Новини
«УКРАЇНСЬКІ КНИЖКИ – СІЛЬСЬКИМ БІБЛІОТЕКАМ»: КНИГИ ДЛЯ СІЛЬСЬКИХ БІБЛІОТЕК ВІД РОДИНИ КРИП’ЯКЕВИЧІВ
Го "Форум видавців" | 29.11.12 7:45:01
Пані Леся Крип’якевич – відомий у Львові громадський діяч. Співзасновниця та заступник директора громадської організації «Фонд Святого Володимира», невістка видатного українського історика Івана Крип’якевича ділиться із сільськими бібліотеками своїми книгами. Деякі з них – з автографом самого вченого-історика.– Які надії, пані Лесю, Ви покладаєте на подальшу долю книжок, що їх ви віддаєте та відпускаєте у широкий світ?
– Бажаю, щоб ці книжки продовжили своє життя та служили і дітям, і дорослим у сільських бібліотеках.
– Рід Крип’якевичів прославили різнопланові особистості – науковці, письменники, митці, священики... Яким було ставлення до книжки у Вашій родині?
– Кожен член родини Крип’якевичів мав свої улюблені книжки. Роман Іванович, фізик (чоловік пані Лесі – Авт.), любив фантастику, мав повну підбірку Станіслава Лема. Петро Іванович, хімік, любив класику, життя великих людей. Їхній батько, Іван Петрович, історик, мав поважну історичну бібліотеку. Я, як художник, збирала книги про мистецтво. Моя молодша доня Богдана над усе любить словники та твори Івана Франка, старша доня Іванка, іконописець, любить поезію, сучасну прозу. Внуки зачитуються пригодницькою літературою.
– Як і в кожній родині, у Вас, мабуть, є свої традиції й звичаї. Чи є, скажімо, «книжкові»?
– У нас є улюблена традиційна передвоєнна гра «Літературні листки». Старша донька Іванна, у якої п’ятеро дітей, досі організовує вечори, присвячені цій грі. «Літературні листки» чимось схожі на гру в карти, у якій кожному гравцеві роздають листки з творами різних авторів, а ціль – зібрати твори одного автора. Ця гра, про яку потім розповім детальніше, стимулює зацікавлення літературою, і в майбутньому було би добре організувати її спільно з «Форумом видавців». «Традицією» мого батька, священика підпільної УГКЦ отця Артемія Цегельського, було 13 разів втрачати бібліотеку – бо арешт, тюрма, заслання, Сибір, повернення, обшуки, під час яких ліквідовувалися книжки. Деякі з них тепер бачу на розкладках біля пам’ятника Івану Федорову…
– Сьогодні бібліотеки у селах опинились у критичному стані. Наскільки, на Вашу думку, їм зможе допомогти наша благодійна акція?
– Хочу вірити, що допоможе. Хоча би тим, що зрушить інші шляхетні ініціативи та формуватиме державницьке бачення і солідарність українців.
– Впевнена, що книги є вдома у кожного і кожен зміг би вділити дещицю для тих, кому ці видання вкрай потрібні. Що ж заважає львів’янам ділитись книгою з іншими?
– Збайдужіння, недовіра до всяких ініціатив, брак патріотизму, лінивство. Затурканість побутом.
– Звісно, благодійна акція – це лише краплина у морі, невелика частина тієї допомоги, якої потребують бібліотеки. В який ще спосіб наша громадськість може їм допомогти?
– Виховувати таких як пані Коваль, які «Форумами видавців» будують Україну!
– Дякуємо за розмову і за Ваш внесок у розвиток нашої спільної справи!
А читачам радимо поквапитись, аби встигнути до 1 грудня зробити наш спільний подарунок сільським бібліотекам. Саме ваш книжковий внесок може стати вирішальним!