Новини
Її душа – над ружами, в раю
Віталій Старченко, письменник | 07.11.18 11:57:16
Майже пів століття я знав Людмилу Левченко... Тож і не віриться, що Люди, – життєрадісної, веселої поза невеселе життя, талановитої красуні-поетки вже немає, вже вона покинула тривожну і досі страдницьку землю нашу, щоб із недосяжних (поки що!..) для живих божественних височин молитися за Україну. Молися, душе Людмили, молися щиро і пристрасно, як ти могла це робити тут, на скривдженій, але гордій і непідкореній землі наших пращурів, у своїх незабутніх поезіях.Поезії ж її нагадують золотистих бджілок, які зібрали нектар із запашних степових квітів Приорілля, де Люда мала щастя (водночас, і великий драматичний клопіт...) народитися. Це лише вона могла написати книгу поезій під назвою «Стоїть над ружами душа» і тільки вона змогла торкнутися ударами серця до степового мелосу книгою «Дзвони степу».
А які сонячні, які усміхнені до дітей її вірші, написані для малечі! Навіть назви її книжок для діточок викликають захоплення не лише у малюків, але й у таких дідів, як автор цих печальних рядків! «Півень-сурмач», «Золотий бриль», Кольорова грядка», «Скільки в жабки жабенят»... Моїй малолітній онучці досі читає «Півня-сурмача» мама, донька моя, якій давно-давно, коли їй було років шість, подарувала цю книжечку тьотя Люда...
Не дивно, що маючи таку чисту і спраглу до любові душу, якій нині вічно стояти над космічними ружами, Людмила натхненно, з почуттям материнської і письменницької відповідальності майже двадцять рокі у літстудії «Лілея» турботливо вирощувала творчі лілеї: з десяток студійців уже видали по кілька поетичних і прозових книжок, стали лавреатами різних літературних премій, кілька студійців закінчили Інститут літератури при Київському університеті.
Творчість Людмили Григорівни Левченко ніколи не відзначалася ніякими літературними нагородами. Ба, навпаки, за часів совєцьких КГБ тихою сапою виполювало її ім’я зі сторінок періодики, а за часів Незалежності поетка справедливо вважала, що справжньому письменнику не обовязково мати сильні та вправні лікті, які можуть розсунути натовп спраглих слави, почесті та дивідентів. Життя ж її було нелегким, зате праведним і сповненим життєтворчою енергією. Пам’ять же про Людмилу... і Людмилу Григорівну довго-довго (а може й вічно – там, в Раю, де проростають Людмилині Ружі...), зігріватиме душі її приятелів, колег та учнів-студійців.