«На сріблястій долоні вічності»

Критика, рецензії > Художня література

«На сріблястій долоні вічності»

Димитр Христов, м. Софія, Болгарія | 19.02.16 2:08:51

Так вишукано називається нова книга віршів, яку створили відомі українські письменники з Чернігова – Тетяна та Сергій Дзюби. Їхня ошатна збірка вийшла болгарською мовою і рідною українською – у престижному видавництві «Богіанна» (м. Софія, Болгарія).
Перекладач – видатний болгарський поет Димитр Христов, редактор і консультант – українська письменниця Анна Багряна, котра зараз мешкає у Болгарії. До видання книжки долучився і голова Спілки болгарських письменників Боян Ангелов. На обкладинці збірки – репродукція картини «Духовне світло» болгарського художника Валентина Дончевски. Пропонуємо вашій увазі відгук Димитра Христова про творчість Сергія і Тетяни, які прославляють рідну Чернігівщину на увесь світ.

Багата поетична палітра

Вірші українського поета Сергія Дзюби носять у собі потужний заряд із думок і пристрастей, фантазії та реальності. Його поезія – то особисто інтимна, то гостросоціальна, то грайливо іронічна, то глибоко ностальгійна.
Темпераментний і зрілий автор переймається загальнолюдськими проблемами любові та ненависті, добра і зла, життя й смерті. Його вірші – сповідальні, проникливі та душевні, однак водночас у них вплетена жорстока конфліктність часу, що ставить кожного з нас перед вибором позиції, гасла і поведінки в цьому різноликому світі, де кожна окрема людина шукає рідні душі, любов і родинне гніздо, гідну роботу й друзів.
Вірші про кохання в цій книзі цілком пов’язані з родинним щастям і емоційно-духовним зв’язком із коханою жінкою. Спрага ніжності й творчого єднання – прагнення до гармонії в почуттях і взаємності в бажаннях. Ніби для сучасної людини тривале й повноцінне кохання – найвища нагорода в житті й можливість спільними силами витримувати агресію та злі сили урбанізованого суспільства.
В любовній ліриці Сергія Дзюби присутні оригінальне, характерне тлумачення теми, ясна відвертість, романтичні поривання і неспокій через пропущені й нерозділені радощі, культ коханої, чиє опоетизування – не пережиток, а давня традиція, що з рушійною силою врятувала цю справжню Любов від збочень і порнографії сьогоднішньої інформаційної маніакальності. Автор утверджує ту класичну модель кохання і щастя, яка є рятівною для людини в морі спокус.
Соціально-моральна поезія Сергія Дзюби рясніє проблемами і асоціаціями з глобальними та повсякденними питаннями людського буття. Ця стурбованість і біль за теперішнє та майбутнє продовжує окремі зразки в українській і світовій поезії, де людські доброчинності й прагнення пов’язані з любов’ю до Батьківщини, до природи, до творчої сили розуму і відчуттів людини.
Автор володіє і класичним, і вільним віршем, часто дивує читача формою кожного наступного вірша, однак Сергій завжди має чим нас розхвилювати, іноді спантеличує, інтригує чи іронічно усміхається, аби змусити нас слухати його уважно чи посперечатися з ним.
Духовна палітра поезії Сергія Дзюби збагачує його творчість, у якій лірика, публіцистика, перекладацька і громадська діяльність – це, справді, напрочуд широке коло зацікавлень, контактів і проявів одного з найактивніших творців та громадян нинішньої України. Невіддільні від літературної творчості, культурна й громадська діяльність Сергія Дзюби підтверджують, що в літературі немає провінції.
У своєму рідному місті Чернігові Сергій Дзюба – постійний ініціатор і організатор, керівник і натхненник низки дієвих національних та міжнародних проектів і товариств, які невпинно розвивають зв’язки з усією Україною, Європою й світом. Ця високо благородна місія – привід нагадати, що поезія і поет в сучасному суспільстві, в глобальному світі – це не герметичне явище, а дійсно плід духовних пошуків та контактів, тривалого й конструктивного спілкування як із ближніми, так і крізь кордони та континенти.
Тут варто з повагою пригадати й те, що письменник Сергій Дзюба зі своєю чуйністю та креативністю створює і розвиває міцну дружбу між українською та болгарською літературами. Саме тому його чудові вірші, перекладені болгарською мовою, власне, це – продовження давнього й сучасного, взаємного і плідного болгарсько-українського літературного братерства.

