (символом якої є блискавка), яка складається з трьох етапів, на кожному - по сім віх мудрості. Композиція роману підпорядковується цій ідеї також. Своїм романом-феєрією “Три чесноти, або казка про оріхалк” письменниця не зраджує використанню філософських першоджерел та захопленню Давньою Грецією, хоча послуговується лише власним баченням філософії – “перекладає” її на “щоденну мову”. Ця тенденція є характерною для літератури сучасної (згадаймо Джона Фаулза, Айріс Мердок чи Юстейна Гордера).
У романах Еви Гати показано як „працює” міфологія у щоденному житті, яке величезне значення мають природа і мистецтво у пізнанні людиною світу і самої себе. Особливо багато музики: “Другий концерт для фортепіано з оркестром” С. Рахманінова у романі “Очищення, або роблю, що хочу”, Симфонія Б. Сметани “Моя Батьківщина” у романі “Бланік відчиняє двері”, 9-а симфонія Л. Бетховена, “Зачарована флейта” В. А. Моцарта, “Травіата” Дж. Верді у романі “Народжена у джерелі, або шлях від Царства до Корони”.... Роман „Народжена у джерелі, або шлях від Царства до Корони” можна навіть трактувати як музичний роман, бо у ньому описано нелегку долю молодої співачки, показано як музика допомагає їй подолати життєві труднощі і одягти корону. У романі згадуються і тлумачаться твори музичної класики (подібно як у музичній новелі Гофмана „Дон Жуан”), а основна ідея пояснюється через 9-у симфонію Бетховена: “Мирослава безліч разів чула цей геніальний твір, однак того вечора він виблискував цілком новими барвами. Це ж генії намагалися відтворити ту довавилонську мову відчуттів через гімн єдності природи і людини. Оркестр – навколишня природа, соліст – я, а хор – усе людство. Усі єдині в одному. Я – це вони, а вони – це я. Я – частина природи, а природа – частина мене.”[8; C.222].
Музика не тільки поглиблює зміст роману, а й створює надтекст, новий пласт сенсу для тих читачів, які можуть це відчитати. Як, зрештою, і архітектоніка роману - десять розділів роману, назви яких відображають сфірот (від царства (10) до корони (1)). Проте така багатопластова організація смислів з нагромадженням міфології, філософії і містики не перешкоджає сприймати романи легко. Це відбувається завдяки динамічному сюжету, чіткості, точності і лаконічності висловлювань. Наприклад, у романі „Три чесноти...” надибуємо такий фрагмент:
„- Віхи – це кроки, що відповідають поступу душі. Вони нотують твоє пізнання різних архетипів.
- Що таке архетипи? В тебе такі дивні слова, стара.
- Це такі сили, які є довкола нас. Пізнавши їх, можна пізнати світ.”[6; C. 140].
Стиль – це спосіб мислення. Математичний спосіб викладу інформації – чітко, точно, коротко і просто: без особливих літературних прикрас, що свідчить про відповідний спосіб мислення і намір донести до читача суть своїх міркувань та ідей. З цим пов’язана і та особливість, що роман сприймається як добрий порадник з психології. Практичні поради, сформульовані як правила чи як рекомендації психолога і готові для використання, водночас вони органічно вплетені у текст роману. Наведу кілька з уже згадуваного роману „Три чесноти, або казка про оріхалк”:
“...усе, що робиться з натхненням, приносить добрі плоди”.
„Попереду чекає успіх, якщо поєднаєте Дію з правильним напрямом думок”.
„Кожному дається по вірі його, тому не плач над своєю й чужою долею”.
“- Ніколи не знищуйте квітів надії – і тоді зберете плоди віри, – промовила королева....
- Так, кохана, нас врятувала думка про щасливий день, який настане завтра.”
“- Ти знаєш, що таке зло? – запитав голосок.
- Те, що протилежне до добра, - згадав слова Ядвіги.
- Молодець! Майже вгадав, тому дам підказку: морок там, де немає світла.”
„На все свій час. З Вірою, Надією і Любов’ю іти своєю дорогою, долаючи перешкоди.”
