Статті, блоги

Тенденції видання сучасних антологій в Україні

Ольга Ренн | 24.11.08 16:26:07

За останні десятиріччя в Україні вийшло у світ чимало антологій – колективних збірників вибраних творів. Переважно, видавці, які працюють у сфері художньої або дитячої літератури прагнуть мати в репертуарі видань хоча б один такий збірник. Це зовсім не дивно, адже антологія належить до репрезентативних, «престижних» видів видань, що працює на імідж видавця. Крім того, антології мають стабільних успіх у покупців, оскільки, по-перше, в цей збірник вміщують добірні, найкращі чи підсумкові твори, а по-друге, антологія – це, як правило, видання великого обсягу, що під однією обкладинкою містить значну кількість творів певного напрямку чи теми. Певний інтерес антології представляють і для упорядників, адже упорядництво – це не лише цікава робота, але й шанс заявити про себе, продемонструвати власний погляд на поточний літературний процес та навіть самоствердитися. До художніх колективних збірників, зокрема антологій, видавці й автори-упорядники намагаються застосовувати творчі, по можливості, нестандартні й оригінальні прийоми, саме тому такі збірники надзвичайно різноманітні.

---

Найчастіше твори до антології вміщуються за приналежністю до: певного літературного напрямку, національної літератури, певного періоду національної літератури, жанру (як правило, до антологій вміщують твори «малої» форми: поезії, оповідання, новели, есеї, афоризми). Антології настільки урізноманітнилися тематично, що крім стандартної типології з’явилася й авторська: Д. Кузьмін [4] розрізняє: антологію «цілого» (охоплення широкого спектру творів національної літератури), антологію «частини» (в межах цього типу виокремлює антологію «форми», «теми», «проблеми»); антологію «знайомства» (представлення нових творів), антологію «розширення» (поглиблення знань читача); антологію «приватного смаку»; енциклопедичний тип антологій («включає і знайоме і незнайоме, хрестоматійне і маргінальне»). Типологія Д. Кузьміна частково дублює традиційну для видавничої практики, але у ній зроблено спробу віддзеркалити реалії сучасного видання антологій. І справді, однією з найвиразніших тенденцій останнього десятиліття стало видання авторських антологій, антологій «приватного смаку», що у час виходу у світ ставали подіями літературного та культурного життя, серед них проекти: В’ячеслава Медвідя «Десять українських прозаїків. Десять українських поетів» (К.: Роккард, 1995); Володимира Даниленка «Квіти в темній кімнаті: Сучасна українська новела: Найкращі зразки української новелістики за останні п'ятнадцять років» (К: Ґенеза, 1997), «Опудало: Українська прозова сатира, гумор, іронія 80-90 років двадцятого століття» (К: Ґенеза, 1997), «Вечеря на дванадцять персон: Житомирська прозова школа» (К: Ґенеза, 1997); Василя Ґабора «Приватна колекція: Вибрана українська проза та есеїстка кінця ХХ століття» (Львів: Піраміда, 2002), «Незнайома. Антологія української «жіночої» прози та есеїстки другої пол. ХХ – поч.. ХХІ ст.» (Львів: Піраміда, 2005), «Дванадцятка». Наймолодша львівська літературна богема 30-х років ХХ сторіччя: Антологія урбаністичної прози» (Львів: «Піраміда», 2006), антологія «Бу-Ба-Бу» (Львів: «Піраміда», 2007); Івана Лучука – серія поетичних антологій «Дивоовид» (Тернопіль: Навчальна книга — Богдан): «Історія світової поезії», «Вертоград» (давня поезія), «Зелене Око» (українська дитяча поезія), «Літургія кохання» (українська любовна лірика кінця ХІХ — початку ХХІ ст.), «Ластівка з Лужиці» (серболужицька поезія для дітей; упорядкована спільно з Тарасом Лучуком), «Біла книга кохання» (українська еротична поезія; упорядкована спільно з Вікторією Стах), «Кошеня в кишені» (сербська поезія для дітей у переспівах Оксани Сенатович). Варто також згадати проекти видавництва «Смолоскип»: антологія поезії «Молоде вино» (1994, 2000), антологія прози наймолодшої генерації літераторів «Тексти» (1995), «Іменник. Антологія дев’яностих» (1998).
