Новини

Що читають українці? Чи що «не читають»?

А. Судин | 18.02.12 14:15:18

Коментар

Сайт openstudy.org.ua опублікував цікаву інформацію із заголовком «Що читають українці». Для початку рекомендуємо глянути. Може, тоді і не знадобляться коментарі («про себе» чи «вголос»):

http://openstudy.org.ua/infographics/13144/

Без сумніву, не можна ставитися до тої публікації (я сподіваюся, автори того і не бажали) із науковою скрупульозністю, особливо за умови, якщо й інші так само не будуть робити. Але якщо хто збереться, то треба попередити. Бо вже його перепостили інші сайти, і за методикою в інтернеті, це може продовжуватися. А далі у випадку некритичності ставлення, помилки можуть множитися.
Отже...
Як висловлювався у одному молодіжному американському серіалі персонаж-науковець, намагаючись щось казати по-російськи, коли повернувся з Мінська «Шьто я зд’єсь віжю, ой!». Це він так комплімента дівчині казав. Ну... десь у тому плані виглядає і та інфографіка, якщо глянути на неї очима не жартівливими, а професіональними.
Тільки варто попередити і ще одне: мова тут не йде про критику цієї публікації, не про «не ті» наукові підходи, а про нагадування нею, і з її допомогою, наскільки Україні таки бракує серйозних, вагомих відомостей щодо і видання, і продажу, і читання книжки.
Перші дві діаграми зрозумілі, методика «дослідження» ясна, та й нескладно її зробити, виходячи з тих відомостей, що публікує книжкова палата України. Варто зайти на сайт, подивитися таблички відомостей, опублікованих за роки і збудувати діаграмки.
Одна тільки заувага. Не «що ми читаємо», більше того, навіть не «що ми купуємо». Бо читаємо ми не тільки те, що «видаємо», і не тільки те що «купуємо». Треба таки називати все своїми іменами. Чимала кількість читання лежить поза ринком книговидання і книгорозповсюдження. Вона взагалі поза ринком, бо більше пов’язана з іншими суспільними процесами, хоча і впливає на ринок.
Тобто «рівень читання» насправді впливає на ринок видання і купівлі, а не навпаки, але... «Видано» -- не означає «куплено» і «прочитано». Простіше – не можна навіть не то що з кількості виданого, а й з активності купівлі книжок визначити, скільки і чого ми читаємо. Вже не кажучи з того, скільки і в яких галузях видається. Бо так ми дійшли б до оцінки структури населення, виходячи з того, які видання видаються більше. Якщо з фізкультури мало, як там подано, то і спортсменів мало.
Ну... але все ж тут більш-менш ясно. Можна навіть деколи сперечатися. А нащо б видавці видавали, якби не купувалося, і не читалося? Невидавцеві, тобто непрофесіоналові важко (і довго) деколи пояснити, чому видавець видає, причому в наших умовах далеко не з ринковою метою. А до того ж пояснити в показнику «кількості назв» закладені кілька невеличких мін, які, наприклад, позначені об’єднанням слів «книги і брошури» (скільки між ними книг, і скільки брошур, бо треба брати до уваги ще один показник, щонайменше, тощо, не варто тут вдаватися в деталі).
Інша річ – безконтекстна втіха (здивування?) з приводу того, що українською мовою видається таки більше, ніж російською.
А скільки завозиться? В тому числі продається? А читається? Що ми насправді із нашою статистикою знаємо, скільки продається (не тільки за мовною ознакою, а й за тематикою і призначенням) книжок? І де? І яких? Чого більше, чого менше. Вже не кажучи, проте «ЧОМУ».
Інколи досить подивитися на те, що «постить» на своїх сторінках наша школярська і студентська молодь, наприклад, у «ВКонтактах», щоб замислитися, чи справді українська література в читанні переважає. Вісімдесят, якщо не 90, відсотків цитат російською мовою з російської класичної і сучасної (в тому числі інтернетної) літератури (до речі, читання в інтернеті – теж читання, хіба ні?)
Тобто знову ж таки – читання і видання, продаж книжок – сумісні, взаємозалежні, взаємовпливові, але таки різні речі. Потребують не такого поверхневого погляду. Надто вагома справа для України. Бо час від часу можна і від політиків почути – а що? Читають у нас, і видають! І ніхто не забороняє! І українська переважає російську! (Не будемо множити тут проблем, бо вони для іншого обговорення).
Про ТОП 10 українських письменників ліпше змовчати, бо ж хоча б одного речення про методику «дослідження» нема, а відтак скидається, що взято цей ТОП з якоїсь іншої публікації, яка або могла мати на меті елементарні впливи з характером «PR-у», або ж таки була без серйозного підґрунтя соціологічного дослідження (тобто залишилася «піаром», або наслідком «піару» на основі інтернет-голосувань на якомусь сайті).
Тобто знову напрошується думка, що справжніх досліджень у цій галузі не маємо, відтак не маємо точної інформації ні для ринку, ні для держави. Відтак мусимо кожного разу «прикидати» на око і цікавитися, а як «у них».
Наприклад, щодо того, на які книжки витрачаються українці... Теж дивні якісь результати дослідження, порівняння... Чомусь «Кодекс Лестера» Дена Брауна найдорожча книжка... За чим? За «гуглівськіми» мірками, які Україну навіть не враховують і не бачать взагалі? Причому тут тоді «Що читають українці?». Про українців не йдеться. І далі до чого тут Ден Браун, якщо у нас у ТОП 10 на першому місці (якщо вірити сайту) Лада Лузіна?.. Якщо порівнюємо, то де імпортні? Може, там Дар’я Донцова, а не Ден Браун? І тоді з ким нас порівнювати?

Та ж не знаємо ми! Просто не знаємо, бо досліджень таки нема!

Або щодо вартості книжок, то у нас іде порівняння із середніми заробітками у середній сім’ї? Чи щодо структури витрат родини на всі потреби, в тому числі і на книжку? Чи в середньому по ринку? І чому такі дивні назви ми «читаємо»?
Підміна понять «купують» книжку і «можуть собі дозволити» купити книжку призводить до очевидної кумедності, не більше.
І знову ж таки виникає питання про потребу справжності досліджень у цих галузях, а не «цікавеньких фактів». А відтак не просто почитати, а таки потім вплинути на ситуацію. І з читанням (вдома, в сім’ї, в школі, в бібліотеці), і з різноманітністю видань і особливостями української видавничої справи, із книготоргівлею (її асортиментом і розгалуженістю), і з імпортом видань в Україну, із перекладами книжок...

(Вже не кажемо про те, що треба писати «Володар перснів» і аж ніяк не «кілець»... Особливо на сайті, пов’язаному з освітою. Та й не тільки це там кидається увічі.
Знову ж таки не для критики сайту це додаємо, а задля болючої дотичної тут проблеми. Редактор дуже потрібен всюди, і це проблема й інтернету, який живе майже без редакторів, і мало відчуває, що дуже собі тим часами псує життя. Професіональність потрібна і в цьому.)

Щоправда, є один дуже позитивний момент у наведених фактах (окрім того, що вони змушують замислитися над різними книжковими проблемами), а саме – у останньому в тій інфографіці, теж узятому, мабуть, з іншої інтернетної публікації.
Щодо «екологічності» традиційної книжки у порівнянні із електронними замінниками.

Такі факти вітаємо! Бо таки любимо і поважаємо книжку в традиційному виразі, хоча можемо читати по-всякому.
Відповісти на статтю