Новини
Померла дніпропетровська письменниця Олександра Кравченко (Девіль)
Наталія Дев’ятко, Еліна Заржицька | 24.11.12 19:18:01
На 61-му році пішла з життя Олександра Петрівна Кравченко, яку більшість читачів знали під псевдонімом Олександра Девіль.
Олександра Петрівна закінчила Дніпропетровський металургійний інститут, працювала у науково-дослідному інституті чорної металургії (ІЧМ) і Мінчорметі України в Управлінні енергетичних служб і організацій, де займалась питаннями енергозбереження. Маючи можливість зробити кар’єру на теренах точних наук, наприкінці 90-х обрала літературу, звільнилася з роботи і весь вільний час присвятила письменництву. А вже у 2001-му стала членом Національної спілки письменників України.Письменниця працювала в жанрі історико-пригодницького і соціально-психологічного роману на сучасну тематику, а також авторських новел-легенд для дітей і юнацтва. У своїх творах намагалася поєднувати змістовність із цікавим сюжетом, привертала увагу читачів до морально-етичних проблем, до історії і культурної спадщини нашого народу. Спектр епох, які її цікавили, був дуже широким: від часів Київської Русі та Козацької Доби до сьогодення, а місцем дії поставала не лише Україна, але й Європа, яку Олександра Петрівна так само добре знала й детально описувала у своїх романах.
Перші книги Олександра Петрівни були опубліковані 1998-му року у дніпропетровському видавництві «Гамалія». Потім письменницький шлях привів її до Москви, де у видавництві «ЭКСМО-Пресс» вийшли два романи Олександри - "Муж во временное пользование" та "Дарю вечную молодость", але специфічний підхід до книговидання і намагання шаблонізувати творчі процеси, притаманні російським видавництвам, були неприйнятні для Олександри і вона повернулася в Україну.
Новим видавництвом, з яким Олександра Петрівна знайшла спільну мову, було видавництво «Донеччина», в якому побачили світ не лише історичні романи, але й детективи, написані на сучасному матеріалі. Згодом, коли у «Донеччині» почалися зміни у керівництві та видавничій політиці, письменницю помітило одне з найбільших українських видавництв «Клуб сімейного дозвілля», де за чотири роки у персональній серії історичних романів встигли вийти 7 книг авторки.
Загалом Олександра Петрівна писала багато і швидко, хоча кожній епосі, в якій працювала, приділяла неабияку увагу, і до дрібниць знала історію, побут, культуру, звичаї... Її історичні і детективні романи були дуже людяними, динамічні сюжети поєднувалися із ненав’язливою філософією і розумінням людських почуттів. Саме через увагу до почуттів, базових для становлення і розвитку особистості й одного з рушіїв соціальних перетворень, дехто відносив романи Олександри Петрівни до жанру «жіночих», хоча цей поділ насправді дуже умовний.
Олександра Кравченко писала двома мовами, хоча життя розпорядилося так, що здебільшого її знали як російськомовну. Можливо, це також було причиною, чому її дуже добре знали читачі, але майже не знали письменники за межами Дніпропетровської області, про неї мало писали. Видається дещо дивним, що її популярність довгий час взагалі залишилася непоміченою серед літературних кіл, оскільки вже кілька років тому сумарний наклад її книг лише в Україні перевищив півмільйона екземплярів.
Олександра Петрівна присвятила життя письменництву, але не входила до літературних тусовок і не робила політичних заяв. Вона вважала, що виховання молодого покоління на позитивних літературних прикладах у пригодницькому жанрі і є тим шляхом, який може допомогти оздоровити суспільство. І для досягнення цієї мети Олександра робила усе можливе: писала книги, зустрічалася з читачами, була суддею багатьох молодіжних літературних конкурсів, а також активним учасником секції літератури для дітей та юнацтва "Джерело" при ДОО Національної спілки письменників України.
