Юлія Сільчук, поетеса, прозаїк, критик. | 15.11.21
Ткаченко С. Потойбічниця / Світлана Ткаченко. – Київ: Фенікс, 2021. – 232 .
Дебютний роман Світлани Ткаченко «Потойбічниця», скажу відверто, підкупив мене, перш за все, своєю назвою… Так, художні твори із присмаком магії та химери чомусь часто притягують до себе зацікавлені погляди читачів. І я не стала винятком. Хоча особисто не люблю в літературі ані фантастики, ані, тим більше, магії… Мою увагу, насамперед, може полонити щось містичне, але життєве водночас. Отож, інтуїтивно обравши книжку, судячи тільки з її назви, я не помилилася і… не розчарувалася.
Юлія Сільчук, поетеса, прозаїк, критик. | 15.11.21
Відгук на книжку прози Ляснюк Ольга. «(без іронії)»: проза / О. Л. Ляснюк. – ПВД «Твердиня», 2016. – 136 с.
Розгортаю книжку художньої прози Ольги Ляснюк «(без іронії)»… Оригінальна назва (і, зокрема, її оформлення). Оригінальні жанри (до речі, в книжці не означені). Оригінальне світовідчування (про це висновкую вже опісля – прочитавши декілька новелеток пані Ольги). Проте, про що ж ця збірка, легко здогадатися вже з самої її назви, навіть не розгортаючи книжку. Відчуваю це інтуїтивно. І… не помиляюся.
Юрій Хмелевський, поет, член НСПУ (15-31.10.2021) м. Тульчин | 15.11.21
(відгук на книгу: Роман Скиба. Погода для некурців (напівзібране). – Тернопіль: СЛОН, 2017. – 144 с.)
Вибрані вірші з трьох попередніх збірок українського поета Романа Степановича Скиби, написані протягом 1995 – 2013 років, утворили спільну книгу – 111 творів, які своєю самобутністю та образністю вирізняють цього яскравого митця з чималого кола поетів сучасної України доби Незалежності.
Сергій Дзюба | 15.11.21
Олег Гончаренко. Серце у вогні. – Мелітополь: ВПЦ «Lux», 2021. – 109 с.
Радію: нова книга Олега Гончаренка таки дісталася до мене. Радію: книга вийшла! І не лише тому радію, що давно знаю і люблю його творчість. І не лише тому, що він мій добрий і давній друг, а вболівати за друзів та радіти за них просто природно і приємно.
Як і багато українських поетів присутніх у Фейсбуці (знаю, що кажу), я з цікавістю спостерігав епопею яви цієї збірки поезій світові. Щоби рекламувати свої вже видані книги, або навіть особисто пропонувати їх до продажу, таке вже було неодноразово… Але щоб оголосити підписку на видання нової книги і сподіватися, що з того щось вийде, особисто я таке бачив уперше!
Діана Мовчанюк | 25.10.21
Написати художній портрет фатальної авантюрної жінки – не новий виклик перед сучасним письменником. Не встояв і Володимир Даниленко. Його Діана Стогоднюк – типова філістерка, звичайна міщаночка, яка навіть в ліжку нічого особливого запропонувати не може: простенький набір заяложених поз і нуль романтики. Крім того, Стогоднюк – страшенно банальна, всі ці її вислови «Я подарую тобі себе», «Мрію не можна згвалтувати»- наче списані із примітивних ток-шоу на кшталт «Давай одружимося!». Бракує лише астрологічного прогнозу, щоб запечатати: Стогоднюк ніколи нікого не зробить щасливим і сама не стане щасливою. Її доля – споживати-споживати-споживати…
Олена ФЕДІНА, кандидат філологічних наук | 05.10.21
Рецензія на збірку прозових оповідань Євгенії Яворської «Лелечий дім» (Харків, «Друкарня Мадрид», 2021 р.)
Книжку Євгенії Яворської «Лелечий дім» варто назвати унікальною для нашого часу. Далеко не кожен письменник чи видавництво переймаються проблемами та потребами суспільства. Зокрема, з огляду на скорочення спеціалізованих закладів освіти для дітей з вадами зору, випуск художньої літератури, яка б по-сучасному відлунювалась у свідомості молоді – справжня подія.
Юлія Сільчук, письменниця. | 05.10.21
Баран Є. М. Говорить Євген Баран… Щоденникові медитації, афоризми. ‒ Чортків: Золота Пектораль. 2018. ‒ 160 с.
Навіяне Екзюпері:
пишу не тому, що треба, пишу тому, бо приручив…
Євген Баран
«…Оцю книжечку, спонтанну, як і попередні («Недописана книга…», («Недописана книга. Частина инча»), називаю «Говорить Євген Баран», бо я озвучую ті думки, які приходять і я встигаю їх впіймати у сіті слова…»‒ так пояснює сам автор назву цієї книжки. І додає: «Книжечка під такою претензійно назвою не планувалася. Це не значить, що вона небажана…»
Ольга Полевіна | 05.10.21
Який «рецепт» хорошої книжки? Вони різні. Але незмінна складова – мудрість і краса. Це те, що повинно залишитися в читача. А ще додамо уяву, гумору, образність. Цікавий сюжет, але можна і без нього, якщо є головне – мудрість і краса. І ще – легке перо, щоб читач не заблукав у нетрях незрозумілих речень. І щоб після прочитання у душі щось затремтіло…
Юрій Хмелевський, поет, член НСПУ (11-13.09.2021) | 18.09.21
(відгук на книгу Н.Пасічник «Артиклі»)
I
Авторка (за освітою – філолог-германіст) чітко розмежувала збірку на літературознавчу і автобіографічну частини, хоча цей поділ – умовний з огляду на цікавий матеріал про перші літературні кроки та наступне «богемне» життя саме в автобіографічних нарисах. Що ж, кожен автор (митець) суб’єктивно унікальний, тихо (або буйно) амбітний, тому з віком (власне, життєвим досвідом) багатьох спокушає мемуарний жанр. До слова, нині ця частина вітчизняної та світової літератури стає все більше популярною серед системних і фанатичних читачів.
Наталія Іванівна коментує в есеях, написаних упродовж 2007 – 2014 років, досить актуальні наші проблеми – як мистецькі, так і суспільні. Я (слава Богу!) не професійний літературознавець, тому вибрав ось який спосіб аналізу цієї цікавої книги: коротко коментуватиму окремі з есеїв у форматі post scriptum (P.S.).
Юрій Хмелевський, поет, член НСПУ (10.09.2021) | 12.09.21
(відгук на поетичну збірку Н.Пасічник «900 метрів над рівнем моря»)
Перше враження: незвична книга! Здавалось би, лише 27 поезій, та ще й без жодних знаків пунктуації – від досвідченого філолога і науковця? Тому, що – голова громадської організації «Вільний світ»? Так, філософія протиріччя, постійна боротьба «за» і «проти», «так» і «ні» – творче кредо Наталії Іванівни Пасічник, як поетеси і мисткині:
вітер підганяє – час іти
але я стоятиму на місці
(«900 метрів над рівнем моря»)
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ...
43