Критика, рецензії
«І очима пасти небеса…»
Юрій Хмелевський, поет, член НСПУ (10.09.2021) | 12.09.21 12:58:38
(відгук на поетичну збірку Н.Пасічник «900 метрів над рівнем моря»)Перше враження: незвична книга! Здавалось би, лише 27 поезій, та ще й без жодних знаків пунктуації – від досвідченого філолога і науковця? Тому, що – голова громадської організації «Вільний світ»? Так, філософія протиріччя, постійна боротьба «за» і «проти», «так» і «ні» – творче кредо Наталії Іванівни Пасічник, як поетеси і мисткині:
вітер підганяє – час іти
але я стоятиму на місці
(«900 метрів над рівнем моря»)
До речі, вірш, який дав назву цілій збірці поезій 2018-2020 років, є дуже цікавим, бо похмура описовість небезпечних гір узимку та ще й обставини, коли автор усвідомлює «що моя дорога – невідома», все це налаштовує читача на непросту мандрівку духовним світом поетеси.
Відчуження від оточуючого світу, чи ліричний романтизм диктують авторці наступні рядки:
я маю запаси води і одежі
і маю ще віру в чудні чудеса
і час аби зараз у цьому безмежжі
лягти і очима пасти небеса
Своєрідний «сковородизм» Наталії Пасічник не такий аскетичний і суворий, як у Григорія Савовича! Вона радіє життю, мандрам, навіть кепській погоді – в будь-яку пору року!
З людьми – складніше, бо ліричний герой дуже чутливий до обману і брехні в суспільстві:
я постою у чергах – я долю шукаю лиху
……………………………………………
а на лівій долоні всі лінії повністю зникли
Екстремальні пригоди в дорозі – це уява, чи дійсність, коли «час кричати вже на допомогу» ?
Тривожні відчуття не залишають героїв цих поезій навіть у часи перебування у «одному човні», бо це
подорож без смислу і моралі –
………………………………..
хвилі йдуть від мене і до тебе
Вірш про п’ять хвилин прощання сповнений не безнадією осені, але мужністю спокійного вибору в тумані людських відносин…
Наполегливий пошук спілкування у «мертвому місті», де авторка помічає навколо раз по раз
у минуле втрачене портал
Надзвичайно цікавим є цикл із трьох поезій під загальною назвою «За рікою в затінку дерев»:
з дому втекла і радію лукаво
Ми так розуміємо, що особиста свобода для ліричної героїні понад усе:
права й управи на мене нема
Але ж ні, є той зухвалець, якому героїня після ніби там перемог каже у вічі «я тебе не люблю», бо насправді цінує лише міцний характер:
маєш волю маєш і мене
………………………….
первісно-общинно заживемо –
хліб і риба хижа із гілляк
і ні згадки хто ми що ми де ми
Невизначеність, позасуспільність (згадується літературна класика – Робінзон, Мауглі, Тарзан і т.п.) так імпонує героям нашого циклу:
і так легко – вперше за віки –
ні про що не думати – бо нащо
в затінку дерев біля ріки
тих які не названі ніяк ще
Ровер життя – стрімкий до невідомого горизонту, котиться аж до сутінків і майже безсила героїня хоче таки вирватися вперед і когось обігнати!
і нема чорніш пітьми
ніж пітьма в мені й довкола
Що робити людям у моменти криз і невизначеності? Рецепт є у героїв Н.Пасічник:
але зараз не загадуй
а довір бездумно все
вітру що підкрався ззаду
і кудись тебе несе
Гарно і чуттєво написано вірш про птахів, які летять (не летять) до вирію: «жодної дощинки цього літа». Чудові «морські» поезії, що передають неповторність природи довкола моря і навіть рух людей на відпочинок («небо над збезлюднілим вокзалом»). Чи восени, чи взимку, а душа людська очікує свята і спілкування зі спорідненою душею («тридцять перше – дрібен дощик», «знесеної сталінки кістяк»).
Вірш «Цар гори» передає піднесені, первісні, природні почуття походу закоханої пари у гори, де для них усе – ab ovo, вперше чи вкотре? Ох, цей вибір, вічна альтернатива:
а коли стемніє зовні
знову вибір нелегкий –
притулитися до вовни
чи колючої щоки
Окремої уваги заслуговує поезія «CASANOVA’S LIST» – тема, ніби тисячу разів переспівана, проте має в Наталії Пасічник своє, особливе звучання, така собі жіноча аналітика чоловічих образів у містично-інтимному дискурсі, що закінчується холодною самотністю:
і протяг наче не було нікого
Вірш «Венера в хутрі» – навіює щось з «Майстра і Маргарити» М.Булгакова (можливо, згадана книга була в руках героїні твору?) Принаймні, маємо контраст побуту і мрій!
Насамкінець, вірші, що троїсто завершують цю невелику, але глибоко драматичну збірку: «не п’ятнадцять отже можна все» – про вік і сенс життя; «чи кінець чи лиш початок року» – про вічність світу і примарність заяв «тут була»; «мідь синіє на моєму платті» – про усвідомлення епохи, де живеш:
глупа ніч – ніхто ні сном ні духом
про заблудлу в сквері між дубів
жінку що попала в завірюху
і стоїть як пам’ятник собі
Думаю, що кожний митець є своєрідним пам’ятником епохи, суб’єктивним, чуттєвим відображенням різних подій і процесів того чи іншого століття крізь унікальну призму власного серця і розуму. Поетичний світ Наталії Пасічник (видала вісім збірок віршів) є саме таким особливим явищем у багатоголосій, строкатій українській літературі початку ХХІ століття.