Вірш Святослава Вакарчука став основою фундаментального філософського дослідження, або Філософія як шлях до відчуття щастя

Новини

Вірш Святослава Вакарчука став основою фундаментального філософського дослідження, або Філософія як шлях до відчуття щастя

PR-Prime | 20.10.11 12:00:53

Марина Рудницька. Жити – значить ніби бути. Філософське есе. — Л.: Кальварія, 2011. -- 400 с.

Незвичайна книга з’явилась у київських книгарнях, а 9 листопада ц.р. у Києві широкій публіці буде вперше представлено 400-сторінкове есе фізика-астронома, що останні десять років присвятив себе філософії.

Увазі читача пропонується філософське есе Марини Рудницької «Жити — значить ніби бути» (Кальварія, 2011, http://www.calvaria.org/), суттєву роль у якому відіграє перша, за твердженням авторки, автентична українська філософська думка, висловлена у вірші СвятославаВакарчука (який, за дивним збігом обставин, теж фізик): «Жити — значить ніби бути. Бути — значить майже жити» (С.Вакарчук, «Етюд»). (С.Вакарчук, «Етюд»). У цій думці, на погляд авторки, зливається понятійне і екзистенційне розуміння буття, відкрите кожному з нас через особливі настрої. Ці настрої підлягають окремому дослідженню. У книзі Марини Рудницької осібні людські переживання, такі як самотність, жах, враження ілюзорності, передбачення, дежавю чи відчуття прекрасного тлумачаться не як суб’єктивні емоції, а як фундаментальні екзистенційні стани — буттєві настрої, завдяки яким людині розкривається сутність буття. Ці стани, на думку авторки, лежать в основі мистецтва і філософії, дозволяючи їм зазирнути за завісу ілюзорності, в якій ми всі «ніби є», і
побачити істину.
Марина Рудницька стверджує, що лише шляхом творчого переосмислення буттєвих настроїв можливо збагнути сенс людського життя, адже через них розкривається те гармонійне начало, закладене в бутті загалом, котре долає відчуження людини від світу і примирює її з ним.
Авторка також говорить про те, що таке відчуття прекрасного і за рахунок чого воно виникає у мистецькому творі. А у відповіді на останнє запитання задається критерій, чим відрізняється справжній витвір мистецтва від посередності: у справжньому мистецькому творі враження прекрасного досягається за рахунок художнього висвітлення та збагнення буттєвих станів, тоді як посередність зображає лише персональні, особисті емоції. Проте пані Марина не зупиняється лише на теорії, а йде далі — на прикладах показує, за допомогою яких художніх засобів здійснюється передача буттєвих настроїв у різних видах мистецтва.
«…найбільшим сюрпризом для читача стане... рідкісна для філософських творів вельми світла і піднесена тональність книги, її винятково гармонійний світ, — говорить у передмові до книги провідний фахівець Центру європейських гуманітарних досліджень Києво-Могилянської Академії Юрій Вестель, — Напружені роздуми подеколи несподівано і водночас природно і непомітно — певна річ, завдяки внутрішній логіці викладення — перетворюються на ліричний вірш у прозі, а іноді на справжній гімн буттю і дійсності...».
Марина Рудницька вважає, що «філософія єдина могла б підтримати і зорієнтувати людину на краю тієї безодні, що відкривається перед кожним завжди так несподівано, вказати правильний напрямок, захистити від відчаю». Тобто філософія потрібна, аби надавати розуміння сенсу буття.
«Жити — значить ніби бути» — це не звичайна філософська есеїстка. З огляду на зміст, акценти, місце та час — це книга-відповідь викликам сьогодення, для окремої людини чи держави. Адже «тільки філософія може забезпечити перспективний цивілізаційний стрибок, бо стихійний розвиток людських суспільств зажди болісний та непевний. Якщо якась країна впродовж тривалого часу відмовляється від філософії — не тільки діями держави чи корпорацій, а саме відсутністю прихильності до нових філософських ідей — тоді така країна завжди буде на узбіччі цивілізаційного розвитку, завжди змушена буде підлаштовуватися під цивілізаційні стрибки інших країн… Проблеми, з якими ми стикнулися під час всесвітньої цивілізаційної кризи, неможливо вирішити засобами політики, науки, мистецтва чи релігії. Нам потрібно спільними зусиллями повернутися до фундаментальних засад наших філософських уявлень і переосмислити їх наново. Саме це і є тим процесом, всередині якого може постати нова українська філософія» (Сергій Дацюк, експерт у сфері комунікації, управління та стратегування. Чи потрібна філософія в Україні?// Українська правда, 2009)