Ідеї творів Еви Гати суголосні нашому часові. Це сума, результат філософських пошуків і досліджень з психології на синхронному зрізі. Можемо побачити схожі ціннісні чи світоглядні підходи у книжках популярних сучасних психологів (як Валерій Синельников) чи письменників (Пауло Коельо). У цьому сенсі Ева Гата є „конденсатором” і „озвучувачем” визрілих світоглядних, пізнавальних орієнтирів. З іншого боку, як письменниця, вона вирізняється тим способом, який вибрала для донесення цих ідей до читача – на реальному матеріалі сьогодення показує як працюють ці ідеї, чи трансформує ідеї у конкретні життєві ситуації. У романах, по суті, подаються приклади для наслідування: Августа з Артуром створили прекрасну гармонійну сім’ю і „секрет їхнього щасливого поступу полягав у тому, що ніколи не зосереджувались на поганому. Августа мала чудову рису – бачити у всьому лише добре, а негативне – ігнорувати, або, як вона полюбляла казати, “множити на нуль”[5; C.51]. Чи історія Агі, який став щасливою людиною, коли знайшов своє призначення: “...Хто ж тоді щасливий? Напевно той, хто робить те, для чого сюди прийшов. Ну, звичайно, той, хто знайшов стежку між Парнасом і Олімпом. Як усе просто в нашому житті! Отже, треба лише знайти своє призначення, а воно покличе до кастальського джерела, напоїть натхненням і поведе таємними шляхами до вершин Олімпу. Кожен повинен відшукати свою, і тільки свою, стежку, і тоді життя буде прожите не даремно.”[5; C.141]. Чи як не створювати собі трагедії у ситуації, коли ми щось втратили чи, скажімо, застрягли у ліфті? Достатньо подивитись на цю ситуацію з такого боку, як це показано у оповіданні „Евтихія”; чи як у випадку з Пистиною (з роману „Три чесноти...”) - життя її перестало бути сірим і нецікавим після того, як думки її змінилися на світлі і позитивні і вона повірила, що власноруч закладає цеглинки свого наступного дня.
Підсумовуючи сказане, можемо констатувати, що твори Еви Гати свідомо націлені на те, щоб впливати на ціннісну орієнтацію читача, дають позитивну, оптимістичну установку, показують вектор, щоб завтра стати кращим, ніж сьогодні.
1. БРУК-РОВЗ К. Палімпсестна історія. В кн.: Умберто Еко. Маятник Фуко. Умберто Еко, Річард Рорті, Джонатан Куллер, Крістін Брук-Ровз. Інтерпретація і надінтерпретація. – Львів: Літопис, 1998.
2. ВЗДУЛЬСЬКА В. „Найбільший вплив – не особистий, а на ціле покоління – можуть мати тільки найбільш тиражовані книжки” [електронний ресурс] – http:/www. yizhak.org.ua/ 05.05.12
3. ЕВА ГАТА. Очищення, або роблю, що хочу. Львів: БаК, 2007.
4. ЕВА ГАТА. З варяг у греки, або історія, накреслена рунами. – Львів: БаК, 2008.
5. ЕВА ГАТА. Тут і там, або стежка між Парнасом та Олімпом. – Львів: БаК, 2008.
6. ЕВА ГАТА. Три чесноти, або казка про оріхалк. – Львів: БаК, 2010.
7. ЕВА ГАТА. Бланік відчиняє двері. – Львів: БаК, 2010.
8. ЕВА ГАТА. Народжена у джерелі, або шлях від Царства до Корони. – Львів: БаК, 2012.
9. ЕВА ГАТА: Найкращі вчителі – люди, які поруч…» // Високий Замок,
12 квітня 2012 .
10. КЕМПБЕЛ ДЖ. Герой із тисячею облич. – К., 1999.
11. КОПИСТЯНСЬКА Н. Х. Час і простір у мистецтві слова. – Львів: ПАІС, 2012.
12. ЛОТМАН Ю.М. Структура художественного текста. – М.,1970.
13. МИХАЙЛИНИН Я., ЯРЕМЧИК О. Ева Гата: «Україна готова до повернення філософії трьох сонць» // Креденс, №10, 2011, С.16.
14. ЕВА ГАТА. Катарсис, или что хочу, то и делаю. – Львов: БаК, 2010.
15. EVA GATA. Katharsis, oder was ich will, das tue ich / Пер. Інґебурґ Голлос. – Львів: БаК, 2011.
16. EVA GATA. Ave Eva./ Пер. польською Ольги Кіх. - Львів: БаК, 2012.
Довідка про письменницю:
Ева Гата (справжнє імя – Ольга Коссак)– сучасна українська письменниця, яка живе у Львові, там же видає свої романи, математик за фахом (доцент факультету прикладної математики Львівського національного університету імені Івана Франка, автор підручників з комп’ютерної графіки). Перша книга „Очищення, або роблю, що хочу” вийшла друком у 2007 році, а до 2012 побачили світ уже вісім. Деякі твори перекладені російською, німецькою, польською, чеською мовами (див. літературу). Роман «Сюрпризи долі, або змагання між Аполлоном і Паном» увійшов 2009–го до Короткого списку «Книги року Бі–Бі–Сі», а «Три чесноти, або казка про оріхалк» здобув спеціальну відзнаку Форуму видавців у Львові 2010-го року.