Критика, рецензії
ФЕНОМЕН НАТАЛІЇ ПАСІЧНИК
СТАНІСЛАВ НОВИЦЬКИЙ | 11.03.19 21:37:22
("АРТИКЛІ", " КИРИЛИЦЯ")Тернопіль 2018 р, * 75 ст, 35 ст*
Величезна інтелектуальна потуга, неординарне світобачення й майстерне поетичне осмислення – ось основні ознаки поетики Наталії Пасічник.
Її поетичні рефлексії просто не можуть не вражати, навіть простого читача. Поетична збірка без анахронізмів, примітивних графоманських схлепів та суперечностей. Цілісна форма, котра (безперервно) говорить про прихід неабиякої постаті, не тільки у поетичному ремеслі, але й у тій самій есеїстиці...
Останнім часо дуже багато з'явилося не просто примітивних, але й жахливо графоманських творінь. Вони майорять і у періодиці, і у книгарнях, бібліотеках... Й тому, дуже важко знайти у цих " паперових завалах" щось, дійсно вартісне й цікаве... Але є все – таки спасіння, є письменники які видали чудові книги, але більшість з них не потрапляють на полиці бібліотек.
Та мова не про те...Спочатку про поезію, і взагалі, Н. Пасічник як поета. Поетична збірка " Кирилиця" – це напруга, це дивовижне відчуття слова, яке полонить читача у свої тенета й тримає увагу до останнього вірша, та рядка. Ми маємо чудовий приклад версифікації поетичного слова, маємо чудову символіку.
Є у Наталі вірш " Ковчег" – цей вірш яскравий приклад її іронізації у текстах:
" В милості або в погляді –
Місця більше не знайти:
Пораховано всі морди
Пораховано хвости "
Здається, що авторка навмисне змінює останні голосні літери у римах (наприклад сіра – віри). Але, ці експерименти надають ще більшої привабливості. І як кажуть, "м'яса" у віршах.
Все – таки я відкрив для себе Н. Пасічник у вірші " Бездітна Анна", там де ; умить постане недобудований собор..." .
Хочу запевнити читача: ви не знайдете в цій збірці затертих образів, примітивних рим, кволих модних викрутасів. Й тоді ви зрозумієте, що перед вами вагоме літературне явище. Без якого важко уявити сучасний літературний світ. Ці дві збірки – це знакова подія, котру треба пізнати й зрозуміти.
А тепер піде мова про есеїстику. " Особливості національної графоманії" – в цьому есе авторка наголошує на основних принципах визначення графоманії. І з нею можна згодитися. Але ж, критерії графоманії можуть бути різними. Пафосність не є ознакою графоманії. Звісно, якщо ця пафосність не є примітивною. Якщо читати уважно ці міні – есеї то одразу виникне думка, що авторка не боїться правди, суб'єктивізму. Навіть по відношенню до свого покоління. Й це заслуговує на повагу, та розуміння.
«Блиск і вбогість жіночої поезії” – я завжди ставився з іронією до жіночих віршів. Вони пишуться, майже, під один копил... Але є авторки ( жіночої статі), які пишуть такі тексти, що чоловікам ніколи не снилися. Тіло дається на одне життя. А от душа на цілу вічність. На це й робить акцент Наталка Пасічник, аналізуючи жіночу поезію як літературно – мистецьке явище.
Бо куди нам подіти Ліну Костенко, Анну Ахматову, Ахмадуліну...
Взагалі есеїстика Наталки чимось нагадує Т. Манна котрий, також, писав короткі есеї з відносно парадоксальною думкою. Але й у Бродського була подібна есеїстика. Звісно, я не хочу вдаватися до крайності й починати порівняння, того автора чи іншого, але "Артиклі" – це приклад послідовної, правдивої, сміливої, розумної думки. Наталія Пасічник пише легко, й водночас важко... Її тексти були б цікаві за кордоном. У Європі... Там їх оцінять краще. Я знаю, що Пасічник була претенденткою на Нобеля. Знаю, як наша літературна "спільнота" віднеслася до цього. Із заздрістю, нападами, цькування. Бог їм суддя... А читач обов'язково оцінить тексти... Навіть, якщо мине багато років.