Новини
Збірка відомого андеграундного поета Андрія Мироховича
Наталія Пасічник | 13.12.19 14:19:33
У львівському видавництві «Піраміда» вийшла друком поетична збірка відомого андеграундного поета Андрія Мироховича.Авторка передмови поетка Наталія Пасічник пише, що «Як і Андрію Мироховичу, судячи з його авторської коди до цієї книги, яку читач може відкрити просто зараз на сторінці 101, бракує певності, що він – поет, так і мені, незважаючи на багаторічну гру у головного критика країни Сергія Запоржанина, ніколи до кінця не віриться, що я маю право займатися літературознавством. Тому це переднє слово я назву спробою передмови. І, незважаючи на стереотипи, дозволю собі двічі увійти в цю ріку – спершу Сергієм Івановичем, а тоді і Наталією Іванівною…
Отож спроба номер раз – аналітична. Цитата за С. І. Запоржанином: «Поезія Мироховича попри всю свою некультурність та брутальність – виразно культурна. Тут присутні головні історичні, політичні і літературні меми з минулого двадцятого століття, і від того Мирохович-поет видається трохи нетутешнім».
Друга спроба – лірична. Перша думка, яка виникає, коли читаю Мироховичеві вірші, то це те, що він, Мирохович, грає роль Ромео – не так шістнадцятилітнього закоханого, як вічного підлітка, який ще не встиг пожити, а життя як таке йому вже добряче набридло. Його затягнуті сторі, лавсторі навіть не потребують слухача, а слухачки тим більше, особливо, якщо про «лав» і не йдеться... Мирохович – вальяжний, ледачий, і від того начебто холодний. Врешті-решт, як усі галичани. Я й сама така. Можливо, саме тому ми з ним і зустрілися під цією ще теплою від спільного (даруйте за пафос, але без нього ніяк) критично-поетичного дихання палітуркою».
Художнім оформленням книга завдячує українсько-французькому художнику-автодиктату Олександру Куракевичу. Для широкого кола читачів. Пропонуємо декілька віршів із анонсованої книги:
чоловік і жінка, жінка і чоловік
а що було потім
та все як звикло було
ти ж знаєш
як воно потім
як в тих французьких фільмах
нової хвилі
шаброльгодартрюффо
чотириста ударів
хто там ще
бельмондоделон бардо
молоді і красиві
ані зморшок у них
ані старечих забаганок
лишень очі наповнені торжеством
ну от у нас все так само
ну в сенсі атмосфери
все таке чорно-біле
навіть коли наповнене кольором
не знаю чи ти розумієш
це відчуття минущості і втрати
ну от він прокидається
запарює каву
три ложки розмелених зерен
одна цукру
завше таку пив
скільки пам’ятаю
хоча чого це я в минулому часі
вона довго чистить зуби
він таким завжди нехтує
хіба щоб перегар трошки збити
потім вона готує чай
канапки з собою
ще потім вони вдягаються
замикають двері
виходять на вулицю
ну от я ж кажу
все як завжди
все як колись
все як у тих фільмах
хіба що квартири їх
в різних кінцях міста тепер
Україна. 1921. Весна.
було щось неприємне
щось таке жалісне
пронизливо-бабське
в очах його що сльозились
на вітрі коли кинув сплюнувши
розстріляйте
починайте з жінок і дітей
нащо дивитись їм
як татів їх стріляють чоловіків
і розстрільна команда витираючи
соплі та сніг із облич
побрела до села
де учора знайшли комісара-жида
з медсестрою молодою
із переламаними руками ногами ребрами розбитими головами
у нього відрізані яйця
їй поміж ніг напхано солі і забито кілок
із розпорених животів витікала
повільно пшениця.
і пробач нам гріхи наші
бо знали ми що робимо і знали навіщо.
33
листя зів'яле в долоні стис
томик поезій на підвіконні
осінь пора натхненна
ченцем почуваюсь
їм рис і в'ялену рибу
на телятко жваве споглядаю
куплю собі ляльку резинову
читатиму їй поезії
перед і опісля неодмінно
