Новини
«Блюз для божевільної дівчини»
Видавництво "П'яний корабель" | 07.05.18 11:53:09
Видавництво «П’яний корабель» розпочинає передпродаж своєї нової книжки, повного зібрання віршів українською мовою чеського поета-бітника Вацлава Граб’є «Блюз для божевільної дівчини».Поезія «графа блюзу», як називають Вацлава Граб’є (тут слід зазначити, що чеською мовою «граб’є» означає «граф»), — це суміш шалу чорного джазу, сентиментальності епохи Відродження і центрально-східноєвропейських реалій. Це дивна любов до молодих дівчат, що живуть на вулицях Праги, до солдатів, що повертаються з війни, до дітей, що несуть прапори, до міцного алкоголю, чоловіків у барах, сиґаретного диму і музики. За його поезією можна вивчати мапу Праги, біль військових, життя в системі і те, як закохуватися в божевільних дівчат.
Над книжкою працювали перекладач Софія Челяк, художники Володимир Гавриш і Марія Гавриш, редактор перекладу Ірина Забіяка, редактор Ярослав Довган, коректор Алла Журава, дизайнер Денис Овчар. Видання здійснюється за підтримки Міністерства культури Чеської Республіки та Чеського центру у Києві.
Передпродаж стартував 02 травня і триватиме до 17 червня. Вихід книжки заплановано на кінець червня 2018 року. За умовами передпродажу книжку можна придбати на третину дешевше і отримати одним з перших до її появи у книгарнях. Для того, щоб зробити замовлення, потрібно заповнити анкету за посиланням:
https://bit.ly/2FkQQXH
До вашої уваги кілька віршів із книжки Вацлава Граб’є «Блюз для божевільної дівчини»:
Варіація на ренесансну тему
Любов — це вечірня зоря
що пливе чорним небом
Зачиніть двері на засуви!
Загасіть у домі всі свічки
й укріпіть свої тіла
ви
у кого скам’яніло серце
Любов — це красивий корабель
що втратив капітана
а в матросів тремтять руки
вони бояться того що буде зранку
Любов — це біль пробудження
і гарячі руки зірок
що сиплять тобі у вікно в’язниці
квіти медового місяця
Любов — це вечірня зоря
що пливе чорним небом
Наше життя
горить як свіча
а мертві
кохати не можуть
Заплющ очі
Заплющ очі
Внизу поливальна машина уподібнюється дощу
Ягнята збігають в долину і засинають
у твоїй тіні тимчасом як завмирають стрілки годинника
бо ця мить вже не повториться
Вечірня тиша
провокує
лебедів
на те щоб вони перед смертю спробували заспівати
щось про твою красу
Заплющ очі
У берлінському барі богохульствує одноногий
Христос
його кров
скрапує на голови фарисеїв
Ганнібалові слони лежать на берегах Конґо з перерізаними жилами
а вгодовані поети пророкують кінець
людської комедії
Заплющ очі! Заплющ очі...
За мить замовкнуть
дзвони тромбони трамваї
і я
слухатиму як з неба відлунням повертаються
удари твого серця
у ритмі пташиних крил
у ритмі в якому земля крутиться в космосі
у ритмі якого ніколи нікому не вдасться
спалити чи розіпнути
Заплющ очі
і буде це так як захід місяця в алеях мостів
Заплющ очі
і буде все так як при створенні світу
Редута-блюз
Шукаю тебе
у місті розпеченому за полудень
у місті скрученому до клубка ночі
Шукаю тебе
в цьому місті
розкопаних вулиць пивних любовей гарних
осеней і довгих костельних
веж що схожі на твої
пальці
Шукаю тебе
але це
мабуть смішно
наївно й безнадійно
Є всетаки стільки трамваїв в яких мене можеш минути
є стільки рогів де можеш задубіти
в надії чекати
на когось зовсім іншого
є стільки кінотеатрів де можеш тихо плакати
над дивними кінцем
прекрасного італійця
є стільки вулиць і слів через які ми себе не бачимо
є стільки чоловіків які можуть тебе зробити
набагато щасливішою ніж би це вдалося мені
є стільки добрих на звук любовних віршів
і республіка має
в обігу стільки грошей
є стільки будинків де ти можеш якраз бути
в гостях Є стільки щастя
(за додаткову позику)
є стільки ліжок
і стільки телефонних номерів
Таки маєш рацію трохи сентиментальне
те що кажемо Але як
щодо сонця То не
поза? Щовечора
йде топитися
(з великим парадом і бенґальськими вогнями)
а вранці встає
ніби нічого й не сталося
Чекаю
поки піаніст закінчить
щоб заграти свій хорал Не знаю що
гратиму Є стільки добрих на звук
любовних віршів і республіка
має стільки грошей
в обігу Є стільки ліжок
Але граю
і думаю що це не безнадійно
бо через піт і дим
за собою чую барабан
який в нерівномірних хрипучих ударах вибиває
похвалу вічному
пошуку
Навчально-тренувальний полігон
Коли ми проходили долиною
де білим цвіли черешні а вода в потоці
була крижана і виблискувала й покрикувала
на солдатів (так звично)
а пил піднімався до очей і до білих гілок
і ставав вологим на губах
я згадав про твої руки
Коли ми ввечері на узліссі
скинули наплічники
і почали матюкати
війну і голод
у теплому синьому повітрі того дня на початку весни
я згадав про голод великої любові
Потім була ніч
на небі заплакали
ракети
комети
Зелені і червоні
А ми бігли і падали і вставали
постійно вперед
тим карнавальним лісом
і раптом мені захотілося
так лежати вічно
і не вдихати
нічого
крім того мокрого запаху цьогорічної трави квітів і жуків
народжених вчора ввечері
всіх тих простих і чарівних речей
які так нагадують про тебе
А потім я підвівся ще раз