Круглий стіл «Чи потрібна сучасній людині фундаментальна філософія?», у рамках якого широкій публіці буде вперше представлено книгу «Жити — значить ніби бути» відбудеться 9
листопада ц.р. (середа) о 18:00 у Книгарні «Є» за адресою: Київ, вул. Спаська, 5.

Основні спікери:
Юрій Вестель, науковий редактор видавництва «Дух і літера»; Марина Рудницька, автор філософських досліджень «Жити — значить ніби бути», «Іонійці» та «Елеати»; Юрій Чорноморець, доктор філософських наук, доцент кафедри філософії та політології Національного Університету ДПС України, шеф-редактор сайту «Богословський Портал»; Вадим Чуйко, доктор філософських наук, професор кафедри філософії та методології науки філософського факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.


Про Автора


Марина Рудницька (1971) народилася і виросла в місті Дебальцеве Донецької області. За освітою — фізик-астроном. Ще у студентські роки захопилася філософією. А від 2001 року
цілком присвятила себе цій науці. «Жити — значить ніби бути» — перша філософська робота Марини Рудницької. Авторка вже завершила другу свою книгу «Іонійці», присвячену дослідженню філософських поглядів мислителів Мілетської школи. Наразі триває робота над третьою книгою, «Елеати», в якій особливо докладно буде розглянуто філософію Парменіда як мислителя, котрий уперше ввів у філософію поняття «буття», започаткувавши цим європейську онтологію і окресливши шлях її розвитку на декілька тисячоліть уперед.

Відгуки про книгу
Читач тримає в руках книгу, яка є красномовним свідченням того, що філософія є не тільки академічною справою вузькоспеціалізованих фахівців, а передусім життєвою потребою кожної людини. Однак не кожен готовий піти на ризик справжнього мислення, мислення від першої особи, мислення без жодних гарантій і обіцянок... Книгу Марини Рудницької можна назвати... філософською історією однієї душі, що спроможна надихати інших до пошуку... / Андрій Баумейстер, кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Здебільшого сучасні філософські роботи в Україні мають яскраво виражену академічну форму опису певної
проблеми, системи принципів, понять, який вибудовується за допомогою обґрунтування його відповідності відомій філософській традиції, напряму, школі.
Дана книжка пропонує читачу рідкісний на теренах України жанр філософської есеїстки, що дозволило авторці залишитися в самодостатній відчуженості від академічних зразків філософського розмислу...
Пропозиція авторки розпочати філософські розмисли, що укорінюють в духовній культурі людства автентичне українське філософствування, на мою думку, є те величне завдання, яке має бути підтримане і реалізоване... / Вадим Чуйко, доктор філософських наук, професор кафедри філософії та методології науки філософського
факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Ми звикли, що філософські роботи присвячено думкам відомих філософів, ідеям та ідеологіям філософських
напрямків і шкіл, течій і традицій, тобто радше історії філософії. Тут у нас можна вказати на безсумнівні наукові досягнення, на чималу кількість українських перекладів, іноді навіть з коментарями, на цікаві дослідження і розвідки. А де власне філософська думка як така?..
Книга Марини Рудницької різко виділяється на фоні звичайних філософських (по суті, здебільшого — історико- філософських) досліджень суто самостійним, оригінальним, варто наголосити, насправді самобутнім підходом. З юності вирішивши, що філософія — її доля і покликання, авторка у тридцяті роки свого життя написала цей перший підсумок власного досвіду мислення. Настільки власного, що текст дивує нечисленністю посилань, а серед останніх — численністю посилань на поезію.
Якщо філософа найпростіше можна визначити як людину, яка любить самостійно мислити і багато й напружено мислить (звісно, це недостатнє визначення, але досить просте для «першого наближення»), то Марина — справжній філософ. Хоча, варто зазначити, в академічному світі її не визнали б такою: авторка за освітою фізик і ніколи не працювала у жодній філософській інституції. Тому її філософія — неакадемічна, неофіційна, навіть певною мірою «підпільна»...
Варто також зазначити, що самостійне мислення аж ніяк не виключає збіг думок між філософами, ба більше — суттєву тотожність мислення філософів, хоч яка просторова, часова чи мовна відстань їх розділяє. І авторка цієї книги, особливо в останньому розділі, побіжно розглядає і оригінально тлумачить головні концепції тих, кого вважає своїми вчителями: Парменіда і Геркаліта, Платона і Аристотеля, Канта і Геґеля, Ніцше і Гайдеґґера.
Можна сказати, що їхня думка справила на неї вплив, але, мабуть, краще сказати, що ці філософи найбільше надихнули її на своє власне своєрідне мислення і лише деякою мірою сформували світогляд...
Та найбільшим сюрпризом для читача стане... рідкісна для філософських творів вельми світла і піднесена тональність книги, її винятково гармонійний світ. Напружені роздуми подеколи несподівано і водночас природно і непомітно — певна річ, завдяки внутрішній логіці викладення — перетворюються на ліричний вірш у прозі, а іноді на справжній гімн буттю і дійсності... / Юрій Вестель, науковий редактор видавництва «Дух і літера»

