Статті, блоги

Свобода і відповідальність (продовження)

Книгобачення | 29.11.11 15:31:58

Частина 3
"Інколи взагалі хочеться «поприколюватися» і спитати – а сьогодні наші видавці друкували б Франка, Коцюбинського без попередньої розкрутки імені? Або ЯК би вони рекламували, наприклад, Стефаника?..."

Андрій Судин:

У нашій розмові уже, як на мене, позначаються декілька розгалужень. І з огляду на коментарі, що з’являються тут на сайті, чи в розмовах із колегами...
Однак... може, це і повинно так бути? Свого роду багатоголосся, яке може вивести до істини. От унаслідок деяких теперішніх і давніших подій, і рейтингів, які зараз проводяться там чи там (мабуть, які нам не оминути, щоб не прокоментувати) і Ваших зауважень, знову і знову звертаю увагу на таку якусь дивну ситуацію у нашому видавничому (рекламно-інформаційному) і літературному (авторсько-критичному) процесі.
Якась постійне групове «несприйняття» і наче сварки, чвари. Часами видається, що письменникові вже не залежить на тому, щоб його визначали (чи сам він себе визначав) таким, яким має стояти «перед Богом», а не перед критиком, чи фанатами (скільки б їх для кого не було). Та й критик часами у нас розглядається скоріше не як лікар, не як «дороговказ», а як злісна чорна фігура на білому тлі. Може, і критики самі так про себе думають? А внаслідок сварок так виходить, що ось у «називанні книжок», у голосуванні за них беруть навіть не тисячі людей, хоча деколи виглядає, що ми бачимо перед собою шумний процес і навіть є за що сваритися.
Але я наразі не зовсім про це хотів спитати і поговорити. Окрім того, що Ви зауважили про певні невміння видавців працювати з інформацією, також побачив і зауваження щодо нинішнього читача. Почитав цитати із Ніцше іншого учасника нашої розмови, згадав ті, які свого часу сподобалися мені, і подумав...
Вимальовується якась, можливо навіть і природня, грань для розділення.
Наприклад, мене не раз колись турбували питання, а як відрізнити «гарну літературу» від поганої. Чи є критерії? Чи є щось таке загальне, що може показати нам одразу – так, це добре, а це – ні, погано, і «не читай!». А тут подумав – масова література, не масова література, читач знічев’я і читач вдячний, рівний письменникові... Писання задля душі, і писання заради грошей. Писання з відповідальністю, і писання запанібрата, аби сподобатися... Може, і нема такого поняття, як «погана» література, а просто література для «відповідних» кіл. Для справжніх читачів, і для читачів знічев’я (якщо це так називати) і якщо казати про крайнощі.
Наприклад, чи можна було б поділити всю світову літературу на два великих кавалки – ту, де чути «мову ангелів» і ту, де чути дзвін монет? Ту, де письменник пише кров'ю, і ту, де аби щось кинути, аби погризли.
Мабуть, якщо спробувати, то можна одразу заявити про те, що то дурня! Якось я прочитав про Хемінгуея (чи то пак, Гемінгвея), що його «Старий і море» усім тиражем у понад 5 мільйонів примірників (!) розійшовся за дві доби. Тобто мірка грошиків у читацькій оцінці таким мусить бути. Ринок наче теж присутній.
Але я, пам’ятаю, разом з тим подумав «Як то? Старий і море?!!! Масова література? Аж стільки мільйонів, і за два дні? Та ж його нині – якби не шкільна програма, – то хіба винятки читали б! Та й то, якби друзі порекомендували. Чи тоді в часи Гемінгвея інші читачі були? Подуріли ті понад 5 млн. нараз?»
А сам же ж той автор хіба не сказав одного разу «Що ж я так там погано написав, що їм то сподобалося?!» Маючи на увазі багатих снобів, які якраз і є часто і рознощиками, і паразитами слави. Тобто визначився сам – я не хочу, щоб ВОНИ мене любили! Мовляв, пишу для інших.
А якщо поділити на кон’юнктурну (задля читача і читання) і ту, яка пишеться задля того, щоб поділитися... Тоді навіть графоманія переходить деколи в розряд тої, що віддає щирістю, чи то пак щиросердістю, а не в’їдливим, або манірним бажанням сподобатися.
Колись забивали нам баки так званою заангажованістю писання. Кон’юнктура на догоду ідеології. А тепер – або зворотна крайність – все тільки для автора і мистецтва, або все задля грошей, тобто беззастережне потурання, потрафляння смакам. Щонайменше, потрафляння поклику слави і самокрасуванню...
І ж у видавців, як Ви то зазначили, теж переходить до крайнощів. І реклама (якщо вона взагалі застосовується), чи заходи ПР будуються за законами потурання смакам найпримітивнішого споживача. Бо ж це пошук роздування тиражів.
А чи є взагалі критерії відрізнення «Великої літератури»? Отої відповідальної? Чому в Коельо така слава, а тут раптом починають ширитися думки, що то все примітивна кон’юнктурна попсова писанина? Тому що Коельо раптом уявив себе цілеспрямованим психотерапевтом? Помічником? Посередником?
Чи, може, величину письменника визначає обрана для опису тема? Якщо нібито про війну і мир, а всередині – мильна опера про панів і вельмож, то це буде великий твір?
Чи, можливо, таки все залежить від кількості читачів, до яких вирішив звернутися автор? Чим їх більше в полі зору письменника, тим славніший може бути твір? Тобто якщо то тільки групка людей, то твір або «елітний», або «для вузького кола читачів», чи й графоманський (для друзів). Натомість, якщо то сподівання на будь-кого у світі, звернення взагалі до Людини, власне ні до кого, то тоді то може бути шедевр?
Але ж часами буває, що автор взагалі тільки для однієї людини пише, а виходить таке, що раптом цікаве і важливе всім. Хіба невідомі такі приклади? Причому можна мати на увазі не тільки те, що одразу спадає на думку – Керрола – а, наприклад, мало не всю ліричну поезію.
А ще... чи не кожен із нас у дитячі роки (якщо вчили читати і таки навчили) пройшов етапи читання всього – в тому числі і тих книжок, які вважаються якраз масовими – і пригодницька література, і детективи... Досі ті класики застосовуються у дитячому читанні. І Майн Рід, і Купер, і Конан-Дойль... Між іншим, теж колись із задоволенням читав ті його детективні оповідання, і тільки вже пізніше дізнався, що він того свого персонажа, тобто Шерлока Холмса ненавидів, оскільки його він сприймав, як тупе заробітчанство, і прагнув писати набагато змістовніше і вагоміше.
Відчував відповідальність, і свого роду літературну шляхетність, яких не хочуть деколи сповідувати наші письменники?
Чи все залежить від того, які завдання стоять перед тим, хто сідає писати: потішити своє самолюбство, приєднатися до великих, покрасуватися перед публікою і дзеркалом, а чи бажання чимось просто поділитися, поспілкуватися, посперечатися і тоді вже все визначає читач, а не автор. Цікаво читачеві, то і «популярне». І чим більше цікаве більшості, то і «величніше»... Чому ото Зюскінд із «Парфумером» став масовим (абсолютно без внутрішніх у творі підстав для масовості), а, наприклад, Р. Шнайдер із «Сестрою сну» не став, хоча ідеться про дуже близькі речі? (приклад взятий навмання, таких у літературі і мистецтві загалом повно)... Можна ж бути певним, що ні той, ні той не думали про заробітки, коли писали свої твори... Та й зрештою, нещодавно обговорюваний Юстейн Гордер із «Vata Brevis».
Ну от добре... Нехай відрізнити твір великий від «малого» важко, а от як би ви відрізнили графоманію від не графоманії? Що мало б переважати?
І що справді мало б переважати у рекламі, чи створенні умов для розголосу твору?
Інколи взагалі хочеться «поприколюватися» і спитати – а сьогодні наші видавці друкували б Франка, Коцюбинського без попередньої розкрутки імені? Або ЯК би вони рекламували, наприклад, Стефаника?..

