Статті, блоги
Еліна Заржицька: "... Я хоча й велика виросла, а в душі щось таке залишилось дитяче"
Розмовляла письменниця Оксана Маковець, США-Україна | 23.11.15 20:37:12
РОЗМОВА «ЧЕРЕЗ ЕТЕР» ІЗ ЕЛІНОЮ ЗАРЖИЦЬКОЮ, НАПЕРЕДОДНІ ЮВІЛЕЮ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЬМЕННИЦІ ТА ЖУРНАЛІСТАВітаю Вас, дорога пані Еліно, та запрошую до розмови, посередництвом модерних комунікацій – інтернету. Перш за все: хочу подякувати Вам, що згодилися на це унікальне інтерв’ю, обіцяю – лише десять запитань.
-- ЮВІЛЕЙ – це особлива ДАТА! Навіть у Біблії, в Старому Завіті (Левіт, гл.25) записано: «И освятите пятидесятьІй год, и бьявите свободу на земле всем жителям ее, да и будет ето у вас юбилей...Ибо ето юбилей, священньІм да будет он для вас».
Як же почувається знана українська журналіст, письменниця (адже належите до НСПУ і НСЖУ) і громадський діяч – ЕЛІНА ЗАРЖИЦЬКА, в переддень свого ЮВІЛЕЮ?
-- Дякую, пані Оксано, за високе визнання і увагу. Чесно кажучи, я не дуже люблю всі ті святкові-передсвяткові клопоти. Звичайно, дуже приємно, що про цю дату пам’ятають, але настав час, коли мені робиться сумно від усвідомлення того, що життя котиться не до розквіту, а до присмерків.
Дійсно, життя таке швидкоплинне... Але – бажаєш чи ні, а готуватися потрібно, що я й роблю дуже ретельно, бо це своєрідний звіт за багато років...
Так сталось, що в цьому році маю величезний творчий ужинок. Це й отримані у двох Міжнародних конкурсах перемоги, і участь у складі журі в двох Всеукраїнських та трьох обласних конкурсах, і шість книжок,які вийшли друком не тільки в Україні, але й за кордоном, і мультфільм за моєю казкою «Про ліниву ворону», і аудіокнига казок. Дякувати Богові, є що людям показати.
Основні ж клопоти по підготовці взяла на свої плечі мій щирий друг – Дніпропетровська обласна бібліотека для дітей в особі директора Ольги Шарабури. Фахівці бібліотеки повідомили, що готують мені сюрприз. Тепер чекаю з нетерпінням, бо фахівці бібліотеки настільки креативні, що іноді диву даєшся їх фантазії та творчим доробкам.
-- Слідкуючи за Вашою журналістською працею, захоплююся образністю і об’ємністю репортажів та інтерв’ю, які проводите завжди на високому рівні.Ось нещодавно, в розмові з колегою, поетесою і композитором Оленою Швець-Васіною, (згадане інтерв‘ю надруковано в журналі «Бористен» та розміщене у Вебсайті «Жінка-Українка»), Ви досить вдало порівняли ювілей зі сніговою лавиною, яка вже заздалегідь нагадує про себе, через що неможливо її оминути або не помітити...
Чи Вас не лякає цей далекий загадковий «клекіт» основного, найкращого періоду людського життя? Та які моменти з нього найпам’ятніші, найдобріші чи найщасливіші для Вас? Чи багато чого з пережитого хотілось би Вам забути?
-- Чесно? Лякає. Здається, нещодавно ходила до нелюбого дитсадка, вчилась в школі – збирали металобрухт – притягли, а вже нікого немає, щоб зафіксувати наше досягнення... Мили вікна на першому поверху шкільного будинку – однокласниця спотикнулась і зламала руку... Писали контрольну по фізиці – і суворий вчитель скинув з третього поверху підручник, яким користувався заповзятливий бешкетник-однокласник... Випускний бал... Гірничий інститут... Перші надруковані казки... До речі, Ви помітили, пані Оксаночко, що пам’ятається щось таке, що вибивається за межі звичайного, повсякденного?