Цитати з книги
Мабуть, не слід дивуватися, що перша автентична українська філософська думка була висловлена саме ліричним поетом. Ось вона:

Жити — значить ніби бути.
Бути — значить майже жити.
С. Вакарчук, «Етюд»

Звісно, багато хто не погодиться, що вона перша, і наведе для підтвердження своєї правоти перелік
багатотомних видань тієї сумнівної літератури, що її з невідомих причин звикли вважати українською
філософією. Але будь-кому дійсно небайдужому до мудрості врешті-решт зрозуміло, що весь цей «апофеоз
безґрунтовності», який називається філософією українською, або російською, або слов’янською, не має стосунку
до філософії як такої. Бо навіть ті, хто далекий від цього предмету, але в кого ще не атрофувалася функція
мислення, скажуть, що філософія потрібна, аби надавати розуміння сенсу буття, тобто відповідати на
питання, яке хвилює кожну людину особисто, а не з погляду професійного інтересу; і філософією може бути
назване лише мислення, що цей сенс розкриває. Нічого подібного, без сумнівів, слов’янська думка допоки не
народжувала.
Вона мислила, і, можливо, навіть непогано, все що завгодно, окрім сутності буття. І, можливо, саме тому все
що завгодно називається слов’янською філософією: будь-які поверхневі роздуми «про життя», якісь абстрактні
екзерсиси, що найчастіше недоречно використовують філософські прийоми...

Людина як така залишається нині покинутою філософією напризволяще, покинутою сам на сам із власними
жахом і нерозумінням, смутком і зацікавленістю, з думками про сенс і кінець свого буття. Філософія єдина могла
б підтримати і зорієнтувати людину на краю тієї безодні, що відкривається перед кожним завжди так
несподівано, вказати правильний напрямок, захистити від відчаю. Проте через своє вузькоспеціальне
розгалуження філософія нині відступилася від власного призначення. І людина у відповідь залишається
байдужою до неї. Філософія як мислення, що спонукає людину пізнати себе, а отже, пізнати те величне і
потаємне, що та вже наперед у собі знаходить, ця філософія нині зраджує собі і втрачає сенс.