Наталія Дев’ятко:

Дуже складну тему Ви зачепили, Андрію, про яку я теж протягом багатьох років розмірковую. Як же насправді відрізнити творця від заробітчанина, а великий якісний твір від малого? Хіба можуть існувати якісь критерії, окрім власної думки кожного окремо взятого читача? Критики та літературознавці постійно вигадують цілі системи для оцінки, але здебільшого ці системи недієві і просто допомагають ствердитися у літературному середовищі самому критику.
Проте, мені пощастило, бо коли довелося обирати, куди вступати, я жодної хвилини не прагнула опинитися на філологічному факультеті, або на якомусь літературознавчому курсі. Мені ще тоді все ці забавки зі словом здавалися якщо не некромантією, то некрофілією. Але, то, звісно, просто не моє покликання, мої знання та вміння, певно, потрібніші в іншій сфері.
Копирсатися у книжках, наче патологоанатом, – що може бути огиднішим? Набагато цікавіше книжками мандрувати, не зачіпаючи їхніх життєвих струн. Згодом мені таки вдалося тому навчитися і навіть передавати цей досвід іншим. Завдяки цьому вмінню можна бачити світ і твір не лише як автор, але і як самі герої, що дає можливість бачити навіть те, що автор хотів написати, але з якоїсь причини не написав, або недобачив чи недочув. Звісно, що для таких мандрівок потрібен певний досвід і постійні тренування, а також відповідний стан душі та вільна енергія.
От саме про енергію я б і хотіла поговорити далі.
Щастя моє втілилося у тому, що я отримала освіту журналіста, але не просто репортера (тим почала бавитися ще у школі, тому вже у 17 років стала членом Національної Спілки журналістів України), а здобула освіту на факультеті «Систем та засобів масової комунікації», на той момент молодого, але дуже сильного факультету, де викладали найкращі викладачі Дніпропетровського національного університету.
Різниця із звичайною журналістикою колосальна, наприклад, у нас чотири роки був курс «Історії літератури», починаючи від міфів та давніх греків і закінчуючи сучасною постмодерною літературою. Це був не просто огляд творчості та аналіз творів. Аж ніяк! Кожний період у кожній країні починався з оглядової лекції історії та суспільного життя, а вже потім творчість письменника та його життєвий шлях розглядалася у контексті епохи, зокрема, торкалися і причин популярності того чи іншого твору саме відповідно до епохи. І так чотири роки про весь світ – неймовірно, правда?
Цей курс навчив мене розумінню справжнього місця літератури у житті людини і суспільних перетвореннях. Письменник може бути майстром, але якщо його творчість не резонує з епохою і не дає відповіді на суспільні виклики (які можуть проявлятися будь-як, навіть у ліриці), то він не буде затребуваним і не вплине на суспільство.
Щоправда, згодом, твори такого «забутого» письменника можуть бути знайдені іншими людьми і вже відповідно до наступної епохи зіграти свою рушійну суспільну роль, що бувало неодноразово. Але сучасна інформаційна епоха вносить свої корективи: оскільки текстів стало більше, ніж творів, і за їхнім шумом не чути голосів сотень талановитих письменників у всьому світі, то впливовим може насправді стати лише той твір, про який говорять за життя письменника. Коли ж письменник відходить від літератури або помирає, за цим інформаційним шумом його твори остаточно губляться, – це плата світу за постмодерний світогляд і суспільство споживання. Винятки, звісно, можуть бути, але це саме винятки, а не правило.
Справжньої творчості заради самої творчості не буває. Вона не потрібна читачам, бо скерована не на них, а на самого автора, або на маленьку групу таких як він поціновувачів «творчості у вежі зі слонової кістки». Це, до речі, сталося із сучасною українською літературою, – письменники пишуть не для читачів, а для критиків і своїх друзів письменників, що допомагає їм утвердитися у літературній тусовці. Зрозуміло, що така творчість буде нецікава читачам, які не мають відношення до цього угрупування.

Тепер щодо письменництва і графоманії. Як на мене, використання терміну «графоманія» не зовсім коректне. Ним наразі маніпулюють критики, щоб самоутвердитись за рахунок молоді, і навіть деякі письменники, щоб знищити потенційних конкурентів.
Чим більше пишу сама і чим довше спілкуюся з іншими письменниками, тим краще усвідомлюю, що не лише ми обираємо світи, теми і персонажів, але і вони нас обирають, спочатку довго придивляючись і розмірковуючи, чи зможе письменник написати про них правдиву історію. Звичайно, чим більший досвід у письменника і розвинена інтуїція, тим більша кількість світів відкриється такому автору. Це невичерпне джерело оригінальних сюжетів і яскравих ідей, коли навіть не постає питання, чи є у письменника натхнення, бо воно приходить завжди, коли є час і сили для подорожі.
Немає жодного сюжету чи світу, який би відкрився письменнику, але був для нього недосяжним технічно чи емоційно. Щоправда, інколи для того, щоб написати правдиво, письменнику доводиться довчатися тому, що він не вміє, чи зростати емоційно, щоб мати змогу подивитися на світ очима героїв, які часто можуть бути розумніші чи емоційно складніші, ніж він сам.
Зрозуміло, що письменник має вчитися, і чим більше він вміє, тим чіткіше бачить світ, який йому відкрився. Розвиток має бути постійним, бо інакше технічно письменник деградує.
Є ще два нюанси.
По-перше, це довіра до світу та героїв, оскільки лише так світ може відкритися письменнику повністю. Далеко не всі письменники наважуються довіряти своїм героям, або боячись їхнього впливу, або не вірячи у можливість подібного «спілкування з вигадкою».
По-друге, письменник має вести здоровий спосіб життя. Надмірне вживання тютюну, алкоголю або взагалі вживання будь-яких наркотичних речовин деформує психіку, і згодом самі енергетичні процеси, що значно впливає не лише на сприйняття реального життя, але насамперед на адекватне сприйняття творчих світів. Людині, яка не контролює свої емоції та світосприйняття та не розуміє своїх емоційних реакцій, дуже небезпечно подорожувати по творчих світах: це як їхати напідпитку на шаленій швидкості по обледенілому шосе. Зважаючи на ці потенційні небезпеки, спрацьовують захисні механізми, і поступово енергетичні нитки обриваються, а творчі світи зачиняються від письменника, залишаючи його наодинці із порожніми словами.
Є ще одна важлива умова: самоусвідомлення автором своєї ролі у тексті. Щойно письменник починає вважати себе гуру чи богом у «своєму світі» і диктувати свої умови розвитку сюжету, персонажів чи ідеї, світ затуляється непробивною стіною від такого самозакоханого творця. А іноді такого письменника взагалі більше «не обирають» для справжньої творчості.

