Мова як шлях до пізнання світу... (думка неофіта)

Критика, рецензії

Мова як шлях до пізнання світу... (думка неофіта)

А. Судин, доцент кафедр редагування і видавничої справи, Книгознавств і комерційної діяльності УАД | 02.03.12 13:29:50

Звонська Л.Л. Давньогрецька мова. Підручник для філософів. – Київ, «Дух і літера», 2011 – 640 с.


Розповісти про цю книжку одночасно і легко, і складно. У принципі, все залежить від кута погляду. Або ж «кому розповідати». Якщо розповідати, як про підручник, тобто книжку, призначену для навчання – то легко, оскільки у підручників є свої традиційні особливості побудови, методичні підходи до викладу, дидактичні конструкції, покликані краще навчити, засвоїти і потім застосовувати знання тощо.
Мабуть, кожен достатньо кваліфікований викладач, а може навіть і досвідчений, допитливий студент, оцінивши всі ці ознаки, зможе виявити, добра чи недостатньо зручна та книжка для того, хто хоче навчитися (самотужки, чи протягом занять із учителем) мови, в тому числі тої, якою вже давно ніхто не розмовляє і не пише. І за такими ознаками цей підручник поза всяким сумнівом є цілеспрямованим засобом допомоги у засвоєнні знань будь-яким студентом (чи й не студентом – відчув це на собі, гортаючи сторінки і наче поринаючи у давно забутий світ покрокового пізнання, із перекочуванням слів на язику, чи у свідомості). До того ж зі всіма, можливо не одразу оцінюваними і відчутними, ознаками методики викладання і супроводу додатковим одночасно і філософсько-пізнавальним матеріалом, що знадобиться уже в найближчих курсах навчання. Тобто, виходячи з цього, одразу рекомендував би його і студентам, і... таким, як сам.
Інша річ – спробувати розповісти про це «аж настільки вузькоспеціалізоване видання» як про книжкове явище, як про перлинку, яка мусить зайняти своє місце у колекції собі подібних. (А розповісти дуже хочеться, бо, як видається, того вартує). Якраз тут виникають складнощі... І навіть не в тому суть, що йдеться про так звану мертву мову, тим паче, що як тільки взятися за її освоєння, то, переконаний, виявиться, що не така вже вона і мертва. Адже якщо й нема уже на світі тих, хто буде всміхатися на «неправильну вимову», все одно кожне вимовлене (прочитане) нею слово, здобуваючи взаємозв’язки з іншими, почне оживати, набуваючи барв і тисячотилітнього минулого, і сучасного трактування. Складність у «непрофесійному зацікавленні», у бодай на секунду уявленні ставлення до неї як до витвору інтелектуального мистецтва. Або ж навчання цьому мистецтву. Причому зовсім не «грі в бісер», а набагато «прикладнішому» виду мистецтва – трактування світу.
Хоча, зрештою, тут теж можна знайти собі полегшення, звернувшись уже не тільки до потенційних студентів, але і до дещо ширшого кола «співчуваючих» -- і філологів (походить із давньогрецької), і філософів (походить із давньогрецької), і теологів (походить із давньогрецької)... Хоча... от особисто я точно залишу собі цю книжку в домашній бібліотеці (походить із давньогрецької), хоча і не належу до кіл згаданих груп людей, яким знання цієї мови, можливо, є важливішим, ніж для інших. Знову ж таки, не тільки тому, що мені особисто подобаються знання, пов’язані з мовами, бо вони значно додають до ерудиції редактору, видавцеві (як і латина, яка теж насичена запозиченнями і кальками з давньогрецької).
Річ у тому, що деколи мені видається, що одним із найважливіших способів пізнати світ є розібратися із первісними значеннями слів. Пригадую, як однією з перших загадок, які прийшли мені в цьому сенсі (пізнання світу), став один із найвідоміших (для когось, може навіть із відчуттям оскоми) висловів із Євангелія «Спочатку було Слово»... Чому слово? Що таке «слово»? Як саме воно було вжито в тому первісному вживанні людиною, яка його записала? Саме так, як було потім перекладено з грецької на нашу? А відтак далі, що розумілося під «словом» «Бог»? Це було образне і багатозначне, як пояснюють тепер усі, кого не спитай, зі стовідсотковою певністю, чи все ж таки було під тим щось конкретніше і з вужчим значенням? Тобто «як його мислили» тоді.
