Новини
«Дитя епохи», або Антиінструкція з педагогіки
Галя Листвак | 23.01.09 13:25:23
Найближчим часом у літературній агенції «Піраміда» вийде новий роман Оксани Думанської «Дитя епохи». Ні, в ньому не йтиметься про методи виховання дітей індиго чи способи співжиття з гіперактивними комп’ютеризованими підлітками і навіть не про те, як повчати власних батьків… Хоча й про все це теж.Головна героїня Любомира (вона ж «дитя епохи» й учениця випускного класу гімназії) вирішує залишити навчання і податися працювати у газету. Звісно, дбайливі батьки спочатку противляться такій пробі пера ще зовсім неопереної журналістки. Та Любця таки добивається свого, обіцяючи не полишати науку остаточно. З цього моменту й розпочинається її зростання від старшого куди пошлють — до кореспондента, від трохи наївної школярки — до відповідальної особистості, здатної на нові пошуки. Себе, кохання, правильних відповідей.
Загалом, «Дитя епохи» — це такий собі лікнеп для початківця. Тут і особливі редакторські слівця, і деякі секрети творчої кухні, а то й просто універсальні поради, як діяти в тій чи іншій життєвій ситуації.
З Любомирою та її сім’єю трапляється неймовірна кількість подій: інколи кумедних, подекуди повчальних і зворушливих. Вони потрапляють у непрості ситуації, та знаходять із них вихід. Бо навіть за притлумленими страхами, взаємними докорами й конфліктами поколінь завжди можна побачити щось справді важливе, заради чого варто видряпуватися з халепи.
Основна «фішка» роману — колаж із роздумів персонажів. Ключову розповідь веде головна героїня. Решту уривків привносять у розповідь важливі для Любомири люди: мама, тато, брат, сестра, а згодом — хлопець. Вони згадують щось зі свого життя, проводять паралелі між собою і героїнею. І тому перші кілька слів кожного нового блоку зберігається інтрига: хто на цей раз розповідатиме? мама? сестра? Та попри це, твір сприймається дуже цілісно. Клаптики роздумів, як хороші пазли, складаються докупи в єдину картинку.
Своїх читачів Оксана Думанська знову (а когось — уперше) потішить щирими, з любов’ю змальованими персонажами та чудовим знанням молодіжного сленгу. Ну, і, звісно ж, неодмінними дотепами й пришпильними фразочками. Ще одна фірмова риса творів п. Думанської — відкритий фінал. За цей рік героїня подорослішала. Якісь питання і проблеми вже вирішено, та ще більше виникло нових, залишених поки без відповіді…
Особисто мене завжди приємно вражають у творах випадкові (чи не зовсім?) збіги дрібних деталей із реальним життям. Так, наприклад, мої домашні теж іноді жартівливо називаю піцу «пицею» і теж тішаться, коли цвіте китайська рожа… Мабуть, все це тому, що твір О. Думанської написаний на справжньому життєвому підґрунті й має важливе суспільно-виховне значення. Тільки дуже-дуже ненав’язливе.
Тому вердикт однозначний: прочитати всім обов’язково, повірити беззаперечно, занотувати важливі фрази у записник і перечитувати їх на ніч цілою сім’єю як мантри, а головне — використовувати на майбутнє. Ну як, зацікавилися? А тепер залишаю вас згорати від нетерплячки. Ще зовсім трішки…