Природно, суб’єктивність антологій приватного смаку є одночасно сильною і слабкою рисою цих видань; сильною – коли упорядник є справді авторитетом у сфері літератури і видавничої справи, слабкою – бо дуже складно уникнути нав’язування літературних уподобань. Іван Лучук свою концепцію упорядництва висловлює так: «Вони (антології) можуть бути укладені суб’єктивно, тенденційно, хронологічно, як завгодно. Але в повноцінному літературному процесі їх мусить бути багато — різних і розмаїтих. Я намагаюсь укладати антології так, щоб там було чути мої пальці чи пальці моїх співупорядників. Щоб було видно індивідуальність автора антології.» [7]. Подібні принципи у передмові до «Приватної колекції» декларує і Василь Ґабор, що, зрештою, прочитується і у назві, і у доборі текстів. Та разом з тим упорядники все одно «сортують» тексти за певним обмеженням: тематичним, часовим, жанровим, національним, статевим тощо.
Без усякого сумніву упорядник має бути висококваліфікованим фахівцем, адже його творча праця якого полягає у відборі, систематизації та розташуванні творів. До слова, упорядницька діяльність – дуже давня; в країнах Сходу, де виникли перші антології, навіть існує філософське розуміння конструювання колективного збірника. У середньовічній Японії укладання антологій вважалося особливим мистецтвом. Уже тоді було прийнято відбирати не найяскравіші поезії окремих авторів, а ті, що добре сполучаються, поєднуються одна з одною, створюючи щось на зразок колективного тексту з наскрізними темами – пори року, кохання тощо. Ще один цікавий погляд на концепцію антології: китайці вважали це видання своєрідним поетичним пейзажем. Як у природному пейзажі бувають красиві і некрасиві фрагменти, так само для китайця в поетичному ландшафті, поряд з досягненнями мають бути і поезії, що не повною мірою відповідають найвищому рівню, але вони створюють загальну картину, – якщо їх вилучити, картина буде ущербною [4]. Ці цікаві погляди, вважаю, можна застосовувати і в сучасній видавничій практиці.
З вищенаведеного переліку авторських антологій виразно простежується ще одна тенденція сучасного видання антологій: серійність. Так, Іван Лучук одразу започаткував серію «Дивоовид». Василь Ґабор спочатку видав антологію «Приватна колекція», а вже згодом створив під цим брендом ще декілька антологій та серію моноавторських збірок. Володимир Даниленко за один рік видав три антології. Варто зазначити, що видавцям вигідно створювати серійні проекти, адже в такому випадку популярність антологій «множиться» на популярність серії (яка «втягує» читача, стимулює до придбання усіх наступних видань під маркою серії), отже, такий проект має більший потенціал для успіху.
Особливо популярними на сьогодні є тематичні антології, як наприклад, «сезонна» тритомна «Різдвяна антологія» (Львів: Свічадо, 2007); «Сто тисяч слів про любов, включаючи вигуки» (Харків: Фоліо, 2008). Загалом ринок художньої літератури добре забезпечений книжками різної тематики, і здивувати новинкою в цій царині в принципі нелегко. Виникає потреба в нових і оригінальних рішеннях. Успішно втілює нестандартні ідеї Юрій Винничук, його антологія «Чорт зна що» (Львів: ЛА «Піраміда», 2004) цікава і в плані вибору теми (до видання вміщено лише ті твори, де персонажем є чорт), і в плані чіткого дотримання концепції: лише українські твори від давнини до сучасності. Варто зауважити, що на ринку існують видання подібної тематики (як, наприклад: Антологія українського жаху / Упор. В. Пахаренко. – К.: Асоціація підтримки української популярної літератури, 2000. – 800 с.; Потойбічне: Українська ґотична проза XX ст./ Упоряд., вступне слово, бібліографічні відомості Ю. Винничука. – Львів: ЛА «Піраміда», 2005 рік. – 464 с.), але нешаблонний підхід до теми дозволяє розкрити її дещо під іншим кутом зору. Крім того, на прикладі роботи Ю. Винничука знову простежуємо тенденцію до серійності антологій (існує проект серії антологій, де кожен том буде присвячено певним персонажам, явищам: відьмам, чорнокнижникам, русалкам, янголам, снам тощо).
Безперечно, особливий інтерес на сучасному етапі представляють антології творів українських письменників, однак не втрачають позиції і антології творів зарубіжної літератури: «50 польських поетів: Антологія польської поезії» (Київ: Основи, 2001); «Австрійська читанка. Антологія австрійської літератури ХХ ст.» (Львів: Літопис, 2005); «Французька детективна новела» (Київ: ВНТЛ-класика, 2005); «Антологія японської класичної поезії» (Київ: Факт, 2006).