До речі, я розумів своїм тодішнім студентським розумом, що корені можуть бути дуже далеко, навіть у тому, що перекладалося з давньоєврейської на давньогрецьку, але... Якщо в цьому випадку замислитися уже не про сходинки перекладів, і пристосування трактування слів з новим і новим рівнем метафоризації і обростання поясненнями, або при вставлянні їх у «національний» текст «так як є», якщо свого слова до перекладуваного поняття в рідній мові не було, або ж їх не знав перекладач (а так було з нашою мовою, у яку ввійшло стільки грецьких ще з першими релігійними текстами), а про первісну суть, то вийде, що доведеться таки знати (хотіти знати) ту мову. Разом з тим дізнавшись щось і про її носіїв. Наприклад, чи справді вони розуміли під словом «Бог» те саме, що і ми? Чи справі саме «слово» виглядало для них настільки ж багатозначним, як і для нас?
Читаючи свого часу (звичайно ж у перекладах) деяких давньогрецьких філософів, літераторів (поетів, драматургів), які теж були філософами, трактуючи життя, хоча і не в термінах, а в образах, не раз помічав, що читаються вони набагато легше і простіше, ніж твори пізніших авторів (тих же філософів чи теологів). Відтак приходив до думки, що суть була не тільки в простоті цих авторів як учителів, але і в простоті їх висловів, власне, можливо, і меншій кількості значень, які надавалися словам. Під ними було наче більше конкретного, «кореневого», «джерельного». І надалі само собою виникало прагнення (можливо, і не завжди реалізовуване, а залишуване як мрія) – більше дізнатися про ту мову, якою було писані ті твори, щоб розуміти все ще точніше. Позбувшись суб’єктивності і, можливо, наперед заданої метафоризації «пізнішого» від автора перекладача.
Адже те, що ми нашаровуємо нині чималою кількістю трактувань, може і не відповідати тому, що було сказано колись автором. Навіть уже сам підручник підводить до цього у, здавалося б, очевидному поясненні, що чимало слів, які нині вживані слова у нас чи в інших мовах як похідні від давньогрецьких, часто вже втратили своє первісне значення. Справді, а яким було те первісне? Особливо у світопоясненні, яке навіть нині не видається ніяк аж настільки «неправильнішим», ніж у трактуваннях пізніших філософів, що послуговувалися вже знаннями із перекладених греків.
Власне, одним із питань, яке може бути вирішене (або могло б бути вирішеним при розгортанні перших сторінок підручника), це, щонайменше, питання – а для чого вчити ту мову, замість того, щоб читати те, що вже давно перекладене, в оригіналі. Та хоча б такий перший ліпший приклад, який може спонукати зацікавитися першоджерелами – Мартін Гайдеггер, один із найвпливовіших філософів 20 століття зобов’язаний натхненням у своїй праці саме читанню в оригіналі Арістотеля. До того ж він затято критикував латинські переклади свого прадавнього учителя. Усі філософи нашого часу відзначають значний вплив давньогрецького філософа на створення найважливішої праці Гайдеггера «Буття і час».
Хоча, ясна річ, для студентів, які мусять вивчати цю мову згідно з навчальними програмами, можна знайти і ще безліч інших пояснень. А також і запалити їх любов’ю до тої мови. Хоча, можливо, на то є учитель, а не підручник, завдання якого дещо інші – щонайменше, не тільки не викликати втоми, але й заохотити.
Цей підручник є першим в Україні саме такого складу — для філософів (хоча будь-кому може одразу стане помітним, що застосування його може бути і ширшим). У ньому немало учительського від його авторки доктора філологічних наук, професора Л. Звонської, авторки чималої кількості книг, експерта у галузі класичних мов.
Без сумніву, будь-яке вивчення мови потребує практики спілкування, і підручник навіть при всій (особисто для мене) його придатності для самостійного вивчення все одно мусить підкріплюватися трактуваннями, поясненнями, скеруваннями, однак у цій книзі, таке враження, зроблено усе, щоб присутність, дбайливість цього вчителя була відчутна постійно – чимало прикладів текстів, пояснень і трактувань до них, розкриття термінів філософії, потрібних для навчання майбутньому філософу чи богослову, словник, навіть пояснення діалектів.
Зрештою, на всі сто відсотків погоджуюся зі словами передмови «...Можливість звертатися од першоджерел давньогрецької філософської думки не лише піднімає не лише піднімає історико-філософські студії на значно новий, вищий рівень, але й відкриває нову перспективу для філософських перекладів, створює міцне підґрунтя для подальшої розробки української філософської термінології.» От справді, якою кількістю перекладів давньогрецьких філософів на українську можемо похвалитися?
Будучи неофітом (походження із давньогрецької) у вивченні цієї мови, як засіб реалізації давньої мрії із задоволенням ставлю книжку на свою полицю, щоб час від часу з її допомогою, відтворюючи нечутними поворотами язика стародавні слова, спробувати відчути себе давнім греком...

Відповісти на статтю