Новини

«Час. Кохання. Життя» Михайла Блехмана з Канади

02.03.18 10:16:27

У київському видавництві «Український пріоритет» вийшла книжка прози «Час. Кохання. Життя» відомого українського письменника та літературознавця з Канади, головного редактора популярного журналу «Порт-Фоліо» Михайла Блехмана. Незабаром вона з’явиться в українських книгарнях, буде презентована на книжкових ярмарках та літературних толоках.

---

«Шановний читачу! Дуже вдячний тобі за те, що ти вирішив прочитати цю книгу. Вона – своєрідне підбиття підсумків моєї п’ятдесятирічної літературної роботи, – написав автор. – Я почав писати, коли навчався у восьмому класі феноменальної харківської школи № 49, коли мій Вчитель – Зоя Павлівна Коновалова – відкрила мені очі на художню літературу. Продовжив – під час навчання в Харківському університеті, де в мене були чудові вчителі, а найкращою та найяскравішою була Раїса Василівна Погорєлова.
Книга «Час. Кохання. Життя» складається з двох частин – романів «Відображення» й «Римські цифри» та збірки оповідань «Час збирати метафори». І романи, і оповідання – про моїх рідних, про час, який плине, але не минає, про любов і кохання, про мою незрівнянну Україну, про її міста, села, її великих людей – сподіваюсь, ви їх упізнаєте. А також – про інші країни, про моїх улюблених письменників та їхні великі твори. І їх ви впізнаєте, я теж на це сподіваюсь.
Я називаю мій літературний стиль «суб’єктивним реалізмом». Всі мої твори – абсолютно реалістичні, бо правдиві, але це – мій власний, суб’єктивний реалізм і моя власна правда. Справжня правда, а не казка, що її розповів сам собі, як висловився один з моїх персонажів. Дуже хочеться, щоб моя реальність стала і твоєю, читачу, тож прошу прийняти від мене більш ніж скромний подарунок – мої Час, Кохання, Життя.
Цієї книги не було б, якби не моя сім’я – дружина Надія, доньки Ольга та Марина. Я вдячний їм за те, що вони в мене є і завжди надихають мене на літературну працю, хоча й час від часу критикують – буває, що нищівно.
Дякую перекладачеві моїх романів Олегові Гончаренку, рецензенту Василю Слапчуку і редакторові оповідань Марії Гончаренко, авторові ілюстрацій Олексію Кузнєцову, видавцеві Володимирові Шовкошитному, а також моїм друзям Тамарі Алєксєєвій і Олексію Філімонову, які постійно мене підтримують добрим словом.
І, безумовно, дякую Сергієві Дзюбі, котрий запросив мене до Міжнародної літературно-мистецької академії України, вивів мене на український літературний простір.
Дякую всім моїм персонажам, більшість з яких навряд чи здогадуються, що вони з’явилися в моїх романах та оповіданнях. І серед них – ті, кого мені, дай, Боже, бути достойним: мої покійні мама й тато, бабусі та дідусі. Для мене вони – живі.
І ще маю надію, що колись мої онуки прочитають цю книгу. Бо саме для них я писав і пишу. Для моєї сім’ї – і для моєї України, якої теж, дай мені, Боже, бути достойним».