Критика, рецензії
Аномальна реальність від Андрія Кокотюхи
Ніна Герасименко | 27.11.12 7:28:01
Кокотюха А. Аномальна зона / Андрій Кокотюха. – К. : Нора-Друк, 2009. – 246 с.Шлях від здійснення злочину до його розкриття нараховує понад 240 «кроків» роману Андрія Кокотюхи під назвою «Аномальна зона», що вийшов друком у серії «Морок» видавництва «Нора-Друк». На цей раз – увага читачів прикута до постраждалого від Чорнобильської аварії села Підлісне, де із невідомих причин зникають люди. (Теми, до речі, для А.Кокотюхи – ненової: у 2006р. вона активно розроблялася у детективі «Темна вода»).
о численні містичні зникнення на Поліссі дізнається журналіст Віктор Шамрай і розпочинає власне журналістське дослідження. Звісно, кому, як не йому – працівнику газети «Неймовірні факти», що спеціалізується на різних ірраціональних явищах, – судилося зацікавитися Підлісним? Однак, цього разу тільки однією статтею у цій справі не обійшлося. Точніше – матеріал Шамрая про аномальність поліського села став відправною точкою наростання й розгортання наступних, напрочуд заплутаних подій.
Передусім, в уяві героїв (а за ними й читачів) загублене у болотах Підлісне починає трактуватися як «перетин світів». Тут автор нагадує читачеві про культовий детективний серіал 1990-х «Твін Пікс», де сюжет розгортається так само у місці перетину реальної та ірреальної площин всесвіту. До слова, автор «Аномальної зони» часом змальовує своїх героїв так, ніби уявно їх екранізує, «кадрово» описуючи їхні дії. А проведення паралелі між чайником, що кипить, і «кипінням» думок, емоцій героїв, яке використано в «Аномальній зоні», виглядало би цікавою художньою деталлю, якби детектив фільмували.
Відповідно до критерію поділу світів Андрій Кокотюха побудував і композицію роману. Таким чином, читач, з’ясувавши подробиці про площину під назвою «Паралельний світ», повертається до «Реального світу», а потім опиняється «Між двох світів». Власне, інтрига щодо аномальності Підлісного тримається приблизно до середини розділу «Реальний світ». Хоча в здогадливого читача ще раніше виникають підозри, що флер містичності – не більше аніж зачіпка, якою автор намагається втримати зацікавлення читача, насправді ж, за законами жанру, – таємниця криється у скоєнні цілком реальних злочинів - вбивств.
Однак на цьому усі крапки над «і» в романі А.Кокотюхи не розставлено. Читач постійно запитує: як із цією історією пов’язане вбивство банкіра Григорія Піддубного, коханкою якого була Тамара Томіліна? І як саме фатальна красуня Томіліна причетна до поліських подій? Чим викликане викрадення Віктора Шамрая?.. Паралельно із читачем відповіді на ці запитання шукають капітан Сергій Бражник і слідчий Кіра Березовська, віддані своїй справі професіонали, для яких головне закон і совість, а не кар’єрне зростання. Тож Бражника «в управлінні вважали відмороженим фанатиком, а особливі недоброзичливці були свято переконані: якщо його десь не приріжуть чи не пристрелять, цей капітан ніколи не буде майором. А якщо й буде, то отримає звання одночасно з виходом на пенсію» .
Образ Кіри Березовської – непривабливої жінки, зі складним особистим життя (точніше абсолютною його відсутністю), є у романі одним із найцікавіших. Не маючи сім’ї, слідчий Березовська повністю присвячує себе роботі. «Вимкнувши велике світло, Кіра включила настільну лампу, припасовану в головах софи, котра правила самотній жінці за ліжко. Потім поставила стареньке крісло боком до телевізора і розташувала його так, аби, сидячи в кріслі, можна було покласти ноги на софу. Закутавшись у сірий махровий халат, вона вмостилася так, як їй завжди було зручно: відкинула голову на спинку крісла, повернулась до мовчазного телеекрану». [1]
Змальовуючи таку атмосферу дому незаміжньої Кіри, автор підкреслює її тривіальність як жінки, самотність. Однак наприкінці роману образ Кіри еволюціонує й поведінка героїні набуває певної «аномальності». Йдеться, зокрема, про епізод, коли слідчий Березовська обняла Тамару Томіліну й по-материнськи поцілувала її, таким чином, демонструючи свою підтримку. «Якби Кірі пощастило вийти заміж у вісімнадцять років і народити дівчинку, тепер Тамара цілком могла б бути її донькою», [2] – така сентиментальна кінцівка розділу «Між двох світів» вибивається із загального настрою детективу, проте додає образу Кіри своєрідності й підкреслює, що навіть залізна жінка здатна на вияв щирих емоцій.
Письменник-детективщик Андрій Кокотюха в одному з інтерв’ю якось зізнавався: «Мені цікаво розповісти якусь історію, герої якої опиняються в екстремальній ситуації. Мій герой в якийсь момент навіть опиняється на межі закону або просто поза законом».
В «Аномальній зоні» автор не зраджує своєї стильовоєї «манери» [3]: капітан Бражник красиво «прибирає» злочинців – ватажків кримінального заколоту Дениса Ковалевського та його охоронця Антона Коновалова. Й звідси дуалізм у потрактуванні образу бравого капітана: з одного боку, він свідомо порушує закон, проте водночас в очах читача він постає борцем зі злом, оскільки справедливе правове покарання для кримінальних авторитетів у нашій країні наразі поки що не загрожує.
Назагал А. Кокотюха в канву містичності, аномальності часто вплітає цілком буденні українські реалії: захист багатих і впливових, беззахисність простих смертних, нагадує про хабарництво, людський осуд тощо. Так би мовити, вказує на вади українців, котрі є «аномальними» для здорового суспільства. Тож навіть сама назва роману «Аномальна зона» підлягає щонайменше двом інтерпретаціям.
Примітки:
1. Кокотюха А. Аномальна зона / Андрій Кокотюха. – К. : Нора-Друк, 2009. – С. 201.
2. Кокотюха А. Аномальна зона / Андрій Кокотюха. – К. : Нора-Друк, 2009. – С 238.
3. Світлана Дорош. Андрій Кокотюха: Мої герої – "махновці" / http://life.pravda.com.ua/book/2011/12/6/90749/