Критика, рецензії
ПУТІВНИК ВЕЛИКИМ КНЯЗІВСТВОМ ПОЛЬСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ВІД ЧЕСЛАВА МІЛОША
Оксана Левицька, Українська академія друкарства | 07.03.12 8:13:06
Велике князівство літератури [Текст] : вибрані есеї / Чеслав Мілош ; переклад із пол. О. Коваленко, І. Ковальчук, А. Павлишин; передм. О. Гнатюк. — К. : Дух і Літера, 2011. — 440 с.Література — це голоси людей, які промовляють однією із іноземних мов, увічнені за допомогою знаків на папері.
Чим є знання про літературу, неважливо, —французьку, англійську, американську? Інтерпретаціями інтерпретацій, путівниками для путівників, які описують музейні експонати.
Чеслав Мілош
2011-го минуло сто років від дня народження одного із знакових польських мислителів і літераторів — Чеслава Мілоша.
Ювілейні дати від дня народження письменників активізують видавничу діяльність, що вкотре підтверджує книга «Велике князівство літератури», яка вийшла з друку у видавництві «Дух і Літера» (вересень, 2011 р.). Книга видана за підтримки Польського інституту в Києві та краківського Інституту книжки.
Упорядники книги, вони ж автори перекладу, а також ініціатори видання, запропонували українському читачеві добірку есеїв Ч. Мілоша, написаних у різні роки і присвячених різним темам, об’єднавши їх під однією обкладинкою. Така концепція видання дає змогу читати різного Мілоша, бачити тяглість його роздумів над певною проблемою упродовж тривалого часу, спостереження за змінами суспільними чи мистецькими, що пов’язані із зовнішніми чи внутрішніми чинниками, сталі світоглядні та естетичні засади, які залишилися незмінними.
Есеї об’єднані у 4 розділи: «Вільнянин – поляк – європеєць», «Письменник у плетиві політики», «Людина в ХХ столітті», «…Як-от я і ти…». У збірнику також вміщено нобелівську промову Ч. Мілоша, виголошену у грудні 1980 року під час вручення йому Нобелівської премії.
Назви розділів і рубрик вводять читача до певного розуміння предмета та змісту роздумів автора, відчитування акцентів, поставлених у тексті, сприйняття намічених автором і упорядниками аспектів: суспільно-політичних, філософських, літературно-критичних тощо.
Добірка текстів і добре продумана композиція спонукає читача до її послідовного і цілісного читання, завдяки чому відкриваються несподівані думки, проявлені через мало відомі історичні чи мистецькі приклади, або ж звичні проблеми набувають іншого значення, бо погляд на них Мілоша, зазвичай, несподіваний. Тим цікавішим є розмірковування автора над питаннями регіоналізму, націоналізму, антисемітизму, ідентичності, історичного розвитку, літературних традицій, а також долями Єжи Ґедройця, Станіслава Вінценза, Вітольда Ґомбровича, Томаса Венцлови, Йосифа Бродського, і врешті, про самого себе («…як от я і ти…»).
Розширюють контекст розуміння творів польського автора вміщені у виданні примітки Андрія Павлишина, які коментують численні цитати, алюзії, поняття, відсилання до маловідомих українському читачеві імен чи подій.
Читаючи «Велике князівство літератури» постійно відчуваєш географічний чинник, лише мапа літературна таки різниться від географічної, князівство польської літератури межує з російською, французькою, німецькою, норвезькою, впливами французької, і сповідує католицьке віросповідання, адже увесь розвиток польської літератури позначений впливом католицизму від початків розвитку, як стверджує Мілош.
Народжений у Литві письменник, пише про польську літературу водночас із розумінням причин «еміграції» польської літератури і протестом проти «польськості», яка обмежує розвиток літератури, не підтримує також загравання із Заходом, зокрема у писанні текстів не польською мовою, а, скажімо, англійською чи французькою. Питання ці найвагоміше порушені у розділі «Письменник у плетиві політики». Цей розділ розпочинається із коментарів Мілоша щодо видання його підручника «Історія польської літератури», що вийшов друком у 1969 року у Лондоні. В есе «Про історію польської літератури, вільнодумців і масонів» Ч. Мілош вдається до «вільного слова» історика літератури, який не обмежений законами жанру підручника, а отже, пояснює, власні причини саме такого добору авторів, які увійшли до видання, розмірковує над розвитком польської літератури, фрагментарно зупиняючись на тих чи інших явищах літературного процесу, як от романтизм, модерність, чи окремими його представниками.
До слова, одне зі спостережень Ч. Мілоша щодо історії літератури країн зокрема Східної Європи стосується історії української літератури Дмитра Чижевського. Процитую Мілоша: «Мабуть, винятковим прикладом героїчного рішення зберегти методологічну чистоту є історія української літератури <…> професора Дмитра Чижевського. Географічні, історичні, економічні, соціальні відомості ретельно промовчані, ця книжка — то історія стилів, але вміщених в абстрактний простір, який нагадує, через відсутність земних зобов’язань, небо ідеї» [с. 252].
Розмірковування автора есеїв над польською літературою відверто-суб’єктивні і метафорично-образні. «Польська література нагадує каптан із одним рукавом для недомірка, а іншим для гіганта», — пише Ч. Мілош, бо питання польської літератури у контексті і самої Польщі, і ширше — Європи є наскрізним в усьому тексті. У Великому князівстві літератури є місце питанням «польськості», впливу західної традиції, пошуків самості…
Довелося Чеслав Мілошу коментувати також видавниче оформлення «Історії польської літератури», хоча, як він зауважує, «автор за контрактом не має жодного впливу на графічне оформлення книги», йому доводиться пояснювати і зображення «орла без корони» і «мапи на вклейках», які розмістили видавці у тому числі на антології «Післявоєнна польська поезія», яку уклав автор (видавництво «Penguin»).
В есеях «Жартуни та фіґлярі», «Химера», а також інших автор пропонує спостереження над польською літературою останніх десятиліть. Витоки тих чи інших літературних новацій польської сучасної літератури дослідник бачить в її історичному розвиткові, зокрема, у польському бароко. «Сьогодні суміш пафосу і глузування із самих себе є, мабуть, найдивовижнішою рисою польського письменства, яке зводить висотні споруди із натяків, алюзій, алюзій до алюзій, правдивого лабіринту, в якому губиться іноземний читач» [с. 314]. Проте автор шукає можливості розуміння польської літератури у, принаймні, західноєвропейському контексті, і виходу її на західний ринок: «Абсурдна картина: перед комісією країн, які мали «нормальну» історію, ми мусимо скласти іспит з літератури країн ненормальних і викривлених» [с. 325].
І для дослідників польської літератури і для зовсім необізнаних із цим літературним простором, гадаю, думки і спостереження Мілоша дещо відкриють кордони розуміння, спонукатимуть для пізнання, читання, осмислення. Ця книга не випадково з’явилася в українського читача, бо, як виглядає із розмірковувань автора, в українців і української літератури зокрема ті ж слабкі місця, ті ж вагання, пошуки і комплекси, що й у поляків. І хоча сам Мілош мало звертає свій погляд у бік сусідської української літератури, українець відчує краще за інших іноземців проблеми польської літератури.
Книга есеїв Чеслава Мілоша вкотре підтверджує влучність нобелівської премії, у якій відзначено «безкомпромісну прозорливість голосу людини у світі важких конфліктів».