Новини
Книга, що лікує біль
Видавництво "Ранок" | 01.03.23 14:50:32
За останній рік українці пережили багато подій та емоцій. Чимало з нас втратили дім або живуть у постійному страху втратити його. Багато наших знайомих, друзів і рідних залишили свої домівки, тікаючи від небезпеки, рятуючи власні життя та життя близьких людей. Почуття та спогади від пережитого живуть у середині нас, але висловити їх, щоб хоч якось полегшити свій моральний стан, не вдається. Адже як про таке сказати?Як донести свої почуття другу чи подрузі, які не відчули того ж? Бо навіть попри бажання близьких людей допомогти нам прожити та відпустити переживання, вони все одно не зрозуміють те, що ми намагаємось донести.
А як розказати про війну дітям, яких вона не торкнулася? Хоч у протистояння і захист нашої Батьківщини залучені всі громадяни країни, але частина нас живе у безпечних і спокійних регіонах, де про війну відомо тільки з новин і звуків повітряної тривоги. То як же говорити з дитиною про війну у такому випадку? Як розповісти їй про те, що зараз переживають інші діти, у кого війна забрала дім? І як зробити так, щоби пам’ять про ці жахіття зберігалася якомога довше?
Книга “Дім” Катерини Тихозорої й Олександра Продана розповідає історію маленького хлопчика та його сім’ї, чий дім було зруйновано через повномасштабне вторгнення росії в Україну і через що вони були змушені покинути його. Розповідь написана від імені хлопчика, бачення якого — реалістично й водночас по-дитячому оптимістично — за допомогою ілюстрацій майстерно передав Олександр Продан. Сам митець на момент початку вторгнення перебував на Київщині, тож на власні очі бачив, як все починалося. Дорослі роздуми, над якими розмірковує маленький герой книги дорогою до безпекового місця, влучно й по-дитячому просто передала авторка Катерина Тихозора.
Хоч книга й розповідає про долю однієї сім’ї, але у ній кожен українець, якого торкнулася війна, впізнає себе. Вона не просто розповідає вашу історію — вона передає ваші почуття та емоції — все те, для чого слів просто не існує.
“Книжка допомагає висловити свої емоції й пояснити їх тим, хто не переживав на власному досвіді втрати дому або страху втрати дому. Мені подруга розповідала, що для неї цінність цієї книжки саме в цьому і що коли вона дарувала книжку іншому, то відчувала, що може висловити таким чином те, що вона пережила, чого словами в буденній розмові не завжди зробиш”, — написала Катерина Тихозора про “Дім”.
Ця книга, як міст між українцями, які пережили війну на власному досвіді й тими, які спостерігали її через новини та соціальні мережі. Одним вона допомагає говорити, другим — розуміти та співчувати.
За допомогою “Дому” легко розмовляти з дитиною про війну, адже вона зображує дитячими очима все те, для чого у батьків часто бракує слів. Вона пояснює почуття тих дітей, які через війну втратили домівки, і допомагає зрозуміти, як це — втратити те, чого звик.
“Дім” — книга, яку хочеться не просто прочитати й поставити на полицю, її хочеться передати далі, наступним поколінням, як пам’ять про нашу боротьбу і шлях до перемоги. Це книга, якої у дитинстві не вистачало нам — про те, що треба пам’ятати, що треба берегти та цінувати, і що треба захищати.
Книга “Дім” — це книга, що дарує надію, допомагає пережити та відпустити емоції, які сидять всередині нас, наче кваліфікований психолог. Це історія, яка розповідає не тільки про втрату домівку, а й про те, чого багато з нас не усвідомлював раніше, що допоки є Україна — в нас завжди є дім, куди б не поїхали і де б не жили.
Про дім…
Авторка Катерина Тихозора:Так сталося, що я не лише написала цю книжку, а й працювала над нею разом зі своїм відділом у книжковому видавництві. Тут я працюю редакторкою вже майже 10 років. Завдяки цьому я маю одну приємну перевагу: можу власноруч написати статтю про власну книжку!
Сьогодні хочу розповісти вам передусім про людей, завдяки яким ця книжка вийшла саме такою (як треба). Для цього я поставила основним учасникам проєкту кілька важливих нетривіальних запитань, відповіді на які ви знайдете наприкінці цієї статті. Як і книжку, статтю я писала від серця й сподіваюся, що вам буде приємно й цікаво її читати.
Якщо ви спитаєте, як мені вперше спало на думку написати «Дім», відповісти буде нескладно. Одного березневого дня видавництво, у якому я працюю, спитало у своїх працівників, себто нас, що ми можемо й хочемо сказати про цю війну (авжеж, у книжковій формі). Увечері я згадала про це питання й замислилася. Розгорнула блокнот і записала в ньому: «Де тепер мій дім?». І цієї миті я вже знала, хто говорить ці слова, вже уявляла головного героя цієї історії та його шлях.
