Критика, рецензії
Гіпноз проти давнього прокляття
Галина Листвак | 14.11.07 13:37:54
Ніколи не піднімайте на глум страшні історії, які розповідають на дружніх посиденьках. Ніколи не купуйте старовинну зброю, не пересвідчившись точно, хто був її власником. І ні в якому разі не нехтуйте потойбічними посланцями, якими б надокучливими вони не були — інакше фатального кінця не оминути. Ось мораль одного з перших романів Олексія Волкова, якого критики називають майстром інтелектуального чтива.Мисливцю-аматору Юрієві випадково потрапляє до рук давня рушниця, а потім під час одного з полювань він зауважує дивного безокого пса, що всюди ходить за ним слідом, і якого більше ніхто не може побачити. З часом той пес стає постійним Юрієвим переслідувачем, якого мисливець намагається позбутися, копаючись у підсвідомості та власному минулому. І так би й загинути безславно цьому героєві чи то від помсти привида, чи то від параної, якби не допомога гіпнотизерки й рятівна гадка співставити два факти: придбання рушниці й появу зловісного переслідувача…
Поєднуючи містику й парапсихологію із напруженим сюжетом, а власні знання медицини й захоплення мисливством із цікавим літературним викладом, автор створив непоганий інтелектуальний трилер. Одне скажу — нудьгувати при читанні вам не доведеться, адже п. Волков абсолютно убезпечив себе від того, що англійці називають “синдромом вівсянки”, коли знудьгований читач засипає просто в тарілку зі сніданком.
А особам із клаустрофобією читати твори Олексія Волкова взагалі не рекомендовано: гіпердеталізовані й мальовничі описи перебування героїв у замкненому просторі (підземеллі, тунелі чи то просто в погребі) в його романах змусять навіть дуже стійких шанувальників хорору зіщулюватися від неприємного холодку всередині.
Дещо розчаровують непереконливі сеанси гіпнозу, під час яких відбувається казна-що. Тут у параноїдально налаштованого читача (адже взявся він читати саме детектив, та ще й із позначкою “трилер”) може виникнути підозрілива думка: а що, як все решта, що відбувалося з головним героєм, здійснювалося теж під гіпнозом? А автор — лише спільник, що демонструє нам тільки частину правди?..
Трохи дошкуляє й незмінний “Зелений пес” зі своїми “мертвими” колонтитулами на всіх сторінках та панегіричними висловлюваннями на зразок: “найгучніша сенсація сучасної української літератури”. Та ще б трохи підшліфувати стиль і мовні звороти — і перед вами добротне детективне чтиво, про яке не згадуватимеш як про змарнований час.
Волков О. Виконавець: Роман. — К.: Джерела М, 2005. — 288 с.