Складно оминути ще одну тенденцію сьогоденного книговидання: випуск у світ підсумкових збірників. Це зумовлено періодом, в якому зараз перебуваємо: вісім років тому завершилося ХХ сторіччя, отже, в багатьох упорядників виникає бажання підбити певні підсумки, як наприклад, в збірнику «Українська мала проза ХХ століття. Антологія» (Київ; Факт, 2008) або ж окреслити перспективи, як це зроблено в антології поезії двотисячників «ДВІ ТОННИ найкращої молодої поезії» (Київ: Вид-во Романенка «Маузер», 2007).
На сучасному книжковому ринку представлені антології не лише художніх, а й публіцистичних та наукових творів. Ось декілька прикладів: Антологія публікацій у газеті «POST-ПОСТУП» (1991-1994) / Упор. Олександр Кривенко – Львів: ЗУКЦ, 2005. – 626 с.; Ідея університету. Антологія / Упор. М. Зубрицька, Н. Бабалик, З. Рибчинська. – Львів: Літопис, 2002. – 304 с. (В Антології зібрано тексти видатних мислителів ХIХ-ХХ ст., які формотворчо і критично осмислювали ідею Університету, впливали на його розвиток); Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. – Львів: Літопис, 1996. – 634 с.; Антологія української юридичної думки. У 10 т. / За заг. ред. академіка НАН України Ю. С. Шемшученка. – К.: Видавничий дім «Юридична книга», 2002; Консерватизм: Антологія. 2-ге вид. / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. - К.: ВД "Простір", "Смолоскип", 2008. – 788 c. – ("Політичні ідеології"). Наукові твори так само можна і варто компонувати творчо, «з родзинкою», особливо простір для фантазії є при упорядкуванні текстів суспільно-гуманітарної тематики.
Урізноманітнення антологій надзвичайно позитивне явище і для видавця, і для читача, оскільки певний своєрідний набір типологічних ознак спрощує роботу видавця і редактора, а також забезпечує очікування читачів. Багатоманітність видів видань дозволяє розширити асортимент, а отже, повніше задовольнити запити і потреби споживачів. Однак негативною тенденцією сучасного книговидання є те, що, випускаючи збірники творів, видавці часто намагаються безпідставно використати у назві термін «антологія». Дійсно, тоді назва більше привертає увагу читачів-покупців, бо в цей терміни закладений певний набір типологічних ознак, а крім того, за українською книжковою традицією, у такі видання вміщуються вибрані, кращі чи підсумкові твори (щоправда, в сучасних умовах цієї традиції дотримуються не завжди). Через суттєві недоліки чинного стандарту, який класифікує видання [1], та типологічну неграмотність деяких видавців трапляються випадки неправильного визначення типу видання, що, природно, призводить до вад у програмі підготовки книжки до виходу у світ. Наприклад: Антологія біоетики: Доповіді, представлені на І Нац. конгресі з біоетики, 17-21 вересня 2001 р. / За ред. Ю. І. Кундієва. – Львів: Бак, 2003. – 589 с. (очевидно, це тези доповідей або матеріали конференції); Антологія бюджетного механізму / С. І. Юрій, В. Г. Дем’янишин, Я. М. Буздуган / Тернопільська академія народного господарства. – Тернопіль: Економічна думка, 2001. – 249 с. (у цьому випадку складно чітко визначити тип видання лише за бібліографічним описом, можна припустити, що це збірник наукових статей); Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ – ХХ сторіччя: Посібник для 10-11 класів загальноосв. навч. закладів / Упор. Д. С. Наливайко. – К: Навчальна книга, 2003. – 319 с.; Гуманістична психологія: Антологія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів: У 3 т. / Упорядники й наукові редактори Р. Трач і Г. Балл. – К.: Пульсари, 2001. (мабуть, ці видання слід класифікувати як хрестоматії). Типологічна невизначеність або хибне формулювання типу видання – явище вкрай негативне, адже порушує визначену сукупність суттєвих ознак видання, які з'являлися й еволюціонували із розвитком видавничої справи, а в наш час усталились в стандартах та нормативних документах. І дуже важливо, щоб видавничі працівники, редактори докладали зусиль для визначення правильних типологічних ознак.