Загалом, пам’ять людська милосердна, вона стирає гіркоту втрат, сльози образ, невдачі й помилки, а залишає лише світлий сум за втраченим. Тому й найщасливіші моменти знівельовані – шаленої радості від спогадів теж не відчуваєш. Хоча... якщо й не відчуваєш, але пам’ятаєш свою поведінку. Тому можу зізнатись, що після дзвінка із запрошенням на церемонію нагородження переможців «Коронації слова» бігала по кімнатах, голосно сміялась і стукала долонями по стінах. Це такенька з письменницького життя замальовка...
-- Знаю, що любите свою роботу, яка, цитуючи відомого українського класика, давно «в творчість перейшла», але вже чимало років Ви пишете книги переважно для дітей та молоді. Які ж обставини, або один конкретний випадок, спонукали Вас поміняти спеціалізацію, правильніше – розширити межі своєї творчої праці?
-- Та немає у мене ніякої спеціалізації! За першою освітою я – інженер-електрик. А писати починала ще в школі. Звичайно, тоді письменники здавались мені такими собі небесними мешканцями. А коли народився син, тоді й спробувала придумані для нього казки надіслати до місцевих газет і журналів.
Ні, є ще один важливий момент. Насправді, я була тихою, слухняною і вірила, що живу в країні, де все робиться для людей. Але чомусь ніколи не могла примусити себе написати твір на тему «Партія та народ єдині» чи щось на кшталт того. Не знаю, чому. А коли бачила на перших сторінках газет вірші сучасних письменників зі славослов’ям в адресу партії й керівництва жаліла цих талановитих людей і думала: «Якби доля була прихильна і сталось диво – я б відкрила в собі талант письменника, то писала б лише для дітей. Тоді б мені не треба було б оспівувати людей або події, які я не розумію або не поважаю». Мабуть, ті дитячі думки були настільки глибокими, що відбились десь у підсвідомості?
Є інша версія – теж моя, авторська. Мені дуже легко спілкуватися з дітьми. З кожним можу знайти спільну мову. Єдиний раз хлопчик від мене відвернувся. Потім з’ясувалось, що йому лише білявки до вподоби... А я так собі думаю, що я хоча й велика виросла, а в душі щось таке залишилось дитяче. От і пишу для дітей, бо дуже люблю фантазувати. Нафантазую – й запишу. То я жартую, звичайно. Але іншого пояснення, на жаль, не маю.
-- А тепер хотілось би поговорити з Вами на ліричну тему, наприклад про особливі почуття, як: ЛЮБОВ, НАДІЯ, ВІРА. Також – ДРУЖБА І ВІРНІСТЬ, ПАТРІОТИЗМ. Що Ви можете розповісти, поділитися своїми почуттями, переживаннями? Словом – житейські істини через призму почувань письменниці і журналіста Еліни Заржицької...
-- Нещодавно в одній дитячій книзі зустріла слова: «Література, як і будь-яке інше мистецтво вимагає від митця правди. Чи був вірш Максима Рильського правдивий? Чи відчули ви, що ліричні герої справді пережили чи принаймні могли пережити те, про що розповідає поет? Що це не вигадка?...
Якщо письменник є по-справжньому чесним із собою та зі своїми читачами, якщо його фантазія – не брехня й мудрування, а майстерна інтерпретація власного життєвого досвіду, йому в літературі багато чого дозволено. Книжка – це відверта розмова з читачем. Що відвертіша мова, то більше читач довіряє письменнику. В літературі не може бути табуйованих тем, бо література – то проекція життя. Отож, і ви ніколи не бійтеся відвертості! Мовчання – золото далеко не завжди...» (С.132, «Спілка рудих. Скарби», Наталія Тучинська).
До чого приводжу таку велику цитату? Бо вона якнайкраще пояснює моє ставлення до всіх перелічених Вами ліричних тем, бо людина я закрита і більшістю на такі питання не відповідаю. Але, як письменник, вважаю за необхідне піднімати всі ці теми перед читачами. Тільки роблю це від імені (через призму почувань) вигаданих персонажів.
-- Пані Еліно, які літературні твори, жанри, Вам найбільше імпонують, що Вас приваблює в книгах сучасних письменників? Ви ж співпрацюєте в журі багатьох літературних конкурсів, як наприклад «Літературна надія Дніпра», «Чарівне місто над Дніпром»?