У березні все здавалося таким хитким, таким нетривалим… Художники й художниці, як і решта людей, перебували в дуже різних умовах і станах. Хтось переїхав до іншого куточка України, хтось виїхав за кордон, хтось лишився в місті, що зазнавало обстрілів… Не кожна людина відчувала в собі сили малювати. Ми з художньою редакторкою Євгенією шукали й обговорювали різноманітні можливі характери ілюстрацій, а коли врешті визначились, то відповідь наче прийшла сама собою. «Пазл склався», кажуть. (Насправді ж він склався завдяки зусиллям і праці, зокрема Євгенії.)
Ми вже тривалий час успішно співпрацювали з чудовим українським художником Олександром Проданом. Він дотепно, стильно та з гумором проілюстрував наші перекладні книжки «Маленька Відьма» й «Фердинанд Неймовірний», а ще створив чарівні малюнки до «Дочки болотяного царя». Олександр взагалі має у своєму творчому доробку чимало книжок і співпрацює й з іншими українськими видавництвами.
На наше щастя, він погодився і знайшов спосіб працювати над проєктом! Це безумовно чудове рішення для «Дому», бо Олександр зумів відчути історію й зробити її видимою, не порушивши тонкої структури. Вийшло проникливо, чутливо й дуже по-справжньому. Пам’ятаю, як ми з командою переглядали перші ескізи, що нам їх надіслав Олександр, і відчували, що це саме те, що потрібно…
Загалом, кожна людина, що працювала над створенням книжки, переймалася нею. Провідна редакторка Юлія Каспарова від початку вболівала за проєкт всією душею, художня редакторка Євгенія Перепелиця допомогла побачити необхідний стиль ілюстрації й дотримати його, художник Олександр Продан майстерно надав історії видимих обрисів, редакторка Наталя Мусієнко дбайливо й чутливо працювала із текстом, дизайнерка й верстальниця Ганна Полякова поєднала все у цілісний макет, технічна редакторка Олена Румянцева доклала зусиль, щоб верстка була довершеною…
Та окрім цього, кожна й кожен вклали у свою працю часточку живих емоцій, свого досвіду, пов’язаного з повномасштабним вторгненням. І саме це, на мою думку, робить «Дім» таким живим, таким щемким, таким правдивим. Історією про кожного з нас. Переконана, що й ви теж зможете це відчути, розгорнувши книжку.
Зараз же пропоную вам зазирнути у світ людей, що робили «Дім».
Юлія Каспарова, провідна редакторка:
Що таке для вас дім?
Дім для мене — це місто, де я відчуваю себе у безпеці. Де мені затишно. Де пахне випічкою. Куди приїжджають у неділю діти та онуки…
Яке місце ви вважаєте домом? Чи далеко ви були від дому, коли працювали з книжкою?
Мій дім — квартира на Північній Салтівці. На жаль, довгі місяці я була змушена жити в іншому районі Харкова, бо вдома було дуже небезпечно через постійні артобстріли.
Що у проєкті відгукнулося вам найбільше?
Мабуть цей жах, коли на дім летять ракети. Бо я особисто таке пережила, спогади накривають. Але, не дивлячись на це, у книзі живе надія. На нашу Перемогу!
Уявіть, що ви можете зазирнути в майбутнє маленького героя книжки. Що саме ви бачите там?
Тато повернеться з перемогою, уся родина знову буде разом. У них з`явиться нова затишна оселя, де вони будуть щасливі. А ще у хлопчика з`явиться маленька сестричка…
Що б ви хотіли побажати чи сказати маленьким читачам і читачкам цієї книжки?
Ніколи не втрачати надію та вірити у себе та своїх близьких.
Євгенія Перепелиця, художня редакторка:
Що таке для вас дім?
Дім для мене — це тепло й любов, комфорт і затишок. А ще улюблені речі й дорогі серцю спогади.
Яке місце ви вважаєте домом? Чи далеко ви були від дому, коли працювали з книжкою?
На початку війни в Харкові було надто «спекотно» й мені з родиною довелося переїхати в більш затишне місце України. Ми проїхали весь той шлях, що й сім’я з оповідання «Дім». Знівечені оселі, зруйновані життя та роз’єднані сім’ї... Це біль, мій і всієї України.
Зараз я мешкаю в оселі, яку покинула інша родина. Щоранку я прокидаюся, годую собак і котів, яких тут залишили, поливаю квіти й думаю, що колись я житиму своїм життям. Але зараз це мій дім. Й саме тут я працювала над книгою.
