«Убити Антиципатора»: червона кнопка українського сьогодення

Критика, рецензії

«Убити Антиципатора»: червона кнопка українського сьогодення

Ірина Баковецька-Рачковська, м. Рівне | 07.04.19 12:52:34

Убити Антиципатора: роман / Еліна Заржицька, Ольга Рєпіна. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2018. – 364 с.

В літературі, зазвичай, насторожливо ставлюся до двох речей патріотичної тематики і любовних історій: і в одному, і в іншому часто бувають виключно шмарклі – без реалій, переосмислене крізь призму власного «нещасливо-народного» аналізу, загальних стереотипностей та цілої купи іншої побутовості і шлафрокщини.
Іноді такі «писання» нагадують світло-бежевий «запорожець», увесь у аерографії вишиванок та прадавніх закодованих сакральних символів, а з його привіткритого вікна штиняє дешевими цигарками «Прилуки», «залатимі хітамі рускава шансона» і немитими ногами його власника.
Дивно, але книга «Убити Антиципатора», яка поєднує ці дві теми (!), яку написали дві жінки (!!), одна з яких пише книги для дітей (!!!) – це просто безбожне ламання стереотипів і революційне викорінення усіх гнилих стандартів бачення України в образі жінки, що вічно плаче – в сірій пуховій хустині з дірками та босими ногами із зашкарублими п’ятами.
Не можу зрозуміти тих митців, які створюють такий образ і захоплююся високим культурним мисленням та елітерністю образів тих, хто зображає її Праматінкою світу – сильною, енергійною, статною, безстрашною, харизматичною лідеркою! Так, цю книгу написали жінки! Українки! Доньки харизматичної Лідерки! Ті, що бачать наперед! Але не Касандри й Сивіли, що звикли чути біду, а просто досвідчені письменниці, які тонко відують про сьогодення, його людей, цінності і погляди. І тут не потрібно володіти якимось сакральним даром, щоб передбачити результати взаємодії соціуму із самим собою. Це звичайнісінька істина: кусати себе за хвіст – болюча справа!..
Ольга Рєпіна – психолог, аналітик і критик, Еліна Заржицька – знавець дитячих душ, експерт у галузі інфантильності та справжності. Обоє брюнетки. Привабливі, цікаві брюнетки, яким вдалося змалювати бридкість взаємовідносин, розчарування без «сопликів», а з вольовою дієвістю, мужність і силу духу жіночого єства. А ще показати «слизнявість» тих, хто називає себе господарями світу цього. Антиципатор з його морально-фізичною імпотентністю, збудженням від чужого болю й приниження, ґвалтуючи покоївок на столі вітальні чи де-інде, його гнилі чоловічі білки, які розтікалися по стегнах жертв і брудні засалені лапи ожирілого та набряклого тіла цієї потвори... У багатьох випадках зайві описи очей, кольору шкіри і форми підборіддя – усе описують такі соціально-психологічні фекалії. Адже, як не дивно, щоб лікувати організм спочатку вивчають його фекалії – розділяють на атоми, на молекули, на речовини...
Впевнено можу заявити, що книга «Убити Антиципатора» – це червона кнопка українського сьогодення, яка активно блимає, щоб застерегти! Студенти, яких б’ють на площі, активісти, яких знаходять розчленованими по лісах, розбиті долі і тіла і наметах під майстрування коктейлів Молотова, Антиципатори, які ґвалтують націю і ідею...
Дежавю? У цей момент хочеться убити усіх Касандр і Сивіл, усіх хто віщує біду! Сподіваюся, що дана книга навчить вітчизняного читача спочатку думати, наперед думати і бачити!
А Еліні та Ользі величезне солідарно-гендерне спасибі за висвітлення нашої Неньки, як еталону мужності і краси! Знаю, що книга знайшла свого читача, бо набула широкого резонансу серед вітчизняної аудиторії. І ще... Шкода тільки ту дорогенну статуетку з кабінету Антиципатора!..
Відповісти на статтю