Новини
Від серця до серця … через слово.
О. Левицька | 03.07.12 17:35:19
Презентація книги Андрія Содомори в книгарні «Є»Говорячи про мову як «душу народу», мимоволі долучаємось до тих, хто мову вважає високою даністю, — адже душею, ще античні стверджували, «ми споріднені з богами».
А. Содомора
23 червня 2012 року у львівській книгарні «Є» презентовано книгу роздумів відомого перекладача Андрія Содомори «Від слова до серця, від серця — до слова». У підназві книги вказано «З нотаток про мову», адже саме нотатки про важливі аспекти мови — сучасної і давньої, розмовної і літературної, української і не лише — склали зміст цього невеличкого за обсягом видання. «Кожна книжка має свою історію», — говорить автор. Андрій Содомора розповів історію цієї книги, у якій відбиток 50-літньої «праці над словом — перекладним і оригінальним», невпинні роздуми про мову, її закони, розвиток, духовний зв’язок із людиною та Всесвітом. Роздуми ці невпорядковані, каже Андрій Олександрович, але читаючи книгу, легко йти за думкою автора, поринати у глибинний зміст його міркувань про мову, пересипаних цитатами із народних пісень і латинських трактатів, цитат із Шевченка і Горація, Овідія і Зерова, Сенеки і Руданського, Теогніда і Воробкевича…
Окремі тексти, що увійшли до видання, уже були опубліковані як статті у журналі «Дзвін» та Наукових записках НТШ, а ось тепер під однією обкладинкою побачили світ у видавництві «Літопис».
Назва книги, як розповів автор, увиразнює шляхи: «від слова до серця» і «від серця — до слова». Від материнського серця до серця дитини він короткий, і довгий — від серця дитини до слова (той шлях розділено розділовим знаком, у першому ж шляху його немає). Який шлях потрібно пройти, щоб збагнути цей глибинний зв’язок серця і мови, мови і серця? Бо ж не пропишеш його у правописі і не навчиш. А сьогодні ми «пильнуємо правил», як слушно зауважує автор. Мова — не витвір людський, а даність від Бога. Саме це ілюструють і космічні простори, зображені на обкладинці.
До серця читача адресовано роздуми автора про важливі і водночас болючі «точки мови»: калькування, канцеляризми, втинання синонімічних рядів, втрату дієслівного заклику, енергетику кличного відмінка, пасивні конструкції, милозвучність, і загалом, про манівці, на які зводиться розвиток мови, ознаки її «винароднення», і — про що не розповість ніхто інший із мовознавців — про її «голос» і «запах»…
«Мусимо, — пише на завершення книги автор, — хай як це нелегко серед стількох зваб нашого часу, робити вибір. Мусимо, не тікаючи кудись у ліси, гори чи пустелі (легко бути собою, коли ніщо не загрожує знеособленню), мусимо — „проти рожна перти, проти хвиль плисти” (Іван Франко). Цей рух проти хвиль, до свого кореня, до себе, до рідного слова, до гармонії розуму й серця, і є поступом, — а не поспіхом, що веде в нікуди…».
Розмови про мову важливі саме в такому ключі, адже потрібне не лише її знання, але й розуміння, відчуття.