Автор понад 20 романів, більшість з яких додруковувалися і перевидавалися, а також співавтор п’яти престижних колективних збірників, вона не була збалувана чисельними літературними нагородами, проте, кожна з них була вагомою і важливою.
Олександра Кравченко стала лауреатом літературної премії ім. Валерۥяна Підмогильного, була нагороджена премією Дніпропетровської обласної організації ветеранів України за книги "Приговор из прошлого" та "Фатальный ливень" і почесним дипломом Міжнародної Ради книг для дітей і юнацтва (IBBY) за книгу "Амазонки Дніпра".
Талановита людина талановита в усьому. Дніпропетровські композитори змагалися за право написати музику до її віршів. А композитор Валентина Фалькова нещодавно закінчила роботу над музикою до вистави «Викрадення Троянди» за п’єсою Олександри. Тепер, нажаль, Олександра Кравченко не побачить живе втілення своєї мрії – музичний спектакль, який вже репетирують юні актори.
А скільки самодіяльних колективів школярів здійснили вистави за мотивами прозових творів письменниці?
Олександру Петрівну любили читачі і колеги по письменництву. Розумна, шляхетна, талановита людина, яка не знала почуттів заздрості і підлості, могла підтримати, зрозуміти і підказати, завжди допомагала як своїм одноліткам, так і молодим письменникам, які тільки починали шукати себе в літературі, підтримувала літературні акції і гарно ставилася до всього нового, дуже чітко бачила стратегічні перспективи новітньої, психічно здорової української літератури.
Олександра Петрівна Кравченко пішла від нас на творчому злеті, коли у неї щойно вийшла нова книга, формувалися ідеї для нового твору, письменниця готувала до подання у видавництво (а, можливо, й на «Коронацію слова») україномовний роман. Ми багато зробили разом, але ще більше не встигли. Ця втрата болюча і накладає відповідальність особливо на молодих, бо коли йдуть талановиті письменники зі старшого покоління, комусь то доведеться підняти прапор, який тримали і гідно несли вони. Бо інакше неможна...
Сумно прощатися з талановитим автором і щирим другом, але письменник живе у своїх книжках, і навіть за багато років після свого уходу розмовляє зі своїми читачами. На щастя, Олександра Петрівна змогла залишити для своїх читачів багато таких приводів для діалогу.
Ось назви її книг:
"Тайна преображення" (1998, "Гамалія"; 2003, "Донеччина"),
"Фиалковый цвет мести" (1998, "Гамалія"; 2003, "Донеччина"),
"Тернистий шлях понад Дніпром" (1999, "УкО ІМА-прес"),
"Киевская невеста" (2000, "УкО ІМА-прес", 2003, "Донеччина"),
"Муж во временное пользование" (2000, "ЭКСМО-Пресс"),
"Дарю вечную молодость" (2001, "ЭКСМО-Пресс"),
"Суженый Марии" (2003, "Донеччина", 2009, "Клуб сімейного дозвілля"),
"Изумрудное сердце" (2003, "Донеччина"; 2008, "Клуб сімейного дозвілля"),
"Приговор из прошлого" (2003, "Донеччина"),
"Опасное наследство" (2003, "Донеччина"),
"Озеро страха" (2004, "Донеччина"),
"Пороги любви и Днепра" (дилогія) (2004, "Дніпрокнига"),
"Фатальный ливень" (2005, "Донеччина"),
"Амазонки Дніпра"(2006, "Дніпрокнига"),
"Кольцо надежды"(2006, "Донеччина"),
"Мечтать не вредно" (2008, "Донеччина"),
"Перстень Дарины" (2008, "Клуб сімейного дозвілля"),
"Оберег волхвов" (2009, "Клуб сімейного дозвілля"),
"Чужой клад" (2010, "Клуб сімейного дозвілля"),
"Королева Таврики" (2011, "Клуб сімейного дозвілля"),
"Письмо Софьи" (2012, "Клуб сімейного дозвілля").
Земля пухом, Царство Небесне і вічна пам’ять!