- Ні-ні-ні. Я дитячий письменник, то й говорити буде лише про книги для дітей і про письменників, які пишуть для дітей. Бо я дуже багато читаю нових книг, які з’являються зараз в бібліотеках та на прилавках магазинів.
Мені подобаються книги моїх колег – дитячих письменників Лесі Вороніної, Марини Павленко, Зірки Мензатюк, Оксани Думанської, Галини Пагутяк, Сергій Гридин, Валентин Бердт, Сергій Вдовенко, Андрій Кокотюха (в нього прекрасні дитячі детективи), Наталія Гузєєва, Богдана Матіяш, Христина Лукащук, Любов Відута, Галина Малик, Наталія Дев’ятко, Сергій Гридін, Андрій Бачинський, Оксана Сайко... Ні, звичайно, їх набагато більше, тому вибачаюсь, якщо когось не вказала.
Обожнюю я творчість Володимира Рутківського. Для мене він, безперечно, є живим класиком, з якого необхідно брати приклад.
Є велика різниця між вже надрукованими книгами й творами, які подають на розгляд журі конкурсанти. Книгу, яка тобі не подобається, можеш не читати. А твір, поданий на розгляд журі, маєш прочитати, навіть, якщо він і не подобається.
І в тих книгах, що читаю, і в тих рукописах (нагадаю: ми говоримо про твори для дітей) які оцінюю, мені імпонує оригінальний сюжет, відповідність мови, дій персонажів віку читача, для якого він призначений. Також звертаю увагу на пізнавальність тексту, виховну функцію, яку він несе.
Якось письменник початківець надіслав мені вірші, і в одному було написано, що пугач – то син сови. Я попросила замінити, бо не можна дитину вводити в оману і надавати їй невірні відомості. Автор засперечався: нехай, мовляв, дитина сама розбереться.
Ось тут я дуже рознервувалась, бо багато інформації у дитинстві отримала з книг. Це допомагало мені вчитись у школі. Але ж, якщо б та інформація була невірною, я б не отримала багатьох гарних оцінок і навіки б образилась на письменників, бо завжди була впевнена, що автори книг все знають. Наша суперечка так і залишилась незакінченою, бо автор відмовився виправляти, а я – з ним спілкуватись і давати поради стосовно можливості бути надрукованим. Така сумна історія...
Резюмую: мені імпонують ерудиція автора і його бажання працювати зі словниками, довідниками, енциклопедіями тощо – якщо це необхідно для праці. І приваблюють точність та порядність у відношенні до читача.
-- Скажіть, будь ласка, над чим тепер працює письменниця Еліна Заржицька? Скільки книг Ви створили, та де можна їх придбати або прочитати окремі Ваші твори?
Саме зараз я вирішила зробити собі канікули. Майже два роки я багато працювала – робила переклади, писала. По закінченні останнього – великого й важкого для мене роману наприкінці жовтня відчула, що мені потрібен літературний «передих». Це не означає, що я взагалі нічого не роблю. Є робота, є участь у складі журі різних конкурсів, є читання книг, без якого я взагалі не уявляю свого життя.
Останні ж книги про Китеня Тимка можна замовити на сайті видавництва «Талант» (м. Харків).
А безкоштовно прочитати деякі з казок є можливість на спеціальних літературних сайтах – «Дерево Казок та Весела абетка. На
https://www.youtube.com/watch?v=4NS2jAEalMg можна подивитись зроблений за моєю казкою мультфільм «Про ліниву ворону». Там же, на youtube, можна знайти 4-х серійний мультик про черепаху Наталку та музичну виставу про Морського Коника.
-- Що Ви думаєте про книгодрукування в Україні, та як привернути увагу державних мужів до покращання друкарської ситуації, особливо до видавничої справи саме українських авторів? Адже не міліє Україна своїми вітчизняними талантами, я особисто в цьому переконалася, ознайомившись з альманахами «Форум», «Скіфія», «З вершин і низин», які заслужено отримали міжнародний статус. Беззаперечно – це сталося завдяки майстерності українських письменників...
