Новини
НА ОБОРОНІ ФОРТЕЦІ
Тетяна Микитин, УАД | 08.08.14 16:00:33
Однією з візитівок Львова є Палац мистецтв, який асоціюється у львів’ян та гостей міста з виставками і ярмарками, які там проводяться, зокрема мега-популярним Форумом видавців. Останнім часом команда Палацу почала активно втілювати власні проекти та активно співпрацювати із закордонними колегами.Зокрема, нещодавно Агенція регіонального розвитку Перемишля у співпраці з Палацом Мистецтв у Львові продемонстрували історичну реконструкцію під назвою «Оборона фортеці Перемишль». Захід відбувся на Форті Х «Ожеховєц» в Уйковіцах і приурочений до 100-х роковин початку І Світової війни.
Підготовкою самої реконструкції займалось Перемишльське Товариство Історичної Реконструкції „X D.O.K.”, a сценарієм та режисурою – безпосередньо президент Товариства Мирослав Майковський.
Зазначу, що будову оборонної фортеці довкола Перемишля розпочато ще у 1854 р. Ця фортифікаційна споруда була третьою за величиною (після Антверпена і Вердена) і однією з найважливіших фортець у Європі, оскільки відіграла значну роль на східному фронті у 1914-1915 рр.
Як і обіцяли організатори – це було видовищне дійство на тему І Світової війни. Інсценізація розпочалася пізно ввечері, коли почало сутеніти, і супроводжувалась світловими, звуковими та піротехнічними ефектами, що надало дійству містичного ефекту. 150 реконструкторів з Польщі, Чехії, Словаччини та України виконували ролі вояків різних родів військ – кінноти, піхоти з різних протиборчих сторін, були навіть сестри милосердя. Потрібно віддати належне реконструкторам за їх костюми, головні убори, зброю, предмети вжитку, які вони мали при собі, багато що з цього було справді автентичним.
Сценарій і режисура дійства також були на висоті. Присутнім продемонстрували документальний фільм про історію Форту, до речі – це заслуга директора Палацу Мистецтв Юрія Гнатковського. А після цього почався «наступ», який захопив увагу глядачів динамікою дійства, грою реконструкторів, спецефектами, що органічно виглядали у ландшафті обраної місцини. І звичайно ж кульмінація – достойна конкуренція кращим кінострічкам – реконструктори зникали у підсвічених хмарах диму у глибині форту як душі загиблих. Одним словом – вражаюче! І все це не заради оплесків, а щоб довести до свідомості людей, що Велика Війна – це величезна трагедія багатьох народів. Символічно...
Так до чого ж тут книги, запитаєте ви? Насамперед, по гучномовцю оголосили, що поруч ятки з перекусками є ще одна – з книгами, присвяченими означеним подіям. Вже цей факт робить респект організаторам, але навіть це не головне. Після завершення дійства якось мимоволі зав’язалась розмова про те, чому ж у нас так не можуть організувати. Відповідь дуже проста – бракує не стільки навіть коштів, скільки джерел інформації. Адже реконструкторам потрібно володіти досконалими історичними знаннями, розуміти, що таке військова культура і прочитати не одну книгу по бойовому мистецтву. Примітивний кількахвилинний пошук через Google видав наступні результати: кількість книг означеної тематики, випущених в Україні за останні двадцять років можна порахувати на пальцях, у той час як у Росії функціонує навіть видавництво Рейтар, яке спеціалізується на виданні та поширенні військово-історичної літератури, тільки на рахунку якого десятки видань. Щодо Польщі, то тут взагалі щороку проводиться ярмарок історичної книги у Кракові.
Отже, в Україні катастрофічно бракує джерел – документальних, архівних, книжкових, звідки можна було б почерпнути достовірні і докладні дані про передумови, перебіг та фінал тих чи інших військових дій; картографічних матеріалів, схем і креслень; життєписів учасників цих подій та описів їх побуту etc. Наприклад, якщо у нас традиційно відтворюють вбрання по фотокартці, то за кордоном користуються букіністичними книгами початку ХХ ст. з докладними викрійками починаючи від солдатського та поліцейського мундирів і завершуючи вбранням санітарки та сутаною священнослужителя. Наші архіви і фондосховища, де можна було б спробувати пошукати такого роду інформацію – це таємниця за сімома замками, куди простим людям не потрапити, або ж у них немає навиків роботи з цими зібраннями. А сучасних джерел практично немає, за винятком поодиноких видань наукового характеру, натомість дуже бракує популярних, орієнтованих на непідготовленого читача. Навіть художня література у цьому плані має сенс, наприклад усім нам відомі «Прощавай, зброє» Е.-М. Ремарка та «Пригоди Бравого вояка Швейка» Я Гашека, події яких розгортаються саме у часи військових дій.
Зараз, у зв’язку з подіями у нашій країні, питання історичної літератури постає знову – потрібна інша інформація, ніж та, якою «годували» упродовж десятиліть, а за кілька років виникне потреба у нових добротних хроніках. І ті книжки, що видали зараз під шумок деякі ділки, погоди не зроблять. Отже, нам потрібна якісна військово-історична книга, починаючи з наповнення і завершуючи поліграфічним виконанням, щоб років так через 100 її не соромно було взяти до рук, а також грунтовні дослідження у цьому напрямку.
