Новини

Вірші Тетяни і Сергія Дзюби перекладені лезгинською

10.01.22 10:24:30

Приємна новина надійшла з Дагестану. Вірші народних поетів України Тетяни та Сергія Дзюби переклав своєю рідною мовою відомий лезгинський поет, прозаїк, драматург, журналіст, педагог та громадський діяч Сажиддін Саідгасанов.
Лезгинська мова розповсюджена в південно-східному Дагестані та на півночі Азербайджану. Тепер лезгинська має статус однієї з державних мов Дагестану.
Це – 81 переклад творів українців Сергія і Тетяни мовами народів світу.

Сергей Дзюба
* * *
Гимишдинни эдебидин гъилерал
ГъвечIи руша, вацран лацу рекъинал
ЧIарар эвягъзавай чIавуз, чIуриз чин,
Аквазвачир а гуьзгуьдай, чин, вичин.
Анай чин тир, аквазвайди биришрин,
Суфат чIуру, течир папан нехишрин.
* * *
Гьуьлуьн юкьва авай, яргъа накьварин,
Къужахдавай Евадин хьиз накъварин;
Кьаз жедай тир, чархаривай, цавун кIан,
Гьуьлуьз катна, хвеначиртIа, вичин чан,
Дишегьлини Эркек гъидай арадал,
Ял яз, дуьшуьш хьана, къулай кьарадал.
* * *
ТIимил кхьиз: яшамиш хьухь яргъалди,
Цав, тахсирмир, ви гунагьрин паталди.
* * *
Шехьай гуьрчег дишегьлидин накъварал,
Суьгьуьрда тван, Яргъируш и мукьварал.
* * *
Инсанар, квез минет я, са тIимил кис, –
Заз гьуьлуьн ван, къвезвач сакIан, вилик хьиз!

* * *
ПипIе авай
гитарадиз, куьгьне тир,
Аялдиз хьиз, зегьмет жезва,
акъвазиз.
Татьяна Дзюба
* * *
Югъ акъатна, вокзалдик квай рахунрал,
Рельсер хьтин яргъи хьана хъенарни.
Рекье твазвай йифен гуьтIуь даркалдиз.
Дишегьлияр абурулай алучIиз.
Анна Каренинаяр тир куьлуь тир,
Дердийрикай азад хьунухь паталди,
Замин гузвай, экв жедалди пакаман.
* * *
Секинвални жеда, умуд цуькверин,
Бахтлувални жеда шумуд, цуькверин,
Зарб аватна, кьве пай хьайи, ич хьтин,
Неда абур, ашукьбуру, бахтлу тир,
Евад накьвар, акван тийиз, вилериз,
Витаминар квачиз, кьин кьур, гьахълу тир.

* * *
Вахт кIвахьзава, кьел хьтин,
Къум хьиз, куьгьне сятерай.

Куз, куькIуьнна, ахпамаз,
ЦIраз-цIраз, гьуьл жела.
Алатай вахт, лепед винел аламаз,
РикIел хквез, вил жеда.

Амма, гьайиф – яргъалди ваъ,
Къураматдал, аламазма инсанар,

Гьуьл гьинава – а кьел квай…

* * *
Лугьудайвал, гуьрчег рушар пачагьрин,
Кьисмет хьана, сусар жеда, алчахрин.

* * *
Телефондай зенг авуна, номердай,
Фадлай кьулухъ, хъсан чизвай, хуралай.
Хкаж тавур, хкаж авун, кIан хьана,
Гьа арада, чир жеда ваз, куьрелай,
КIанзавайди, вуч тиртIа, ваз ван хьана.
Украин чIалай элкъуьрайди – Сажидин
А ось вірші Сергія і Тетяни Дзюби в оригіналі – українською мовою:
Сергій Дзюба
* * *
На сріблястій долоні вічності
маленька дівчинка
розчісує коси
місячним гребінцем
і в примхливому люстерку
не бачить свого обличчя:

Там її погляд
і зморшки
незнайомої
Жінки.