Як же ж дізнатися, чи обрали письменника творчі світи, чи він просто грається словами? Іноді це складно усвідомити навіть самому письменнику. Проте, спосіб є. Якщо письменник сам-на-сам із текстом, і за ним немає нічого глибшого, ніж просто складені до купи слова, то письменник не відчуває ані емоційного піднесення (іноді виснаження, зважаючи на те, про що йде мова у творі), ані зв’язку із тим світом, про який пише.
Цей зв’язок дуже цікавий, він проявляється у неможливості не писати. А коли певний час не пишеш, накопичується стільки енергії, що від неї, здається, просто вибухнеш, якщо не втілиш в образи і слова, (є деякі технології, які дозволяють знижувати цей рівень не використаної енергії, але то окрема тема). Також цей зв’язок при достатньому рівні майстерності дозволяє писати дуже швидко та якісно, практично не редагуючи текст потім, а також якнайефективніше акумулювати енергію для інших справ, щоб вивільнити більше часу для творчості.
Частково відбувається певна перебудова психічної структури, оскільки письменник часто працює у межових станах свідомості, а для цього, щоб не нарватися на неприємності, потрібен шалений самоконтроль. Цьому мають вчити, але, нажаль, зараз практично не вчать. Самому ж навчатися вкрай важко і навіть небезпечно.
Це одна з причин, чому письменники часто або відмовляються від такого типу творчості, займаючись конструюванням і працюючи з енергетично не наповненими словами, або не виходять на достатньо високий технічний рівень втілення побаченого. Проте, саме цей тип творчості може дати більше тих творів, які, як Ви висловились, «написані кров’ю».
У 2006-му році я спробувала зібрати всі свої знання щодо такого типу творчості, щоб дати можливість молодим письменникам, які працюють за такої системи, зрозуміти, що вони насправді роблять, й усвідомити реальні ризики та перспективи такої творчості. Я назвала це «Інтуїтивним методом творчості», згодом стаття була опублікована у журналі «Порог», а по Інтернету розійшлася у сотнях, якщо не в тисячах копій. Найбільш повний варіант можна прочитати тут – http://samlib.ru/h/hishnaja_p/000wolshebnaja_skola.shtml
У статті у дещо спрощеному варіанті описаний шлях від початку написання такого твору до того моменту, коли рукопис лягає на стіл до редактора у видавництві. Також там подана табличка, де розписані відмінності у творчості «автора-конструктора» та «автора-інтуїта» (у крайніх проявах), подані розробки психологічних ігор, здатних стимулювати фантазію, і тест, який допомагає розрахувати ступінь впливу книги на читача (як взагалі, так і на окрему творчу людину).
Цікавий вплив самої статті, який проявився не одразу: автору, який пише інтуїтивно, ця стаття надає необхідну віру в себе, і за рахунок цього вчить розуміти себе і контролювати енергетичні потоки; а на автора, що не працює з підсвідомими енергіями і виключно конструює текст, стаття здійснює руйнівний вплив, іноді навіть перекриваючи мінімальні енергетичні канали, необхідні для ритмізації будь-якого твору, і такий письменник взагалі може перестати відчувати потребу у письменництві.
Причина проста – шаблон і твори на замовлення можуть бути лише сконструйовані, інтуїтивне письмо для таких завдань не придатне. Тому у заідеологізованих або повністю комерціалізованих (шаблонізованих) суспільствах не затребуване чи навіть шкідливе, оскільки може руйнувати тоталітарні системи управління, впливаючи на підсвідомість читачів, розвиваючи їх як особистостей, що як наслідок провокує розвиток самого суспільства та його демократизацію.
Кожен автор сам обирає, чи мандрувати світами і в міру своєї майстерності оповідати справжні історії, чи конструювати щось на замовлення, працюючи із шаблоном чи на певну ідеологію, яка не торкнулася його власних емоцій. І так само відбувається обрання типу творчості, завдяки якому можна виконати поставлене творче завдання.

Тепер щодо енергій, вкладених у текст твору. Ця думка прийшла до мене вже давно, але повністю розкрилася лише пару років тому, хоча тому передували багаторічні дослідження, наскільки ці підсвідомі процеси можливо дослідити.
Щоб читач «потрапив у твір» і «забув про все на світі», автор також має побувати у світі, про який пише. І хоча реально автор ніде не мандрує, але психологічно він переживає все, що відбувається з його героями так, як би це відбувалося з ним самим. Це, до речі, одна з причин, чому у літературі дуже мало якісно написаних негативних персонажів, бо більшість авторів підсвідомо боїться зазирнути «на темний бік» своєї душі, або через недостатньо розвинені емоційний спектр чи рівень самоконтролю спрацьовують захисні механізми.
Автор є посередником між тим світом, про який пише, і цим світом, для якого він пише. Тому він відчуває і тепло сонячного світла того світу, і вітер, і холод, і дотик крапель дощу, і, звісно, весь емоційний спектр всіх своїх героїв, – це якщо дещо спрощувати, бо цей процес трохи складніший. Завдяки енергії, яку автор вкладає у твір, все це можуть відчути і читачі.
Була виведена навіть пропорція: щоб читач відчув якусь емоцію, автор має відчути її у десять разів сильніше. Це не зовсім коректне визначення, але сам принцип діє.

Енергія не береться нізвідки. Це цілком зрозуміло.
Після кількарічних досліджень і розпитувань творчих людей різного віку, мені вдалося виділити п’ять основних енергетичних каналів:
1) сексуальна енергія (саме про неї писав Фрейд);
2) енергія, що походить від власного досвіду (це основне енергетичне джерело авторів-реалістів);
3) енергія вражень (саме завдяки їй хочеться писати щось своє, якщо прочитав якусь цікаву книгу, подивився гарний фільм чи послухав гарну музику тощо);
4) енергія національного (саме ця енергія пов’язує автора із народом на глибинному рівні);
5) енергія колективного несвідомого (те, що заряджає слово сакральною енергією і дає автору можливість потрапити у мить першотворення, працювати з архетипами).
Автор може мати доступ до кількох каналів, але інколи відкриваються всі п’ять. Наприклад, я знала молоду жінку, яка писала вірші виключно тоді, коли залишалася без чоловіка, бо у неї був відкритий тільки сексуальний енергетичний канал. Проте, не можна переоцінювати важливість сексуального каналу, серед опитаних мною були і щасливі подружні пари, що аж ніяк не впливало на їхню творчість. Окрім того, не для всіх творів потрібне інтенсивне використання саме цього типу енергії.
Зазвичай першими відкриваються канали, пов’язані з енергією досвіду та енергією вражень. Це відбувається у підлітковому віці, після ініціації, коли психіка отримує достатній емоційний спектр, щоб працювати з енергіями і скеровувати їх на творчість. Часто ці канали слабкі і можуть взагалі не провокувати до творчості, накопичена енергія витрачається на саморозвиток та різні уподобання.
Трохи згодом відкривається канал сексуальної енергії. Це період різноманітних любовних віршів. Якщо він не буде підкріплений іншими енергіями, згодом, коли проходить перша закоханість, або коли сексуальна енергія починає витрачатися на інше, людина перестає писати.
Канал, по якому іде енергія колективного несвідомого, може бути відкритим у будь-якому віці, це пов’язано з індивідуальними особливостями психіки. До певного часу це нестійкий канал, бо робота з архетипними енергіями потребує майстерності та психічної рівноваги, яких молодий автор зазвичай не має. Згодом, при набутті потрібних якостей та вмінь, цей канал стає одним з основних.
Цікаво, що останнім зазвичай відкривається канал, по якому іде енергія національного. Імовірно, що це пов’язане із самоусвідомленням автора як частини народу та прийнятті народної архетипної історії як частини свого існування та світоглядних установок. Проте, якісні великі за обсягом твори можуть бути написані і без потужної підпитки цією енергією, проте, взагалі без неї – навряд.
Чим більше каналів відкрито, чим вони сильніші, тим більше енергії має автор для творчості, але тим вимогливішим буде до себе, оскільки на цьому етапі усвідомлює всю відповідальність за написане. Це також одна з причин, чому, маючи доступ до цих енергій, автор не може гратися словом чи писати негативно заряджені антижиттєві твори: або це вилізе боком йому самому чи його читачам, або канали самі почнуть закриватися як непотрібні, якщо автор обере такий «ігровий» спосіб життя і творчості.
Якщо ж автор, який має доступ до енергетичних каналів, починає, образно кажучи, «славити смерть», що є, зокрема, однією з основних ознак постмодерної творчості, то це може в кращому випадку закінчитися для такого автора переходом на конструювання, в гіршому – руйнуванням психіки. Підсвідоме страшно мститься «авторам-зрадникам» за ігри. Не хочу називати імена, бо це буде некоректно по відношенню до талановитих людей, але навіть в україномовній літературній тусовці відомі з десяток тих авторів, хто серйозно постраждав через такі ігри.
Цікаво, що по вже написаному твору можна побачити, якщо маєш відповідний досвід, які енергії були задіяні при його написанні, і якої сили були потоки, з якими працював автор. Частково це проявляється у милозвучності тексту, його чіткій ритмізації, структурній складності, життєздатності і цілісності всіх пластів від сюжетного та ідейного до емоційного та сугестивного.

