Новини
А Львів таки культурна столиця!
Тетяна Микитин, УАД | 21.09.14 19:09:23
Це вкотре підтвердилось за круглим столом «Пушкін і Толстой як вороги народу», що відбувся у рамках 21 Форуму видавців. Організував акцію журнал ШО за участі Андрія Бондаря, Отара Довженко, Мар’яни Кіяновської, Ірини Славінської, Володимира Рафеєнко, Бориса Херсонського та Лева Рубінштейна, модератор – Юрій Володарський.Основною темою зустрічі мало бути питання бойкотування російських видавництв, а також дискусія щодо ліцензування, квотування або заборони російського культурного продукту. Попри те, що послухати круглий стіл прийшла переважно активна і рішучо налаштована молодь, яка ледь розмістилась у залі, не так сталось, як гадалось.
Одна з перших тез була про те, що це демонстративна акція, яка завдала більше шкоди, ніж користі. Заборона російських книг у нас вдарить по населенню точно так само, як заборона європейських продуктів у Росії. Заборонити книгу так само безглуздо, як заборонити клікати мишкою. Також це втручання у особистий простір людини – обмежувати її в інтересех, доступі до інформації, котру вона за бажанням зможе почерпнути з інтернету.
Якщо подивитись на цю ситуацію з точки зору економіки, то чи є прибутки від продажу книги більшими, ніж прибутки від транзиту російського газу територією України, або продажу сусідських тютюнових виробів, яких на нашому ринку аж 98 %!
Одностайною була думка присутніх про те, що книга не сприймається як товар, адже аналогічні акції з товарами російського виробництва у супермаркетах, на заправках чи з банками спрацювали на ура, а з книгою – ні, бо це не типовий товар, хоч і має грошовий еквівалент.
Тобто на сьогодні основна проблема полягає не у бойкоті російських видавництв, які тут не присутні, а у дірах на кордоні, через які проходить контрафакт, розрахований на реалізацію не на ярмарках, а на книжкових базарах. На жаль, працівники митниці просто не здатні відрізнити якісну літературу від потенційно-небезпечних видань, які підривають суспільний устрій і мораль. Та і чи ставлять вони собі це за мету, пропускаючи друковану продукцію з-за кордону?...
До речі, серед спікерів круглого столу постало запитання, чому тема бойкоту виникла саме на Форумі, хоча відтоді, як почались усім відомі події, в Україні відбулось кілька книжкових ярмарків, у тому числі Книжковий арсенал, котрий став чи не найпопулярнішим ярмарком у Києві. Так виглядає, що через недалекість деяких осіб, або ж злий умисел, Львову знову намагалися зіпсувати репутацію міста культури.
А книжкова продукція російських видавництв насправді не такий уже й конкурент, адже заповнює ту нішу, яка наразі є вільною – це переклади світової літературно-художньої книги, публіцистики, фахової літератури. Та й українські видавці не зацікавлені видавати російських письменників. Звичайно, цікаво було б почути думку з цього приводу представників видавництв і книгорозповсюджувачів, однак їх прийшло настільки мало, що вистарчило б пальців однієї руки аби полічити, але і вони не вважали а потрібне висловитись та залишили круглий стіл задовго до завершення. Виглядало так, що громадськість це питання турбує більше, тому вона прийшла відстоювати інтереси тих, кому це байдуже. А шкода, бо багатьом було б цікаво послухати думки фахівців галузі стосовно ліцензування і квотування іноземної книги, а не лише письменників та журналістів.
Втрачено чверть століття. Українська книга потребує не заборони конкурентів, а лояльного оподаткування, підтримки і популяризації національної мови. Тому ця кризова ситуація повинна перерости у іншу площину, де такі питання вирішуватимуться на фаховому рівні. Досвід культурних інституцій передбачає розробку програм тривалістю від двадцяти до п’ятдесяти років, розрахованих на зміну поколінь. Бо те, що невидиме і неефективне у вимірі двох років, стане зрозумілим лише через двадцять.
Не вірите? Яскравий приклад – Форум видавців, який приніс Львову ім’я книжкової столиці і підтвердив статус міста культури, але для цього знадобилось майже два десятиліття.
«Було б приємно, якби українські інтелектуали були розумнішими, ніж населення тієї країни, звідки я приїхав»
(Л. Рубінштейн)