Врешті-решт, з позицій такої Долі тільки і відкривається остаточний смисл слів ліричного поета про буття:
Жити — значить ніби бути.
Бути — значить майже жити.
Пройнятий з усією гостротою безцільністю своєї присутності в світі, ліричний поет бачить, що життя — це лише
декорація, уявна вистава, в якій ми граємо дешеві ролі, — штучні, фальшиві люди, нездатні бути самими собою.
Життя є Ілюзія, і ніщо не може приховати цієї правди, ніщо не в змозі захистити від неї. Однак, приходячи до
такого розуміння, поет тим самим виривається за межі Ілюзії й стикається з буттям у його Істині, одвіку
визначеним і передпосланим непохитною Долею. Ураз поета заполоняє й відбивається в його пісні передчуття
усього значущого, що очікує його в житті, настрій передбачення, в якому йому являється його власна велична
доля, епохальна місія, яку він призначений здійснити. Це передчуття закреслює всю пустоту поточного
існування; в передвісті майбутніх звершень воно несе враження щедрості, з котрою буття обдаровує людину, як
тільки вона приходить у світ. Ось чому він осягає, що таким і є буття загалом — багатим, розкішним і щедрим, і
прийти в нього — це вже найцінніший дар, найвірніший залог того, що ти відіп’єш від п’янкого келиху життєвої
повноти. Бути — це вже означає підключатися до радості й краси існування, мати всі підстави для творчого,
результативного, змістовного життя. Адже людина з’являється у світі не просто так — вона з’являється, щоб
пізнати своє покликання, свою унікальність і свою силу, віддати світові свою мудрість, щоб, через долучання до
його сутності, зріднитися й примиритися з ним у безкінечному породженні прекрасного.
Короткий синопсис книги
«Жити — значить ніби бути» — це філософське дослідження в галузі фундаментальної онтології, основним
положенням якого є поняття про буттєві настрої. Буттєві настрої розуміються тут як особливі екзистенційні
відчуття, через які людині дають про себе знати основні моменти (прояви) буттєвої сутності. Розробка цього
поняття ведеться в книзі по трьох напрямках:
1. Зв’язок буттєвих настроїв з сенсом існування людини. Стверджується, що людина відповідає власному
призначенню, тільки коли реалізує себе у самісній творчості. На противагу абстрактно-розрахунковій діяльності,
самісна творчість спирається на роздуми людини про своє існування у перспективі буття в цілому. Підґрунтя
таких роздумів становлять буттєві стани: самотність, жах, передбачення, déjà vu, враження ілюзорності тощо.
Лише шляхом творчого переосмислення цих настроїв можливо збагнути сенс людського життя, адже через них
розкривається те гармонійне начало, закладене в бутті загалом, котре долає відчуження людини від світу і
примирює її з ним. Основними проявами самісної творчості є мистецтво і філософія.
2. Реалізація сутності мистецтва через буттєві настрої. Другий напрямок становлять розмисли стосовно
того, що таке відчуття прекрасного і за рахунок чого воно виникає у мистецькому творі. Відчуття прекрасного
тлумачиться як центральний буттєвий настрій, в якому розкривається не просто один із моментів буттєвої
сутності, а суть буття у цілому. Задається також критерій, що відрізняє справжній витвір мистецтва від
посередності — у справжньому мистецькому творі враження прекрасного досягається за рахунок художнього
висвітлення та збагнення буттєвих станів, тоді як посередність зображає лише персональні, особисті емоції.
Також на прикладах показано, за допомогою яких художніх засобів здійснюється передача буттєвих настроїв у
різних видах мистецтва.
3. Буттєві стани як підґрунтя для осмислення сутності буття загалом. Висувається положення про
креативні рушійні сили буття (моменти буттєвої сутності), такі, як ніщо, самість, тотожність, відкритість,
прихованість і т. і., котрі дозволяють себе розпізнати через відповідні буттєві настрої (як–от: тотожність — через
стан déjà vu, відкритість — через передбачення, ніщо — через стан жаху тощо). Докладно аналізується механізм
дії цих моментів та природа їхнього походження, у відповідності з якою вони беруть свій початок із буттєвої
сутності. Це дозволяє не лише уловити суть кожного моменту та помітити фундаментальну спорідненість і
взаємний вплив, що між ними існує, а, перш за все, збагнути зміст, закладений в сутності буття самій по собі,
котра їх обумовлює та проявляється в них як вимога власності.
Відповісти на статтю