Як працює комунікація між автором, книгою і читачем? Автор книгу заряджає і залишає у вільному плаванні. Надалі читач спілкується з книгою, а не з автором. До речі, це одна з найбільш розповсюджених помилок сучасних українських письменників, які намагаються здійснювати комунікацію з читачем, а книгу сприймають як додаток до себе, що унеможливлює самостійну читацьку подорож по творчому світу.
Щоб увійти у комунікацію з акумульованою у книзі енергією й отримати власний енергетичний сплеск, читач має витратити трохи власної енергії, щоб створити емоційний резонанс з текстом твору і за рахунок нього отримати енергію для розвитку власної особистості.
Чим сильніше заряджена книга, тим більше потрібно енергії від читача. Зокрема, це причина, чому втомлений читач не може читати емоційно і сюжетно складні книги, бо у нього немає енергії для початкового резонансу. Також такі книги не може читати лінивий читач, який не хоче віддавати енергію, звикаючи тільки брати – тобто, розважатися або сприймати виключно шаблон, зрозумілий і звичний.
Кожна книга, яка спричинила емоційний резонанс, змінює читача, оскільки розвиває його психіку, свідомість, розумові здібності, корегує світоглядні уявлення. При цьому жанр та сюжетне наповнення не мають ніякого значення. Будь-яка енергетично заряджена книга діє на свою читацьку аудиторію.
Так само змінюється і сам автор, розвиваючись під час написання книги.
Цікаво також, що, не залежно від сюжету, енергетично заряджена книга (дія сакральних та архетипних енергій) виводить читача на вищу сходинку самоусвідомлення і дає бажання жити, і часто позитивно змінювати світ навколо себе.
Якщо ж автор раніше працював з архетипними енергіями, а згодом, внаслідок зміни способу життя і мислення, втратив зв’язок із цими енергіями, але технічно так само будує твір, враховуючи наявність цих енергій і залишаючи для них місце у структурі, отримуємо форму без змісту. Саме така книга з «порожніми» смислами та архетипами, не заряджена життям, має найбільш руйнівний вплив і може оселити в підсвідомості читача купу інформаційних світоглядних вірусів. Тому цілком зрозуміла захисна функція колективного і національного несвідомого по знищенню таких авторів як «творців-руйнівників». Хоча, звісно, це окрема тема, але також дотична до свободи та відповідальності автора за написане.

Тепер щодо читачів, бо з їхнім сприйняттям все також непросто. Твір енергетично заряджений, «написаний кров’ю», але не кожен читач може його сприйняти.
Зазвичай причин може бути три:
1) Читач психічно не здатний сприйняти таку сильну енергетику, у його психіці не задіяні відповідні механізми, щоб контактувати з твором. Часто таке відбувається, коли читач довгий час (або під час ініціального підліткового періоду) «труїться» неякісною шаблонною літературою, яка не дає нічного, окрім вбивання часу. Не навчений сприймати енергетику тексту, читач підсвідомо відкладає енергетично заряджені книги, бо вони можуть пошкодити його психіку.
2) Читач поки не може повністю увійти в резонанс з твором, бо це може бути для нього шкідливо, оскільки він не має базового життєвого та емоційного реального досвіду. Так спрацьовують захисні механізми психіки, згодом читач може повернутися до відкладеної книги і сприйняти її.
3) Читач налаштований на інші резонансні частоти, які не співпадають з основними резонансними частотами автора. Це розуміння неможливості адекватного контакту також відбувається на підсвідомому рівні. Саме тому важливо, щоб енергетично заряджених книг було якомога більше, щоб кожен читач знаходив свої частоти для резонансу.
Написати одну книгу, яка б резонувала з усіма читачами, здатними увійти в контакт з енергетично зарядженими книгами, неможливо і не потрібно. Хоча, чим талановитіший автор і з чим сильнішими енергетичними потоками він працює, тим більшу аудиторію може охопити своїм емоційним спектром, втіленим у творі.
Цікаво, що хоча багато людей, як авторів, так і читачів, підсвідомо, а інколи й цілком усвідомлено розуміють все вище сказане, але, на превеликий жаль, я не зустрічала жодного випадку, коли б такі теми обговорювались публічно, а не у вузькому колі однодумців.
Тому дуже вдячна Вам, Андрію, за можливість висловитись саме на таку тему.
Відповісти на статтю

Klabautermann | Контакт: T_82@rambler.ru | 29.11.11 23:19:17

Спочатку пару слів про Хемінгвея. Він був ШАЛЕНО популярний, коли був голосом покоління, та минуло тридцять років, і тепер з нього стало модно кпити. Чи залишиться він у літературі як "межова" постать, чи до нього ще звернуться як до "пророка і вчителя"?..
Про недовіру/нелюбов автора до героя, про які казала п. Наталя: дуже цікаво цей феномен ілюструється стосунками Дойля і Холмса :)
А тепер вже за звичкою побуду адвокатом дябла.
Що ж це Ви, членкиня НСПУ, ідейно-тематичний аналіз некрофілією йменуєте? гай-гай...:))))))
А щодо того, чому подібні теми не дискутуються публічно, на те є одна вагома причина.
Бачте, оці всі канали, архетипи, енергії тощо - не є ані науковими категоріями, ані тим паче літературознавчими термінами. Відтак дуже корисні й цікаві розвідки про природу творчості стають схожими на якийсь шаманізм, на магію, на повернення літературі міфічних функцій. А яка базова функція міфу? Ініціація. Нє-нє, це не я придумав, це той, Мірча Еліаде. Ініціація через героїку. От і подумайте, як, либонь, стає прикро нашим постмодерністам від науки і літератури, що вони органічно не здатні сприймати героїку. "Поверни мені мій вогонь!" (с). Бо які вже там герої...:(
Це взагалі два різні світи, як мені все частіше здається.
А щодо визначення вартості твору, то тут мушу підтримати пані Наталю: у наш час одним із головних критеріїв є саме вплив на аудиторію. Проте варто зауважити, що простежити цей вплив можливо лише з часової відстані принаймні у покоління. До речі, буде цікаво подивитися, що виросте з покоління нинішніх дівчаток-сутінкоманок, фанаток романів С.Майер:)

Ольга | 30.11.11 09:15:38

Існує така думка, що слово «натхнення» та розмови про самостійних героїв письменники використовують, аби набути більшої значущості в очах інших, зробити вигляд причетності до чогось (коли вищого, коли потойбічного), надати процесу написання твору містичності.
Не скажу, що я її поділяю – це так. В тему «шаманізму».
Мені взагалі все одно, як той твір написано – аби мені цікаво було його читати :)

Дмитро | 30.11.11 11:48:42

Згоден зі словами Наталії в багатьох моментах. Особливо щодо нікчемності літератури заради літератури. І ось це теж дуже важливе -

"Написати одну книгу, яка б резонувала з усіма читачами, здатними увійти в контакт з енергетично зарядженими книгами, неможливо і не потрібно. Хоча, чим талановитіший автор і з чим сильнішими енергетичними потоками він працює, тим більшу аудиторію може охопити своїм емоційним спектром, втіленим у творі."

Бо коли нас переконують що приміром якийсь автор № - супер-пупер талановитий, а 90 процентів не розуміють його талановитої творчості, то закрадається цілком слушний сумнів - а такий вже він талановитий?
Банальний приклади - "Тарас Бульба", "Євгеній Онєгін", "Катерина" - зрозмілі і близькі 90% читачів.

Klabautermann | Контакт: T_82@rambler.ru | 30.11.11 21:25:43

"Банальний приклади"
Невдалі приклади.
Тепер навіть школярі не завжди можуть відповісти, що то за Євгеній та Бульба. Мені у Москві так і казали, що "Тарас Бульба" це такий гарний ресторан.
А от Донцова та Акунін і справді цілком близькі та зрозумілі 90% читачів.

Антон | 30.11.11 19:03:47

А думаю, що про те натхнення і далі -- це скоріше оцінка спостерігача. Це, коли хтось міг би побачити того, хто пише, малює, ліпить, та й креслить, конструює (взагалі занурений у заняття), то міг би то назвати натхненням.
Або, може і сам автор, але вже після. КОли не може пояснити, а чому... а нащо... А бог його зна! Не думаю, що самі автори, письменники так розкидаються словами, що кажуть -- у мене було натхнення. Скоріше навпаки жартують, коли не було. :)
А скажіть, Олю... цікаво -- це коли найчастіше? коли сюжет? Чи коли якісь цікаві думки?

Ольга | 30.11.11 19:43:15

"А скажіть, Олю... цікаво -- це коли найчастіше? коли сюжет? Чи коли якісь цікаві думки?"
Це - що саме?

Ольга | 30.11.11 19:50:36

Ага, зрозуміла :) То Ви не про натхнення, а саме про "цікаво".

