Критика, рецензії

СВОБОДА ТВОРЧОСТІ І ТВОРЕННЯ СВОБОДИ

Ксеня Дітчук | 25.05.08 18:35:44

Щоб щось створити, треба чимось бути.
Й. В. Ґете
Будь-яке щоденне спілкування людей можна сприймати як творчу діяльність — фіксацію та передачу досвіду. У процесі спілкування люди як фізично, так і духовно творять одне одного, тобто формують своє суспільне життя. Таке розуміння творчості потребує додаткового фактору впливу — свободи. Адже якщо в центрі суспільства стоїть людина-творець, то здобуття свободи, боротьба за неї є неодмінною умовою соціальної творчості та засобом її реалізації. Але свобода, в свою чергу, має два виміри: свобода від чого-небудь і свобода для чого-небудь. Тож нашим завданням буде з’ясувати, що ж таке свобода творчості (від) і творення свободи (для), що є джерелом цих двох понять і чи можливе їх існування незалежно одне від одного.
Свобода як право робити те, що забагнеться, без жодних обмежень, присутня на рівні нездійсненного бажання в кожному з нас.
Це — внутрішня свобода, позбавити якої не в праві ніхто. Але чи користуємося ми нею на практиці і чи маємо моральне право користатися цією свободою в межах суспільства, де кожен індивід існує у взаємозв’язках з іншими? М. Бердяєв стверджував, що свобода не може бути обмеженою нічим, а коли ми з благоговінням вживаємо слово “Господь”, ми вже обмежуємо свою свободу чимось вищим від нас. Й. В. Ґете ж вбачав свободу у виключній можливості визнавати те, що стоїть над нами. В межах функціонування суспільства з його законами, моральними нормами повна свобода Бердяєва фактично неможлива, лише свобода як необхідність. Визнання ж того, що над нами, аж ніяк не зобов’язує до підкорення. Крім того, людина може обмежити себе поняттям “Господь” лише тоді, коли щиро цього хоче. Тому лише розуміння свободи як права діяти, ставити собі мету та досягати її, обираючи для цього шлях та засоби, може допомогти людині зреалізувати себе. Перекладання відповідальності з себе на те вище, що нібито нашу свободу обмежує, зачасту є ознакою людини, якій свобода не потрібна. І дійсно, навіщо ж свобода щось робити, якщо скористатися нею неможливо? Навіщо свобода встати з ліжка й піти на прогулянку паралізованій людині? Але як незнання законів не звільняє нас від відповідальності за їх порушення, так і неможливість скористатися свободою не позбавляє нас її.
Творення в усі часи було постійним рушієм революції. Процес творення світу й людини розпочався мільярди років тому. Але чи маємо ми право стверджувати, що він закінчився? Ніцше говорить про наступну ланку еволюції, якої ми повинні прагнути, — надлюдину. М. Реріх пророкує прихід нової, шостої людської раси, яка буде мати не лише надзвичайно розвинену інтуїцію, а й володітиме силою творити думкою. І це буде властиво не лише обраним, а й людству загалом. Тож зараз людина постає і як об’єкт творення, і як творець.
Вчені розрізняють дві життєві позиції: перша — це ставлення до життя як до заздалегідь визначених (суспільством, традиціями, богом) завдань. Друга полягає у ставленні до життя як до творчої необхідності. в умовах постіндустріальної реальності світ стає більш мінливим, вимагаючи від сучасної людини творчої самореалізації, не стандартної поведінки, не запрограмованих дій, а оригінальних рішень поставлених завдань. Значним ресурсом розвитку людства є творча ініціатива кожної людини, що реалізується в особистій, професійній та суспільній сферах.
Тарас Прохасько пише: “Свобода свобідна висвободжуватись”. Виявлення свободи в творчості також потребує звільнення. Звільнення від традицій, нав’язаних за довгі тисячоліття розвитку культури, від людської звички сприймати твори мистецтва. Митець повинен бути готовим до того, що “споживач” культури може не сприймати такого прояву свободи, не зрозуміти задум автора. Нічого дивного, адже ми увесь світ сприймаємо суб’єктивно, “фільтруючи” його крізь призму нашого світогляду та життєвого досвіду. Але чи повинен автор твору мистецтва в такому випадку керуватися потребами суспільства? Якщо його свобода це передбачає, тоді звісно, так. Та це не повинно обмежувати самореалізації особистості митця, втискувати його в певні межі. Необхідно “випустити” свободу, дозволити їй звільнитися і проявити себе.