Іноді видавці свідомо йдуть на експерименти з типологічними ознаками і змістовим наповненням видання. Нещодавно побачила світ антологія «Готелі Харкова» (Харків: Фоліо, 2008; автор С. Жадан). Це видання є одночасно антологією нової харківської літератури, що об`єднує твори більш як двадцяти авторів, путівником та довідником, що містить адреси, телефони та короткий опис основних готелів міста, карту автомобільних доріг, розклад залізничного руху та іншу інформацію необхідну подорожнім. Складається враження, що це художньо-рекламно-довідкове видання, і правомірність існування такого поєднання саме в антології підтвердиться чи спростується згодом, коли видання апробується читачем.
Таким чином, в сучасних умовах найбільш популярними є тематичні, підсумкові та антології «приватного смаку», поступово зростає кількість наукових антологій суспільно-гуманітарного напрямку. Характерними рисами новочасних антологій є серійність та застосування авторами-упорядниками нестандартних та навіть епатажних прийомів у виборі теми чи композиції. Оскільки антологія – видання тривале у часі і доволі складне у сенсі підготовки, вважаємо, що на сучасному книжковому ринку є достатня для задоволення читацьких потреб кількість антологій, і з кожним роком ця кількість зростатиме. У кінцевому підсумку варто зазначити, що на сьогодні настав час пошуку нових підходів до упорядницької та роботи над концепцію видання, і це, без усякого сумніву, приноситиме хороші плоди: цікаві книжки, новий погляд на відомі речі. Адже антологія з одного боку засвідчує традиції, тенденції, канони літератури, а з іншого – формує їх.

1. Видання. Основні види: Терміни та визначення: ДСТУ 3017–95. – К.: Держстандарт України, 1995. – 48 с.
2. Губайловский В. Полоса прибоя (о жанре поэтической миниатюры) // Арион. – 2003. – № 4.
3. Кожевников Г. В. Типология литературно-художественной книги: Конспект лекции. – М.: Изд-во МПИ, 1985. – 40 с.
4. Кузьмин Дмитрий. В зеркале антологий. [Електрон. ресурс]. – URL: http://magazines.russ.ru.
5. Мильчин А. Э. Издательский словарь-справочник. – М.: Юристъ, 1998. – 472 с.
6. Нові видання України: Бібліотечний бібліографічний покажчик книг та брошур. – К.: Кн. палата України, 1996-2008.
7. Стах Вікторія. Іван Лучук «Укладаю антології так, щоб у них було чути мої пальці» // Україна молода – черв. – 2008 – № 117.
8. Luey Beth. Multiauthor Books and Antologies // Handbook for Academic Authors. – 2nd ed. – Cambridge University Press, 1994. – P. 105-121.