Для мене сам по собі сюжет не може бути цікавим - лише якщо він захоплює, даючи можливіть переживати якісь емоції. Якщо без емоцій - то детектив, наприклад - там задоволення від спроб вирішення запропонованої автором головоломки.
Цікаві ідеї - також, але якщо оповідання, наприклад, може триматися на зацікавленні читача ідеєю, то для роману, на мій погляд, цього недостатньо. Тут теж потрібні емоції (якщо це художня література) - тоді і ідеї краще сприймаються. А взагалі у жінок пам'ять часто тримається за емоції, отже що пережили більш емоційно - те і запам'ятали :)

Антон | 01.12.11 06:24:58

Уже готовий із вами сперечатися, чи то тільки у жінок так саме тримається память :), бо ж гадаю, що це мало не в усіх так, хоча інколи собі думаю, що, може, дійсно бувають випадки, воли повороти думки самі виглядають, як сюжет і захопллють "гарністю вислову"... Деяким філософам (особливо давнім) це дуже добре вдавалося. Вміли захопити саме плавністю і переходами думки...
Але раптом стало цікаво інше. От... якраз із приводу "жіночості" чи ні. От усвідомлюю, що жінкам завжди цікавше читати щось "житейське", про плин життя, стосунки між людьми, але... може, помиляюся?
От... що б ви порекомендували зараз, виходячи зі свого досвіду (із того, що подобалося вам), читати своїм подругам, а що мені... (ну... чоловікам...із того, що вам подобається). :)
Можна так спитатися?

Ольга | 01.12.11 08:42:16

Немає в мене такого універсального списку літератури... До того ж ви, мабуть, бажали б побачити рекомендації щодо сучасних українських авторів? Нажаль, мої подруги або знайомі чоловіки дуже рідко читають українською. Не тому, що мови не знають, звісно... Якщо цікаво, я можу спитати в кількох друзів про їх улюблені книжки, або про останні прочитані, які вони б рекомендували іншим – і результати цього імпровізованого опитування викладу тут.

Антон | 02.12.11 06:08:38

Та ні! Ідеться не про універсальний список. Та й не тільки про сучасне. Мені й самому було б важко зараз знайти щось із сучасного (і українського і, тим паче, зарубіжного). Просто про якісь такі книжки, що вам особисто подобаються, подобалися, і якими б ви хотіли поділитися з іншими. :)

Ольга | 02.12.11 10:12:06

Мені таки сподобалась ідея про опитування (див. нижче) :)
Подумала трішки і склала свій "список літератури", навіть наполовину з сучасного. Наведу російською, бо все це (окрім Єфремова, як не дивно) читала саме російською:

Р. Брэдбери «О скитаниях вечных и о земле» (сборник рассказов и повестей)
И. Ефремов «Час быка»
Р. Гаррет «Предательство высшей пробы»
Дж. Оруелл «1984»
Ш. Бронте «Джейн Эйр»
М. Митчелл «Унесенные ветром»
Дж. Остин «Гордость и предубеждение»
С. Логинов «Свет в окошке»
М. Семенова «Волкодав», «Тот, кого я всегда жду»
М. и С. Дяченко «Ритуал»
О. Громыко «Ведьма», «Год крысы», «Грань»
С. Алексеев «Аз Бога Ведаю!»
А. Медведев «Метаморф»

Це те, що майже одразу спало на думку.

Андрій | 04.12.11 10:14:09

Дуже мені тепер захотілося влаштувати таке голосування... :) або хоча б складання каталогу. Але поки що нема такої можливості на сайті. Треба буде якось подумати, як це можна було б зробити.
Дякую за Ваш список...
У мене теж є свій, але він, мабуть, завеликий для цього формату... Колись собі склав. Він стосувався, щоправда, іншого питання, скоріше так, як я це пропонував зробити студентам "Книги, які мене творили"... Люблю мінятися враженнями. В тому числі й про книжки. КОлись це бувало гарним заняттям із друзями. :))

Ольга | 04.12.11 12:17:00

Мої знайомі якось захопилися ідеєю, отже поки збиратиму інформацію - хай буде, все одно цікаво, а там - може щось придумається.

Андрій | 04.12.11 18:38:22

Мені спала на думку попередня ідея... Замість рубрики Бестселери (яка в наших умовах майже не може працювати -- я пробував усе, пропонував, просив --- нічого не виходить) можна буде поставити щось інше... Наприклад. Бестрідер.. Або Порадник читання... Або Рідкроссинг... :)
Де можна буде публікувати свої переліки і пропонувати із коментарями, що і чому варто почитати...

Klabautermann | Контакт: T_82@rambler.ru | 30.11.11 21:22:11

" - це так"
Якщо у підсвідомості автора відбуваються якісь таємничі процеси, це, звичайно, дуже добре, проте жодним чином не свідчить, що він - письменник. Частіше - графоман. А "незалежними героями" тощо виправдовує власну некомпетентність. Не завжди, звичайно, але доволі часто.

Ольга | 01.12.11 08:29:47

Чесно кажучи, я дуже рідко чую про «незалежних героїв», частіше про «капризну музу» (або муза, бо дівчата чомусь хочуть бачити натхнення в чоловічому образі). І дуже-дуже часто автори навпаки розмірковують: «А що ще мені зробити з цими героями»? Хоча я не знаю, скільки щирості в цих заявах, коли вони «на публіку».

Що ж до натхнення… Для мене це такий стан, коли пишеш одразу, знаючи, що саме так і є правильно. Тобто одразу і майже «на чистову». Та інколи трапляються ситуації, коли тикаєшся наосліп, намагаючись зрозуміти, як насправді це має бути написане, і довго-довго працюєш над одним невеликим уривком, переписуючи неодноразово.
Тепер про «незалежних героїв»: іноді героям дійсно дуже не хочеться чогось робити… але це можна пояснити внутрішньою логікою оповіді, яка відчувається інтуїтивно автором, а тому деякі речі, які б виглядали недоречно, йому просто «не пишуться».

Тимур Литовченко | Контакт: tim-lit@i.ua | 01.12.11 16:20:14

Даруйте, але муза стає "капризною" саме тоді, коли письменник намагається покерувати своїми героями.
Бо тоді герої проженуть музу, і край...
Отже, героями не треба керувати: дай їм волю - вони самі все чудово зроблять!
Наталя Дев'ятко все вірно написала.
Єдине, чим автор може керувати - це не героями, а викрутасами сюжету. Я це завжди ілюструю наступним прикладом:
Ось є у мене герой, який має вчинити щось героїчне - наприклад, врятувати Всесвіт від Всесвітнього Зла.
Але при всьому наявному потенціалі моєму героєві зовсім не хочеться рятувати всесвіт - йому хочеться лежати на канапі перед телевізором.
Отже, аби вивести його зі стану вселенського спокою, я (як автор) можу, наприклад, для початку... підірвати до біса отой телевізор!
Природно, героєві більш не буде на що витріщатися, й він почне діяти...
Хоча немає гарантії, що побіжить у потрібний мені бік з бластером в руках.
Найімовірніше - кинеться в інший бік...
Отже, мужу кинути в той бік, наприклад, гранату (так щоб вибухнула, але не зачепила) - тоді герой кинеться у потрібний мені бік... але проскочить точку, де лежить бластер!
Кидаю другу гранату - герой нарешті помічає бластер, підхоплює його... але замітсь світу кидається рітувати кошеня, що нявкає на палаючому дереві!
Гаразд: дозволяю йому врятувати кошеня... але не тому не даю заспокоїтися...
І таке інше в тому ж дусі.

Отже, головний принцип: керувати не героями, а обставинами + закидати в сюжет все нові обставини для розвитку в потрібному мені напрямі.

Читач | Контакт: konstriktor2009@yandex.ru | 01.12.11 17:26:30

Дозвольте втрутитися, пане Тимуре.
От ви кажете: "Єдине, чим автор може керувати - це не героями, а викрутасами сюжету".

Це скоріше підпадає під означення "конструювання тексту". І це не погано, тільки не має стосунку до "інтуїтивного методу".

Розкажу вам випадок із життя.