Ніжність та інтелектуальність

Тетяна Дзюба присутня в українській літературі своєю жіночною та делікатною поезією, а також – науковими дослідженнями в галузі історії літератури та сучасного літературного життя. Наукова діяльність не висушила її віршів, не підкорила їх теоретизації, феміністичній чи постмодерній стилістиці. Безумовно, і такі елементи присутні в її творчості, але вони потрібні авторці лише для того, аби відштовхнутися від модних захоплень і розкрити власний поетичний дар, зачарувати особливою образністю й чуттєвістю. Для неї немає перешкод для переходу від римованого вірша до верлібру, від більшого за обсягом твору до найкоротших форм, і це робить сприйняття її поезій підвладним багатопластовості та неординарності.
Така поезія вимагає як інтелектуального напруження, так і тонкості в тлумаченні жіночого світовідчуття. Іноді складається враження, що авторка плете твір за якимсь надміру особистим таємним кодом, але, приймаючи її вірші як одну велику поетичну лабораторію, в якій вони ніби переливаються з одного в інший, приходимо до цілісного звучання й впливу. Це взаємодоповнення і єдність багатоманіття робить вірші Тетяни Дзюби ще складнішими для перекладу й упорядкування, але, якщо правильно розгадати її поетичний код, це приносить насолоду й задоволення як для перекладача, так і для читача.
Тут ми не зустрінемо трафаретних висловів та впливів. Якщо і з’явиться подібний елемент, він – піднесений чи з протилежним собі знаком, або дешаблонізований до невпізнаного. Ймовірно, авторка вирізьблює з найбільш точними інструментами, аби сотворити не те, що очікують від неї, а те, що хоче сама, аби повести нас шляхом власних переживань і розмірковувань. Тому й драматизм у неї – це радше інтелектуальний конфлікт, внутрішній – у душевних станах, а не зовнішній, народжений із зіткнення з довколишнім світом. Пошук гармонії й краси в стосунках між людьми, з природою, з теперішнім та історією – знаковий для її поезії. Усвідомлення, що гармонія і непорушність краси можливі лише на мить, приводить не до зневіри, а до пошуку нової краси та гармонії в наступні миті.
Цікаво, як авторці, котра надихається повсякденням, вдається творити філософські та глибоко емоційні поетичні тексти, вирвані з сірості й повторюваності життя. Мабуть, вона взяла собі за обов’язок трансформувати тінь у світло завдяки променям своєї уяви. Ось – фрагмент вірша, на початку якого підказується передчуття переродження, але фінал містить у собі багато запитань:

зірки зливають хлорофіл зеленотремно
зеленокосо зеленооко
і пальці вмочені в зеленку тремо
і вуст підківка і слідів бароко

і мить непевна
мов танок зеленозмієвий
зелений замок перемовк
за перестрашеними віями


Ще драматичніше звучить твір, в якому тіні стали довгими, як колії, / Що ведуть у тупик ночі. / Їх перетинають жінки, / Здрібнілі анни кареніни…
І тут авторка поставила в центр своєї уваги долю сучасної жінки, яка може бути і розплаканою Євою, і Анною Кареніною, і краплею роси, і Поезією, і Вітчизною.

Без сумніву, у віршах Тетяни Дзюби можна побачити, як у глибокому дзеркалі, сон про щастя закоханих, чиї почуття освітлюють життя, роблять його цікавою й загадковою мандрівкою крізь пристрасті та надії, крізь тишу і гуркіт, аби залишалися любовний шепіт і ласка сокровенної інтимності.
Творчість Тетяни Дзюби, поезія та літературознавча праця, позначені самовимогливістю, інтелектуальністю, тривогою за сьогоднішній та завтрашній дні кохання між чоловіком і жінкою, любов’ю до природи та людства, яке відчуває все більший дефіцит ніжності та духовного співтовариства.
Відповісти на статтю