* * *
На острові,
далекому, мов сльози Єви,
стиснутому обіймами
сліпучо-білих скель
так, що можна спіймати
горизонт, якщо він не втікає у море,

знайшла прихисток
музика –
щоб народити
Чоловіка
і Жінку.

* * *
Живіть довго,
пишіть мало
і не звинувачуйте Небо
у гріхах.

* * *
Заплакана красуня:
вії
намистинками сліз
прихилили
веселку.

* * *
Люди,
будь ласка, тихіше, –
не чути моря.

* * *
В кутку гітара,
старенька-старенька,
як дитина,
стоїть важко.

Тетяна Дзюба

* * *
День відступив вокзальним гармидером –
І тіні стали довгими, як колії,
Що ведуть у тупик ночі.
Їх перетинають жінки,
Здрібнілі анни кареніни,
Котрим вибавлення від проблем
Гарантоване лише до ранку.

* * *
І буде тиша кольору надії,
І буде спокій кольору щастя,
І впаде яблуко, розлетівшись надвоє,
Його половинки з’їдять щасливі закохані,
І не помітять за гіллям заплаканої Єви,
Яка прокляла свій давній авітаміноз.

* * *
Час просочується сіллю,
Як пісок із найдавнішого годинника,

Пече, випікає, ятрить.
А потім даленіє, розчиняється, –
І стає морем,
У якому добре гойдатися
На хвилях спогадів.

Шкода тільки – недовго,
Бо люди мешкають на суходолі,

Де море – сіль...

* * *
Королівни завше діставались дурням, –
переконує народна
мудрість.

* * *
Дзвоню по телефонах,
Номери яких знаю напам’ять,
У час, коли ніхто не підніме трубки.
Тоді тільки можна у них почути те,
Що хочеш почути так давно.

Сажиддін Саідгасанов

«Будьте горді, як Кавказ, і міцні, мов криця!»

Відомий лезгинський поет, прозаїк, драматург та громадський діяч.
Народився 2 травня 1931 року в Дагестані. Служив в армії. Потім трудився екскаваторником, мотористом, електромеханіком, літературним працівником у газеті. Закінчив Дагестанський державний університет. Відтоді працював педагогом і журналістом. Автор багатьох книжок. Вистави за його творами гарно поставлені на сцені Лезгинського музично-драматичного театру імені Сулеймана Стальського. Створив понад 30 популярних пісень, які співають зіркові артисти Дагестану. Почесний член Товариства дагестанців у Києві. Голова просвітницького фонду імені Сулеймана Стальського. Член Спілок письменників і журналістів. Нагороджений орденами, медалями та Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України.


Розмова про лезгинів

Як піде розмова враз
Про лезгинів лиця, –
Будьте горді, як Кавказ,
І міцні, мов криця!

Доторкніться, прошу вас,
До джерел прадавніх,
Щоб не зранили слова
Мимохідь, безславно.

Тут шанують час звитяг
Та героїв свято,
І пульсує кров в серцях
Легенів завзятих.

З вірою в свого Отця,
Матінку-Вітчизну, –
Бились мужньо, до кінця,
Наче леви, грізні.

Мудрі, ніби королі,
Лицарі стосилі, –
Скільки тут, на цій землі,
Ворогів громили!

Шах персидський, сам Надир,
Йшов з ордою люто;
Та пихатий той емір,
Ледь утік, мов трутень.

А раніше брат умить
Шаха згинув марно,
Бо не можна підкорить
Наш народ безкарно!

«Якщо дурень ти, то йди
На лезгин війною», –
Мовив в розпачі Надир,
Вражений бідою.

Розбивали тут ущент
Турків і арабів, –
Думав хтось: впаде Дербент,
Стане Баб-Абвабом.

Що від зайд лишилось тих?
Лиш порожнє місце…
Нам же каятися гріх,
Вільним, наче пісня.

Хто з добром до нас у путь –
Хліб і сіль гостинні;
А якщо з мечем прийдуть –
Від меча й загинуть!