Колись молодий автор-інтуїт дав мені почитати свій рукописний роман. Ну, всілякі там гранати, бластери, (с)"армаагедон" etc. І по сюжету наприкінці роману у кульмінаційній сцені головний герой використовує для перемоги над головним злодієм таку чудову штуковину, яку, як я пам'ятаю, він загубив десь на середині своєї подорожі. Коли я запитав про це автора, той розгубився і гарячково почав шукати у своєму романі цю чудову штуковину, без якої перемогти того головного злодія - ну аж ніяк. :) Але виявилося, що один із супутників головного героя таки зберіг ту чудову штуковину у тих скрутних обставинах, що випали на долю героїв у романі. І автор про це зовсім не пам'ятав, бо в іншому випадку (якби текст був сконструйований) одразу відповів би на моє запитання. Тож писати інтуїтивно (споглядаючи та записуючи дії героїв) і конструювати обставини (спонукати героїв до потрібних дій) - це дещо різні речі, і вони дуже гарно проявляються у вже написаному творі. :)

Тимур Литовченко | Контакт: tim-lit@i.ua | 01.12.11 17:45:58

Не дуже зрозумів, що мається на увазі: артефакт чи "бог з машини"... Ну, гаразд!
Наталя писала у згаданій нею роботі, що зазвичай не буває чистих "конструкторів" або "інтуїтивів", швидше, письменники вдаються до обох видів творення.
Я продовжую наполягати на тому, що "вести героя за ручку" не можна - бо герой збунтується: отже, усіх героїв я відчуваю інтуїтивно.
Але обставини (світ) можна конструювати, а також "запускати" в готовий світ інших героїв: отже, до світів та "набору" героїв у мене ставлення інше...
Ну, хай так!

Читач | Контакт: konstriktor2009@yandex.ru | 01.12.11 17:57:54

Ні, не артефакт і не "бог із машини". Цілком звичайна річ для того світу. :)
Дійсно, "чистих" не буває, але ті, хто починає писати, зазвичай схиляються до "інтуїтивного писання", поки поважні літаратори не доводять їм протилежне. І "вести за ручку героя" - не цікаво читати, адже то буде "шито білими нитками", як і "конструйовані обставини". :)

Тимур Литовченко | Контакт: tim-lit@i.ua | 01.12.11 18:50:22

"Поважних літераторів", які застерігають ід інтуїтивного методу творення, треба посилати на хутір по метеликів!!! Вони за мене мої твори не напишуть, а яким методом і коли мені користуватися - я сам розберусь...

Читач | Контакт: konstriktor2009@yandex.ru | 01.12.11 19:01:54

Але ж ті "поважні літератори" зазвичай "тітуловані особи", займають редакторські пости. І молодий автор, аби його твір було надруковано, врешті-решт схиляється до їхньої "думки". І надалі пише "на замовлення" тих "поважних осіб", тобто, скоріше за все, чогось вартісного для читачів вже не напише. Ніколи...

Тимур Литовченко | Контакт: tim-lit@i.ua | 01.12.11 19:32:55

Тоді лишається відкрити Біблію, перечитати фрагмент Книги Буття про спокусу Єви Змієм, а Адама - Євою й вирішити, чи піддаватися отим "титулованим", чи відправити їх на хутір по метелики?!
А якщо не Біблію, то повість братів Стругацьких "За миллиард лет до конца света": там дуже й дуже виразно показано, що якщо злякатися Океану Смерті та повернути назад, довкола тебе повсякчас будуть "кривые глухие окольные тропы".
А можна перечитати "Портрет" Гоголя: тамтешній герой теж став загальновизнаним авторитетом живопису - але він анічогісінько не зміг протиставити своєму колезі-сподвижнику, який багато років бідував, зате створив справжній шедевр...
Коротше, про це написано чимало - варто лише вибрати бідь-який з трьох наведених мною текстів... і вирішити, що ж для тебе дорожче?!
А гадаєте, мене не пресували?!
Гггггггг!!!!!!!!!!
:)))))))))))))

Андрій | 01.12.11 18:09:47

А можна, я позахищаю автора? Мені просто деколи видавалося, що коли автори казали, що герої ними керують, то це можна пояснити так: якщо вже в сюжеті автором замислено черговий поворот, ситуацію, нове випробування для персонажа тощо.. і якщо вже персонаж від початку теж замислений, уже якось діяв (а він уже має певні властивості від початку задуму, характер), то він так само відповідно до замислених рис уже "мусить" діяти, і тут автор, якщо вже таким його замислив, то покоряється тим задумам. Тобто якщо замислений персонаж "не може" якось діяти в новопридуманій ситуації, то або ситуацію треба міняти, або... персонажа. Так що... от і керує. І автор мусить себе з тим узгоджувати.. Хіба ні? Чи я неправильно виправдовую автора? :)))))))
Та й щодо "таємничості" акту творчості. Гадаю собі, що то не прерогатива письменників. То, я не перестаю думати, звичний стан зануреності в діяльність, яка усвідомлюється як робота вже пізніше. І результат теж. Причому стан зануреності у графомана майже відсутній, бо він постійно собою тішиться, самовтішається хистом :)) а "творча" натура лише після певного часу раптом здатна відчути, що зоробила щось варте... Ну... там "Ай да Пушкін".... і по тексту :)))

Тимур Литовченко | Контакт: tim-lit@i.ua | 01.12.11 18:44:45

Ну, не знаю, чи вірно висловив свою думку... Тоді проілюструю більш конкретно - на прикладі роману, який можна купити в книгарні "будь-де і зараз".
"Орлі, син Орлика" (Фоліо, 2010 рік).
Ось історична загадка: коли Григорій Орлик, вже дааавно оголошений у розшук російським урядом, вкотре поїхав в Україну на Батьківщину, щоб відвідати місце народження - Батурин (йому тоді "світило" французьке дворянсьво, але для його присвоєння буцімто треба було надати виписку з церковної книги про народження), його схопили та доправили до генерала Джеймса Кейта. Але Кейт відпустив молодого Орлика на всі чотири боки! З якої ласки?! А бозна! Відпустив, і край!!!
Автор художньо-документального роману "Гетьманич Орлик" - Іван Корсак пояснює це шляхетністю Кейта: мовляв, коли він почув, що йому треба заарештувати Орлика, то обурився - бо не захотів ставати поліційним держимордою...
Мене таке пояснення не влаштовувало. Адже все це відбувалося в жорсткій монархічній імперії, де з таке "свавілля" з Кейтом зробили б таке, що Содом не робив зі своєю Гоморою! Кейт це знав. Отже, щоб відпустити Орлика, він повинен був мати ну дуууже вагомий мотив!!!
Я відчув потребу в поглибленому аналізі ситуації, бо мав якось вивернутися з ситуації - адже роман історичний, наявні факти змінювати неможливо. Якщо Кейт Відпувтив Орлика - чому?!?!?!
Почав копати матеріали про Кейта - і раптом з'ясував, що за кілька років після того випадку він став провінційним майстром таємної масонської ложі якогось там статуту...
Агаааа!!!
З іншого боку, відомо, що Пилип Орлик точно був членом якоїсь там масонської ложі. Пилип Орлик - батько Григорія...
Агаааа!!!
Ну, от і вирішення проблеми: я підкинув Григорію Орлику масонський перстень, який він продемонстрував Джеймсу Кейту - той побачив, що до нього доправили заарештованого масона, який обіймав вищий щабель у масонській ієрархії! При цьому Григорій вивернув справу таким чином, що він приїхав до Росії, або пригледіти кандидатуру майбутнього провінційного майстра... Ясна річ, Джеймс Кейт зрозумів наказ про його арешт, як "злонаміреність ворогів масонства", влаштував Григорію Орлику доброзичливий прийом, після чого відпустив з миром...
І все одразу стало на місця: у Джеймса Кейта з'явився вагомий мотив (окрім чистої шляхетності) для того, щоб допомогти Григорію Орлику уникнути арешту. Масон допоміг масону...
Чи був Григорій Орлик масоном? Не знаю! Текст побудовано таким чином, щоб це не було аж надто зрозуміло. Можливо був - і порекомендувати йому вступити до лав "вільних каменярів" міг батько. Можливо, не був - але який би батько, знаючи, що син відправляється "у пащеку диявола", не передав би йому в тимчасове користування точну копію персня, що засвідчує високий статус в масонській ієрархії, й не показав би таємних жестів, які би цей статус підтверджували?! Так, це було порушення таємниці, за яке Пилипа Орлика могли б покарати... але ж мета була не проста, а захист життя сина, який реалізовував плани з повернення самого Пилипа Орлика на гетьманування!..
Та в будь-якому разі, я не змінював історично достовірні образи Григорія Орлика і Джеймса Кейта. Я просто підкинув Орлику масонський перстень!
Якщо це конструювання ситуації - отже, хай так!..