Будь-які форми контролю, стримування, застереження є гальмами щодо цього процесу. Проте виникає запитання: де та межа, коли закінчується правомірний контроль і починається тоталітарний? В який момент редакційна політика може переростати у цензуру? Фотограф, митець світового класу В. Дубас, пригадуючи часи, коли він працював у видавництві однієї з львівських газет, розповідає про те, як до редакції міг зателефонувати читач із запитанням, чому у номері на певній сторінці трапилася помилка. Контроль? Чи суспільна відповідальність? Сучасні автори можуть дозволити собі вживання нецензурної лексики — елемент створення художнього образу чи банальний брак думок? Можливо, контроль у певній мірі все ж таки потрібен (адже необхідно бути уважним, щоб надмірний прояв свободи не перетворився на психічне захворювання, коли людина не може адекватно сприймати себе та інших і зазіхає на свободу оточуючих), але в пропорції між контролем і спонтанністю треба схилити чашу терезів у бік останньої.
Свобода творчості реалізується також у можливості дійти до поставленої мети якомога цікавішими, кращими способами, в чому й виражається творчо необмежена особистість. “Найбільш вільний той, хто в межах необхідності створює найбільш цінне для людини та людства,” — зазначає радянський підручник з журналістики Є. Прохорова. Дійсно, так склалося історично, що довгий період часу значна частина людства змушена бути жити в умовах, коли для досягнення свободи необхідно було творити на межі. Відомий український письменник М. Хвильовий обирав смерть перед бездарним життям. І дійсно, його самогубство переросло, в певній мірі, у смерть як творення свободи.
Творення свободи — процес багатогранний. Скільки є принципів розуміння свободи, стільки й різноманітних варіантів її утворення. Можна вважати, що творення свободи — це можливість створювати щось кардинально нове, що, в свою чергу, породить ще більше тієї самої свободи або вивільнить прояв іншої. Можна цей процес розуміти як той, що допомагає усвідомити і прийняти вже існуючу свободу (назвемо це свободою розуміння).
Необхідно також виокремити процес творення свободи у рамках суспільства, людством для людства. Це творення свободи держави, боротьба за свободу певної нації, прагнення щось змінити у суспільстві. Прикладом цього є будь-яка революція — як державна, так і у свідомості окремої людини. А. Камю стверджував: “Фактична свобода не збільшилась пропорційно її розумінню людиною,… бунт — справа поінформованої людини, що усвідомила свої права. Солідарність… свідчить про ріст самосвідомості людського роду в процесі розвитку.” Для Х. Ортеги-і-Гассета революція була станом духу, а не барикадою. Відповідно, таке творення свободи вимагає від людини усвідомлення кінцевої мети, того, чого вона прагне. Б. Рассел радив не вимагати від демократії неможливого. “Свобода — велике суспільне благо. А свобода робити рабів?” — запитував він, зазначаючи разом з тим, що лише свобода слова може звільнити державу від найгіршого. Революція у свідомості призводить до грандіозних змін у житті та світогляді особистості, і спричинюється вона найчастіше ростом розуміння процесів, що відбуваються у навколишньому світі.
Таким чином, свобода творчості в певній мірі слугує процесу творення свободи. У тоталітарному суспільстві свобода творчості може максимум бути задекларованою де-юре, а на практиці згасати у самому зародку. Творення свободи неможливе, в свою чергу, без вільної творчої бази, підґрунтя, на якому буде розвиватися. Чи могли б ми очікувати таких результатів, такої кількості людей на Майдані у листопаді 2004 року, якби суспільство залишалося непоінформованим щодо справ у державі? І чому нашим дідусям і бабусям, вихованим на “закритій” ідеології радянського суспільства, змушеним свого часу вишуковувати серед безлічі слів саме ті, “свобідні”, часто так важко довіряти сучасним поглядам, зокрема й політичним?
Отже, про силу слова ніхто вже не сперечається, тож зараз настав час усвідомити силу свободи творчості у процесі творення свободи. Усвідомити… і дозволити їй вивільнитися.
Відповісти на статтю