Про лезгинів говоріть
Щиро, нелукаво, –
І відкриєте наш світ
Доблесті та слави.
_______________

* Шах Надир (1698-1747) – шах Ірану, відомий успішними військовими походами проти сусідніх держав, за що отримав у європейських істориків прізвисько «перського Наполеона» та «другого Олександра Великого». Роман прозаїка Шапі Казієва «Крах тирана» розповідає про розгром армії Надир-шаха в Дагестані.


Амазонки та Геракл

Бог створив Кавказ, як центр Землі,
Рай – земний, реальний, чорнобровий;
Щоб народи обрані жили
В мирі, дружбі, щасті та любові.

Розпростерлись гори до небес,
І розквітла чарівна природа;
Бо дива найкращі – тут, не десь,
Горді, мужні, пристрасні народи!

Заздрісні, підступні вороги
Намагались підкорити горців;
Тільки їм свобода – до снаги,
Бо в неволі не зігріє й сонце.

Так жили, нескорені та славні,
На землі трудилися невтомно…
Амазонок тут була держава –
Войовничих дівок невгамовних.

Ті мужчинам не корились зроду,
Шлюб вважали всі найбільшим з бід.
Мали лиш з лезгинами угоду –
Просто, щоб продовжувати рід.

Інколи запрошували в гості –
Віддавались легеням між скель…
Потім не вбивали – з миром гордих
Відпускали зі своїх земель.

Не давали спокою чутки ці
Іншим чоловіченькам однак,
То також ішли по молодицю –
Для отих нестриманих розваг.

Та, не побувавши навіть в лоні,
Не зазнавши втіх і насолод,
Потрапляли зайди до полону –
Згинув так безслідно полк заброд…

А одного разу сам Геракл,
Грек, силач, доволі знаменитий,
В пошуку своїх нових звитяг
Теж туди навідався, як вітер.

Узяли також його в полон –
Що дівки з ним тільки не робили!
Бо вродливий – наче Аполлон,
Тож і обійшлося без могили…

В Греції історики прудкі,
Мастаки вигадувати міфи, –
Заскрипіли пера залюбки,
З кошеняти лев постав навіки.

А насправді все було не так –
Амазонки впоралися легко…
У яких, скажіть, предивних снах
Дійство це привиділося грекам?

Облизня отримав той «герой»,
Зась йому – до жіночок Кавказу!
Нащо «літописцям» геморой?
Правдоньку відкинули одразу…

Ну, гарненький, може, богатир,
Та куди йому до дів прекрасних, –
Бідолашний, він благав про мир,
Не зазнавши на Кавказі щастя,

І радів, що, попри все, живий,
Не потрапив, зганьблений, до Лети…
Тож забув про подвиги і бій,
Хоч не став ченцем, ані поетом.

… Та зізнався якось, крізь літа,
В присмерку сивин і зморщок тихо, –
Сниться амазонка молода,
Наче янгольська, чарівна втіха!

Закохався, досі не забув,
У душі плекав жадану мрію…
«Літописець» знову не почув –
Лиш свою вискрипував затію.

Що насправді трапилося в Трої?
Як товкли Геракла молодиці?
Творять тут історію герої,
Тільки ретушують «літописці».
___________________

* Дев’ятий подвиг Геракла за давньогрецькою міфологією – здобуття золотого поясу цариці амазонок Іполліти. Вражена красою, хоробрістю та силою Геракла, Іполліта начебто сама хотіла віддати пояс. Але богиня Гера, щоб зашкодити богатиреві, набула вигляду амазонки й почала поширювати чутки, ніби царицю хочуть викрасти. Тому підбурені богинею амазонки враз кинулися на Геракла та його супутників. Легенда стверджує, що прибульці-греки перемогли, богатир убив Іполліту і заволодів її поясом та обладунками. За іншою версією, цариця потрапила в полон, не могла змиритися з ганебною поразкою, тож вчинила самогубство. Натомість відомий лезгинський поет зовсім інакше, однак не менш цікаво, дотепно й іронічно описує давні події...

З лезгинської переклав Сергій Дзюба


Відповісти на статтю