Критика, рецензії

Про синє озеро і неуникні пристрасті

О. Думанська, доцент кафедри видавничої справи та редагування, УАД, письменниця | 12.05.08 11:22:38

( Кілька сполучених думок як невпорядкована рецензія на книгу Юти Трайбер „Синє озеро сьогодні зелене” –в-цтво „Теза”, Вінниця, 2008?)

Про культуру тексту. Нинішні скорострільні видавці мало зважають на те, скільки разів дитина прочитає неправильно написане слово, недоладну композицію зі слів, що називається реченням, а також відверті безглуздості типу хати в українському селі були обсаджені вишнями, черешнями, тополями і соняшниками.* Зацікавленим особам дам адресу сього екзерсису. В „Тезі” чи не на першому місці – відповідальність майже за кожну літеру, тому оповідь про австрійську старшокласницю Гізелу (180 стор.) можна прочитати за один вечір, прихопивши з годину-півтори ночі. Перекладач ( Олекса Логвиненко) скористався усіма пластичними можливостями українських лексем, за що йому велике спасибі від читачів-підлітків, які (може, й несвідомо...) розвинуть в собі смак до природного, не надламаного і не скуйовдженого літературного мовлення.

Про „тему та ідею”. Життя австрійських підлітків зараз мало чим відрізняється від українських, якщо мати на увазі розваги, комп’ютеризацію і раннє статеве дозрівання. Їх струшують ті ж пристрасті, внаслідок яких в одну мить з усіх боків обсідають „дорослі” проблеми випадкової вагітності і невчасного материнства/батьківства. От лише реакція мами(тата) в Україні не буде такою стриманою, як у мутер (фатер) з Австрії. Тому цю книгу радила би прочитати і батькам, аби вони сприйняли своїх дітей індиго не з позицій кайдашівського світогляду.

Про стосунки „матір-донька”.

---

Виявляється, австрійські матері також бувають упевнені, що вони мають визначити, хто „підходить” їхнім донькам. І тоді доньки повстають... Юта Трайбер не стає ні на чий бік, а „підштовхує” обох жінок до порозуміння, хоча розводить їх по обидва боки барикад у бойових діях за новонароджену дитину. Мати, що не зазнала материнства у повній мірі, на якийсь час стає такою ж непоступливою, як і її донька: чинить по-дитячому, втікаючи з дому на два дні, щоб довести свою потрібність мадодосвідченій жінці-дівчинці. І в цьому епізоді немає й крихти неправди: хіба не кажемо ми бодай подумки, що все кинемо і не втручатимемося до справ, доки нас не попросять, не приповзуть з вибаченнями... А те, що слід вибачатися навзаєм, навіть не спаде на думку. Якщо в українських реаліях конфлікт би супроводжувався докорами дівчинці за нецнотливу поведінку, то в австрійських він переходить зовсім в іншу площину: хто має право на виховання дитини. І зрештою все вирішується дуже просто – як материнська підтримка і допомога в скрутний час, а не як недовіра до мами-школярки.

Про композицію твору. Повість-оповідь складається з коротких розділів, скупувато розбавлених пейзажними описами, а самі частини мають назви барв: „Зелене”, „Чорне”, „Біле”, „Сіре”, „Синє”. Ви, певно, здогадалися, що найтривожніші події розвивалися саме в другій частині. Авторка свідомо закінчує твір не розв’язкою як компонентою, а, умовно кажучи, кульмінацією ( оце потішаться літературознавці і нагострять пера!), бо ж головна героїня нарешті усвідомлює в собі силу не відштовхнути батька своєї дитини. І це для неї особисто – кульмінація. А розв’язка у житті настане пізніш, коли маля виросте і закохається...

Про „Тезу”. Щоб бути успішним видавцем, треба не лише знайти капітал для своєї справи, а й мати бездоганний літературний смак і дбати про свій імідж. І не обов’язково мешкати в столиці.