Що у проєкті відгукнулося вам найбільше?
Те, що ця книга про кожного з нас.
Уявіть, що ви можете зазирнути в майбутнє маленького героя книжки. Що саме ви бачите там?
Я не бачу наперед, але впевнена, що все буде добре.
Що б ви хотіли побажати чи сказати маленьким читачам і читачкам цієї книжки?
Любити й берегти сім’ю. Вірити в себе і в краще майбутнє.
Олександр Продан, художник.
Що таке для вас дім?
На це питання можна книжки писати, але якщо коротко, то це місце, де я живу, кохаю, працюю.
Яке місце ви вважаєте домом? Чи далеко ви були від дому, коли працювали з книжкою?
Я працював вдома, у місті Бровари.
Що у проєкті відгукнулося вам найбільше?
Той момент, де сім’ї доводиться розлучатись і, можливо, назавжди.
Уявіть, що ви можете зазирнути в майбутнє маленького героя книжки. Що саме ви бачите там?
Я бачу розлуку з батьком, з Батьківщиною, з рідними та друзями. І мені плакати хочеться від того, що багатьом родинам доводиться переживати таке горе і лихо, яке прийшло в нашу країну.
Що б ви хотіли побажати чи сказати маленьким читачам і читачкам цієї книжки?
Бажаю їм бути мудрими і мужніми, щоб пережити всі страхіття війни, дочекатись перемоги і жити довго і щасливо під мирним небом нашої України.
Наталя Мусієнко, редакторка:
Що таке для вас дім?
Дім — це там, де мама. Запах теплої, щойно спеченої пасочки напередодні Великодня, смажені млинці та кава вранці, коли повертаєшся студенткою з потяга, спиці та крючки, що старанно плетуть теплі шкарпетки. А ще дім — це моя родина, те тепле гніздечко, в якому я разом із чоловіком бережу і люблю своїх дітей, хай там де воно є цієї миті.
Яке місце ви вважаєте домом? Чи далеко ви були від дому, коли працювали з книжкою?
Перше, що спадає на думку, — Харків. Але це також і Торез на Донеччині, де я народилась. Зрештою, дім — там, де моя родина.
Над книжкою я працювала у Братиславі, Словаччина, у манюсінькій орендованій квартирі.
Що у проєкті відгукнулося вам найбільше?
Песик Телесик і його особливе ім’я. А ще гусачок у бабусі в торбі в притулку. А мого сина вразив білборд «Доброго вечора, ми з України» — як щось уже дуже знайоме і наше.
Це про нюанси. А взагалі вразили мої відчуття від книги: скільки б разів я не читала текст під час роботи і вже після друку, щораз на очах були сльози й душу переповнювали емоції. Це означає для мене, що Катерина вклала частинку себе у кожне слово, а художник вдало підхопив її хвилю.
Що б ви хотіли побажати чи сказати маленьким читачам і читачкам цієї книжки?
Ви українці. І ви можете цим пишатися. Усе буде добре. Ви живете у важкі та водночас прекрасні часи, які змінять наше суспільство на краще. Нам про любов до Батьківщини розповідали в школі через підручники та вірші. Вам не потрібно все це доводити й пояснювати — ви самі все знаєте і відчуваєте. І це дуже важливо.
Якби ви могли зазирнути в майбутнє маленького героя книжки, яке майбутнє ви побачили б там?
Я бачу, як хлопчик виростає гарною людиною, гуляє з Телесиком під мирним українським небом і вчить своїх дітей добра й поваги, ставлячи в приклад свого батька.
Ганна Полякова, дизайнерка й верстальниця:
Що таке для вас дім?
Дім — це там, де на тебе чекають, де завжди спокійно на душі, такий собі сховок, де нікому тебе не дістати, своєрідна мушля. Вдома ти не винен нікому й нічого, можеш залізти в розтягнуту футболку і не думати наскільки це негарно, бо найперше дім для мене — це почуття повного комфорту, найголовніше — морального.
Яке місце ви вважаєте домом? Чи далеко ви були від дому, коли працювали з книжкою?
Батьківський дім, у якому саме я працювала над книгою — це моральний прихисток, але ж я не жила там останні 10 років (і приносити роботу у місце спокою і відпочинку здавалося неймовірно негармонійним), і моя душа рвалася в Харків. Мабуть, за час війни слово ДІМ набуло якогось іншого значення для мене, мабуть мій дім тепер не просто квартира в Харкові чи батьківський дім. Мабуть, мій дім тепер там, де буде максимально комфортно моєму внутрішньому світу, а стіни я собі дофантазую будь-якого кольору.
Що у проєкті відгукнулося вам найбільше?