Читач | Контакт: konstriktor2009@yandex.ru | 01.12.11 19:11:50

Це не конструювання ситуації, пане Тимуре, адже ви ж писали роман в історичному жанрі. Це авторське бачення і роз'яснення для читача. Тобто, логічний висновок, до якого й схиляється читач вашого роману, бо раніше ви вже казали читачу про високе місце Григорія Орлика в тогочасному суспільстві.

Тимур Литовченко | Контакт: ешь-дше"шюгф | 01.12.11 19:36:10

Ну, як же не конструювання?!
Я ж вигадав той масонський перстень! Вигадав і йолопа-старшину, який пов'язав Орлика, але навіть не здогадався обшукати його...
Визнаю: це моя особиста вигадка - хоча і в межах заданих реалій...

Тимур Литовченко | Контакт: tim-lit@i.ua | 01.12.11 19:41:56

P.S. Про "Орлі, сина Орлика" я заговорив лише тому, що роман цей можна купити в книгарні та прочитати. Але якщо потрібно - можу навести аналогічні приклади і зі своїх фантастичних творів. Їх навіть значно більше - але не всі з них доступні читачам... Тож вони не зрозуміють, про що йдеться. А щоб пояснити все достеменно, доведеться наводити значно більш розлогі пояснення.

Тимур Литовченко | Контакт: tim-lit@i.ua | 01.12.11 19:24:14

Для впевненості - ще приклад з того ж роману.
Навчаючись в університеті у Швеції, Григорій Орлик потоваришував з сином канцлера Міллерна, останній влаштував Григорію Орлику побачення з королем Карлом ХІІ. Юний Григорій Орлик справив на Карла ХІІ таке враження, що король призначив сім'ї свого друга та соратника Пилипа Орлика пристойний пенсіон для пристойного утримування, а самому Григорію наказав підшукати якесь доходне заняття, що дозволяло би годуватися й навчатися водночас.
Отже, герої, обставини й результат зустрічі жорстко задані, ці параметри твору змінювати не можна.
Але запитання на засипку: про що саме говорив Григорій з Карлом і чим справив на нього таке потужне враження?!
Відповідь: а біс його знає!!!
Історія не зберегла змісту їхньої бесіди, хоча у житті родини Орликів вона відіграла ключову роль.
Адже Швеція після Північної війни була розорена, всі страшенно бідували...
Що ж могло спровокувати Карла ХІІ на таку щедрість?!
Обійти бесіду на прийомі у короля теж неможливо: бо під час неї юний Григорій Орлик продемонстрував задатки майбутнього дипломата - чи не найкращого у XVIII столітті в Європі!..
Що ж робити?!
Вигадати тему бесіди - іншого не дано!!!
І я вигадав от що.
Григорій зробив "домашню заготовку": навмисно розірвав манжетку на сорочці, під час бесіди з Карлом ХІІ весь час притримував розірване місце пальцем та в обраний ним момент просто відпустив, після чого розірвана манжетка повисла ганчіркою. Природно, Карл обурився: в якому вигляді Григорій насмілився прийти до августійшої персони, що він собі дозволяє?! Григорій заперечив: мовляв, на війні солдатам доводиться довго носити однострої й ремонтувати у разі потреби - вся його провина в тому, що він погано підшив манжетку... Тим самим він спровокував Карла на запитання: про яку війну мова під час миру?! Григорій перепросив: мова про наслідки війни... Тим самим він підвів Карла до думки про те, що всі козаки на еміграції страшенно бідують. Карл не міг про це не чути, але спитав: хіба козацька громада не може бодай родину гетьмана підтримати на належному рівні?! Григорій відповів: нехай відсохне рука того, хто зазіхне на гроші козацької громади.
І тим самим юнак загнав короля в логічну пастку! Адже відомо, що Мазепа поставач Карла ХІІ золотом, частину якого довелося втопити під час втечі від московитів після поразки під Полтавою, Карл нічим не компенсував цих втрат - отже, він, фактично, заліз до козацької військової скарбниці, й його рука має відсохнути! Але карл не був упевнений, що Григорію про те відомо. А можливо, хлопець і не знає про це?! Можливо, він має на увазі те, що родина гетьмана не сміє взяти ламаного шеляга з нинішньої казни козацької громади?!
Таким чином, якби Карл обурився - він би ризикував "втратити обличчя", розповівши юнакові ганебний факт, про який Григорію могло бути нічого невідомо. Якби Карл промовчав - він ризикував проковтнути хамську образу, кинуту йому в обличчя гетьманичем... То як же повестися: обуритись і вигнати Григорія - чи зробити благопристойний вигляд і промовчати?!
І раптом Карл збагнув, що Григорій ненав'язливо поставив його перед отаким складним вибором... Овва, який розумник!.. природжений дипломат!..
І Карл обрав другий вихід: розсміявся, призначив сім'ї Орликів пенсіон, а Григорію наказав підшукати дохідну справу, що дозволила би надалі навчатися в Лундському університеті...
Я не змінив психологчні портрети ні Карла ХІІ (який бував рвучким і запальним, що іноді йому шкодило), ані Григорія Орлика (у тій ситуації він продемонстрував неабиякі дипломатичні здібності, вміння переграти сильнішого по всім параметрам суперника).
Але всю їхню бесіду я вигадав!!!
Якщо завгодно - сконструював!..

Читач | Контакт: konstriktor2009@yandex.ru | 01.12.11 19:33:53

Пане Тимуре. Ви тільки не переймайтеся, але я з вами згоден, що бесіду цю ви сконструювали. :) Бо коли я читав цю бесіду, у мене виникло відчуття "форумних розмов"... Не питайте, чому... :))

Тимур Литовченко | Контакт: tim-lit@i.ua | 01.12.11 19:37:40

Ну, слава Богу, хоч в чомусь Ви зі мною погодилися!.. :))))))

Тимур Литовченко | Контакт: tim-lit@i.ua | 01.12.11 19:48:19

P.S. Якщо Вам так зручніше, можна називати це не конструюванням, але реконструюванням історї!
До речі, окрім префікса "ре-", сам термін "конструювання" тут зберігається... :))))))

Ольга | 01.12.11 12:01:14

Виникла така ідея (в тему чи ні даного обговорення) – чому б не зробити на сайті опитування, аби зрозуміти, що зараз дійсно читають? Приблизно в такому форматі: ім’я (стать), вік, місто/населений пункт і список з 10-ти книжок (улюблених, або тих, які людина хотіла б порекомендувати знайомим для читання). Можна з короткими коментарями :)
Було б цікаво, як на мене.

Klabautermann | Контакт: T_82@rambler.ru | 01.12.11 22:21:53

Даруйте, що втручаюся...
Ідея гарна, але чи показова? Зважте, по українських літсайтах ходять переважно самі письменники, критики, літературознавці, а живі, нормальні читачі не ходять. "Україна - не Росія" (с). Утім, гадаю, прецедент все одно був би чудовий! Вода камінь точить...

Ольга | 02.12.11 09:57:31

А що Вам заважає дати посилання своїм друзям та знайомим "не письменникам"?

Ще, мабуть, однією з умов треба зробити, щоб то був перелік саме сучасних книжок, бо нас цікавить, як читають саме сучасне? Або таки будь-які улюблені книжки?
Все одно я вирішила порозпитувати знайомих, і в мене вже є кілька таких переліків. Дуже й дуже цікавих, буде більше - якось викладу. Може, в якраз в межах опитування, якщо воно буде. Або попрохаю людей зайти на сайт і самостійно висловити свою думку.