На жаль, це питання не до мене. Та й за останній рік я спостерігаю якесь зрушення у напрямку розвитку. Книжкові форуми, виставки-ярмарки та інші заходи, які проводяться в різних містах України – Львові, Одесі, Києві, а тепер і в Запоріжжі, збирають численні авдиторії як письменників, так і поціновувачів та пересічних громадян-покупців.
Якщо чесно, то я більше вболіваю за те, що в нашій області, такому великому промисловому регіоні, і досі немає видавництва, яке б працювало з письменниками і видавало книги не їхнім коштом. В скількох «круглих столах», семінарах та інших закладах брала участь, скільки писала й говорила! Але віз і нині на тому ж місці...
А талановитих письменників дійсно багато. І живуть вони і в Україні, і за кордоном (маю на увазі україномовних письменників, які тим чи іншим чином опинились за межами України).
-- Скажіть ще, будь ласка, яку музику любите? Чи подобаються Вам українські народні пісні, чи надаєте перевагу сучасним? Чи співаєте самі, хоча б інколи? Та в які хвилини свого життя Вам хочеться співати? Адже багато Ваших творів мають народне історичне, фольклорне забарвлення, де українська балада, пісня-дума займає одне з чільних місць.
Звичайно, народні пісні завжди зворушували мене надзвичайно. А до сучасної попси я байдужа. Навіть більше. Навіщо приховувати – регіон наш більшістю російськомовний, і пісні люди слухають, найчастіше, з репертуару російських «зірок». Так от, я дуже нервую, коли їду в маршрутках, де звучать такі пісні. Бо майже всі вони не відрізняються глибиною та красою. Дратує численний повтор трьох слів, з яких і складаються такі пісні. Або гірше – зміст їхній не має ніякого смислу або й зовсім безглуздий. Іноді дивуєшся, яким чином «віршоскладач», який складав ті рядки, зміг звернути увагу виконавця або композитора на свої «доробки».
-- Ви народилися восени – в час «золотої» пори року, яку змальовували й змальовують у своїх картинах багато геніальних художників, досі оспівують поети, письменники, композитори і музиканти? А Ви любите осінь?
Є вислів «у природи немає поганої погоди». Але, як на мене, немає нічого гіршого за дощ. Я люблю сонце. Будь-коли – узимку, навесні, влітку, восени. Мені дуже подобається, коли золоте, червоне, багряне осіннє листя освітлено яскравими промінцями, коли небо яскраво-блакитне і прозоре, таке, знаєте, як буває саме восени – густа, наче скляна, блакить і повітря чисте, прохолодне, котрим аж не надихаєшся... От тоді я гуляю парком і згадую дитинство. Під ногами шурхотить жовте листя і буває, навіть хочеться пірнути у великі кучугури, що намітають двірники...
Тому, буду точною у формулюванні відповіді. Я люблю осінь, але бездощову.
-- Пані Еліно, щоб Ви побажали собі на День народження, та що би хотіли сказати на закінчення цієї своєрідної розмови «через етерний простір» прихильним читачам, шанувальникам Вашої творчості?
Якщо є в світі вищі сили, то я хочу попросити їх припинити цю безглузду війну, яка жере життя найкращих синів моєї країни. Знаю, що це не християнське бажання, але нехай ті, хто розпалив цю жахливу ватру, на собі відчують біль і горе втрат.
А всім – і прихильникам, і незнайомим – хочу побажати щастя й мирного неба, здоров’я та благополуччя.
-- У свою чергу, дорога пані Еліно, прийміть мої щирі поздоровлення з нагоди Вашого Ювілею, а також дозвольте привітати Вас з Віховою Датою від імені українських письменників Західної Діаспори, США.
Бажаємо, перш за все Вам міцного здоров’я, щастя в особистому та творчому житті, миру в Україні та на серці. Також зичу дружньої поваги і любові від ближніх та дорогих людей. Нехай Вашу домівку оминають всілякі лавини, шторми та інші стихії, хай височіє в безхмар’ї містичний Парнас, з якого казковою лавиною та ж котяться до Вас нові творчі ідеї: новели, легенди й оповідання, що стануть майбутніми книгами, і надалі їх шануватиме не лише вітчизняний читач, а й багато українців, які проживають у різних країнах світу. Адже Ваші твори виховують молоду українську генерацію!