Дуже важка для мене книга, щораз, сідаючи за неї, пропускати цю історію крізь себе було пекельно, особливо через те інформаційне поле, що оточувало. Ілюстрації Продана у поєднанні з текстом викликали неймовірно щемкий ефект. Я навіть йому написала на фейсбуку величезного листа з подякою, хоча зазвичай такого не роблю.
Найпотужніший момент для мене був, коли родина від’їжджала від зруйнованого будинку. Ця картинка закарбувалася у моєму мозку якоюсь неймовірною тугою і болем.
Уявіть, що ви можете зазирнути в майбутнє маленького героя книжки. Що саме ви бачите там?
Після поневірянь, крізь які пройшла родина, хочеться побачити героїчну Перемогу України, возз’єднання сім’ї і хепіенд.
Що б ви хотіли побажати чи сказати маленьким читачам і читачкам цієї книжки?
Як би не було важко, потрібно вірити у світле майбутнє і не опускати рук. А твій дім завжди з тобою, як і сказано у книжці.
І ще побажаю слухати одне одного, адже під час важких ситуацій, як-от евакуація, дуже важливо чути близьких, яким так само важко, а може й важче, та підтримувати одне одного. Підтримка завжди важлива, не тільки у скрутні воєнні часи.
Олена Румянцева, технічна редакторка:
Що таке для вас дім?
Дом — это безопасность и семья. Дом для меня может быть только свой (в смысле собственности, не только страны). И сейчас, тут, в Польше и в Эстонии, кочуя в одиночестве по съемным квартирам и бывая в гостях, гуляя по улицам и заглядывая в чужие окна, я, до слез, хочу вернуться в наш дом. И чтобы рядом — муж и дети.
Яке місце ви вважаєте домом? Чи далеко ви були від дому, коли працювали з книжкою?
Моя харьковская квартира и Чугуев — место рождения, место силы. Над книгой работала в Варшаве.
Що у проєкті відгукнулося вам найбільше?
Мы с сыном тоже, как и герои книги, прошли отъезд из дома и от папы, эвакуацию в другую страну, ночевки в чужих домах, переполненные поезда, очереди на холоде, волонтерский чай и бутерброды. У меня сердце сжималось, когда я читала текст и смотрела на иллюстрации. И эта оставленная игрушка…
Що б ви хотіли побажати чи сказати маленьким читачам і читачкам цієї книжки?
Учиться, читать много книг, обязательно уметь что-то делать своими руками и беречь родных, семью. И верить в нашу Перемогу!
Якби ви могли зазирнути в майбутнє маленького героя книжки, яке майбутнє ви побачили б там?
(Хотела бы я сказать, что все рано или поздно наладится и будет хорошо, но я ж не Арестович.)
Катерина Тихозора, авторка:
Що таке для вас дім?
Зараз дім для мене — це моя країна. А моє відчуття дому — це відчуття приналежності до українського народу, його цінностей і культури.
Яке місце ви вважаєте домом? Чи далеко ви були від дому, коли працювали з книжкою?
Останні 10 років я мешкала в Харкові. Саме це місто є моїм домом зараз. За кілька днів після початку повномасштабного вторгнення я виїхала до Кривого Рогу, міста моїх батьків, яке також вважаю рідною домівкою. Там я й написала «Дім».
Що у проєкті відгукнулося вам найбільше?
Складно виокремити щось одне… Для мене ця історія — мов спалах блискавки, який неможливо розібрати на окремі складові неозброєним оком. Один з найщемкіших моментів — коли мама з хлопчиком дивляться вдалечінь, де на них чекає невідомість, і бачать обриси свого дому… Надія. Така близька, така рідна, я бачила її відблиск в очах у стількох людей…
Що б ви хотіли побажати чи сказати маленьким читачам і читачкам цієї книжки?
Любі, завжди бережіть у ваших серцях відчуття дому. Це невичерпне джерело сили й віри. Пам’ятайте: якщо хочете, щоб світ був справедливим і добрим, завжди маєте бути готовими боротися за це. Ваші тата й мами роблять це просто зараз. Ви можете допомагати їм, як зможете. Пам’ятайте, що всі ми вами дуже пишаємося.
Якби ви могли зазирнути в майбутнє маленького героя книжки, яке майбутнє ви побачили б там?
Я бачу Перемогу. Всім серцем я вірю, що ми її здобудемо. Тож я бачу хлопчика, який живе разом зі своїми батьками у сильній, повній гідності й вільній від війни Україні. Бачу, що він виріс добрим і чуйним, а ще сміливим, і що він пам’ятає, яку ціну було сплачено за Перемогу, та вчиться боронити справедливість і добро у нашому світі.