zzyytt | 20.11.18 09:12:57

http://www.jordansshoes.us.org
http://www.yesyeezy.shop/adidas-yeezy-700-boost-wave-runner-b75571-p-428.html
http://www.fila-shoes.us.com
http://www.guccibelt.us.com
http://www.lacosteonlineshop.us.com
http://www.yesyeezy.shop
http://www.nikeflyknit.us.com
http://www.vapormaxshoes.us
http://www.nikecortez.us.com
http://www.goyard.us.com
http://www.hermesonlineshop.com
http://www.nike-roshe.us.com
http://www.caterpillarboots.us.com
http://www.offwhite.us.com
http://www.yeezyshoesuk.com
http://www.michaelkors-outletonlines.us.com
http://www.louboutinshoes.uk
http://www.yesyeezy.shop/balenciaga-17fw-triple-s-trainer-black-red-mens-w05m23972-p-613.html
http://www.nikeairforce1.us.com
http://www.ferragamobelt.us.org
http://www.yeezysuk.com
http://www.nikejordans.us.com
http://www.nike-hyperdunk.us.com
http://www.goldengooseoutlet.us
http://www.mbtshoesonline.com
http://www.goyardhandbags.org
http://www.monclersoutlet.us.com
http://www.coachsonline.us.com
http://www.nikesneakers.us.com
http://www.adidasyeezys.us
http://www.nfljerseys.us.org
http://www.adidasultraboost.us.org
http://www.adidasnmduk.com
http://www.jordansforcheap.us.com
http://www.yeezy-shoes.org.uk
http://www.jordan12.us.com
http://www.yesyeezy.shop/adidas-yeezy-boost-350-v2-cream-white-cp9366-p-423.html
http://www.converseoutlet.us.com
http://www.mlbjerseys.in.net
http://www.adidas-tubular.us.com
http://www.adidassuperstar.us.com
http://www.adidasshoesonline.com
http://www.yeezy-boost.us.com
http://www.coachoutlets.name
http://www.yesyeezy.shop/offwhite-x-nike-air-presto-black-aa3830002-p-291.html
http://www.coachoutletsfactory.com
http://www.chromehearts.com.co
http://www.outletonline-michaelkors.us.org
http://www.reebokoutlet.us.org
http://www.yesyeezy.shop/air-jordan-1-og-game-royal-blue-mens-555088403-p-682.html
http://www.yeezy-500.us.com
http://www.yeezyboost.in.net
http://www.jordan13.us.com
http://www.longchamphandbagsonlines.com
http://www.cheap-airjordans.us.com
http://www.bapehoodie.us
http://www.lebron16.net
http://www.balenciagashoes.us.com
http://www.kd11.us
http://www.hermesbelts.com
http://www.yeezysshoes.us.com
http://www.air-max.us.com
http://www.vans-outlet.us.com
http://www.hoganoutletonline.us.com
http://www.nikeairmax2019.us.com
http://www.jordan4.us.com
http://www.yesyeezy.shop/nike-air-max-197-sean-wotherspoon-aj4219400-p-66.html
http://www.yeezyboost350v2.org.uk
http://www.lebron15.net
http://www.vans-shoes.us.org
http://www.toryburchs.us
http://www.longchamp-bags.us.org
http://www.nikebasketballshoes.us.com
http://www.outletmichael-kors.us.com
http://www.yesyeezy.shop/supreme-x-nike-air-more-uptempo-varsity-redwhite-902290600-p-592.html
http://www.airmax270.us.com
http://www.michaelkors-outletfactory.us.org
http://www.yeezy-shoes.us.org
http://www.adidaseqts.com
http://www.yeezy-shoes.org
http://www.jordan-retro.us.com
http://www.yesyeezy.shop/adidas-yeezy-boost-350-v2-beluga-solar-red-bb1826-p-422.html
http://www.ferragamobelt.us
http://www.offwhitehoodie.us.com
http://www.russellwestbrookshoes.us.com
http://www.adidasoutletonline.com
http://www.yeezyboost-350v2.us.com
http://www.rolex-replica.us.com
http://www.paulgeorgeshoes.us.com
http://www.bape-hoodie.us.com
http://www.coachoutletssale.com
http://www.calvinkleinoutlet.us.com
http://www.canada--goose.co.uk
http://www.yesyeezy.shop/adidas-ultra-boost-c-82_89.html
http://www.lebronjames-shoes.us.com
http://www.michael-korsoutlets.us
http://www.birkinbag.us.com
http://www.linksoflondonus.com
http://www.hermes-birkin.us.com
http://www.lebron16.us.com
http://www.adidasgazelle.us.com
http://www.nike-shox.us.com
http://www.hermesbelts.co.uk
http://www.lacostepolosshirts.com
http://www.goldengoosesneakers.us
http://www.fitflops-saleclearance.us.com
http://www.yesyeezy.shop/offwhite-air-jordan-1-retro-chicago-the-ten-aa3834101-p-837.html
http://www.nikefoamposite.us.com
http://www.goldengoose-sneakers.com
http://www.curry4.us.com
http://www.balenciaga.us.com
http://www.adidas-crazyexplosive.us.com
http://www.curry5.us.com
http://www.adidasstansmith.us.com
http://www.coachoutletstorefactory.com
http://www.jordanssneakers.us.com
http://www.adidasyeezy.co.uk
http://www.goyard-handbags.us.com
http://www.monclerjacket.net
http://www.hardenshoes.us.com
http://www.airmax90.us.org
http://www.monclerjackets.us
http://www.asicsgelkayano.us.com
http://www.hermes-belt.us.com
http://www.hermeshandbags.us.org
http://www.kobebasketballshoes.net
http://www.jordan6.us.com
http://www.adidasyeezys.us.com
http://www.polosralphlaurenuk.com
http://www.jordan11retro.us.com
http://www.kd11.us.com
http://www.chromeheartsstore.us
http://www.kobe-shoes.us.com
http://www.filas.us.com
http://www.retro-jordans.us.com
http://www.kyrie3.us.com
http://www.nikeairmax2018.us.com
http://www.ultraboost.us.com
http://www.jimmychoo-shoes.us.com
http://www.michael-kors-handbags.org.uk
http://www.adidas-pureboost.us.com
http://www.filashoes.org
http://www.outletlacoste.us.com
http://www.yeezyboost350v2shoes.us.com
http://www.pandorabracelet.in.net
http://www.chromehearts.name
http://www.valentinos.us.com
http://www.goyardhandbags.us.com
http://www.airjordanretro.uk
http://www.adidasnmds.com
http://www.kobeshoes.uk
http://www.nike-huarache.com
http://www.goldengoose-outlet.us.com
http://www.yeezy700.us.com
http://www.katespadehandbags-outlet.us.com
http://www.lebron16.us
http://www.offwhitexjordan1.com
http://www.cheapnbajerseyswholesales.us.com
http://www.long-champhandbags.org.uk
http://www.yeezy-shoes.ca
http://www.michael--korsoutlet.us.org
http://www.linksoflondon.us.com
http://www.outlettimberland.us.org
http://www.curry4shoes.us.com
http://www.hermes-handbags.us.com
http://www.nikereact.org
http://www.kyrie4.org
http://www.michael-kors-handbags.com.co
http://www.kevindurant-shoes.us.com
http://www.adidasstansmith.uk
http://www.yesyeezy.shop/adidas-yeezy-desert-rat-500-blush-db2908-p-425.html
http://www.yslhandbags.net
http://www.yesyeezy.shop/balenciaga-17fw-triple-s-black-pink-women-sneaker-483523w06e38080-p-618.html
http://www.michaelkors-outletstore.com
http://www.nikereact.us.com
http://www.balenciagashoes.us.org
http://www.nike-airmax2017.us.com
http://www.offwhiteclothing.us.com
http://www.goyardbags.us
http://www.goldengoose.us.com
http://www.handbagsmichaelkors.com
http://www.kobesneakers.com
http://www.curry5.us
http://www.adidasiniki.us
http://www.fila.us.org
http://www.yeezyboost.com.co
http://www.kyrieirving-shoes.us.com
http://www.yeezy-boosts.us.com
http://www.golden-goose.us.com
http://www.nhljerseys.us.org
http://www.kd-10.us
http://www.longchamphandbagsoutlets.com
http://www.off-whiteshoes.us.com
http://www.adidaszxflux.com
http://www.lacostepolo.us.com
http://www.yeezy-boost350.us.com
http://www.long-champ.us.com
http://www.jordanshoes.org.uk
http://www.supremehoodie.us.com
http://www.adidas-nmds.us.com
http://www.shoesjordan.us.com
http://www.yeezyboost-350.uk
http://www.michaelkorsoutletonlineus.com
http://www.fakerolex.us.com
http://www.yesyeezy.shop/adidas-pharrell-williams-c-82_88.html
http://www.nikepolo.us
http://www.redbottom-shoes.us.com
http://www.yeezy500.us
http://www.nikehuaracheshoes.us.com
http://www.goldengoose-sneakers.us
http://www.michaeljordanshoes.us.com
http://www.asics-shoes.us.org
http://www.nikeair-max.us.com
Відповісти на статтю