Статті, блоги > Редагування

Зіновій Партико: «...У СУБ'ЄКТИВІЗМІ ЧАСТКОВО Й ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ ТВОРЧА СУТНІСТЬ РЕДАГУВАННЯ»

А. Судин, редактор "Книгобачення", ст. викладач кафедри редагування і видавничої справи УАД | 26.01.15 18:13:30

Нині коротко знову повернемося до теорії і практики редагування (до речі, колись цим словосполученням позначали кафедру, що нині носить назву «Видавничої справи і редагування» УАД). І знову в плані свого роду двоїстості в трактуванні процесів редагування, яка у свою чергу здатна впливати на особливості підготовки, навчання редакторів і видавців. Ідеться про те, що редагування може розцінюватися або лише як рутинна робота, що опирається на знання «норм» (які треба засвоїти), або ж як робота творча, що потребує розвитку творчих навиків, зокрема і літературних, і маркетингових.
Отже, нині мова про доктора філологічних наук, професора Зіновія Партика, який випустив чимало книг, які просувають саме ідею формалізації редакторських (уже не кажучи коректорських) процесів задля подальшої їх автоматизації.

---

Так!.. Автоматизації редагування.
Річ у тому, що один із авторів цього інтерв’ю був студентом-першокурсником, коли старшокурсник З. Партико вже займався процесами автоматизації в галузі редагування. Ним опікувався тоді учитель багатьох редакторів сучасності, теоретик науки про редагування проф. М.Д. Феллер.
У ті часи бурхливого розвитку інформатики, автоматизації така постановка питання виглядала, як би тепер сказали, круто. Іншими словами – актуально і перспективно. І викликало певний ажіотаж.
Зіновій Партико від того часу захистив уже кандидатську дисертацію, докторську, став викладачем, що формував свій підхід до редагування в різних вищих навчальних закладах, здобув звання професора, і (як уже було сказано в наших публікаціях) надалі просуває свої погляди на сучасну теорію і практику вітчизняного редагування, а це викликає чимало суперечок, які інколи вже й не виходять на поверхню, але надалі існують у вигляді задавнених суперечок. Інколи вони навіть перетворюються на конкурентні, створюючи, як на мене, ілюзію наявності «різних шкіл» у сфері редагування. Формальність і неформальність процесів. Рівень ваги знань нормативів (і тому «просто виправляння помилок») і ваги творчого опрацювання разом з автором видання із кожного разу індивідуальним підходом задля формування найоптимальніших ознак видання.
Відтак запитання професорові З. Партикові.

- То чи справді ще від студентських років Вас настільки зацікавила тема автоматизації редакторської роботи, що ви її впровадили як основу наукової і викладацької діяльності? Виходить, що вона, по суті, захопила вас на все життя?

- Мабуть справді, що від того часу воно увійшло в моє життя. Не можу сказати однозначно, чому так трапилося. Можливо, зокрема, тому, що я ще раніше самостійно почав вивчати (паралельно до навчання в інституті), як її називають сьогодні, комп'ютерну лінгвістику. І в мене виникла думка про те, що і редагування також може бути піддане автоматизації, хоча б частково. Я був не першим студентом у своєму навчальному закладі, який зацікався цією темою. Щоправда, мій попередник здійснив у цій галузі лише пошукову роботу. Але для мене вже було цілком зрозуміло, що це дуже цікава і перспективна тема. На той час уже розроблялися програми автоматизованого перекладу, а звідси міркування: якщо можна автоматизувати переклад, то чому не можна автоматизувати і редагування? Допомогла не тільки підтримка М. Д Феллера, але й консультації С. З. Звєжинського, який викладав тоді якраз основи науково-технічної інформації. Це теж дало свій додатковий поштовх.

- Вже тоді, як я розумію, Ви прониклися думкою, що традиційна теорія редагування начебто втрачає позиції. В одному зі свої підручників Ви говорите про те, що у 80-х роках минулого століття в теорії редагування відбулася криза, тобто, як Ви кажете, криза «класичної едитології». Ви подаєте це як доконаний факт. А в наш час, на Вашу думку, розвитку теорії редагування взагалі немає?

- Спробую пояснити. Річ у тім, що в ті часи дослідники виходили з положення, що всі процеси редагування може виконувати тільки людина. Дослідники апріорі, підсвідомо вважали, що всі ці процеси є творчістю... Це положення лежало в основі, як кажуть науковці, парадигми тієї класичної теорії редагування. Проте... От скажіть: усередині речення перед «але» треба ставити кому? Звісно, треба, й іншого варіанту виправлення немає. То яка ж це творчість? Існує ціла низка таких правок, де все однозначно, а тому там нема що творити.
Чому я веду мову про 80-ті роки? Бо саме в цей час були створені персональні комп'ютери, вони пішли в серійне виробництво. І, звичайно, тоді почали думати про елементарно просту редакторську задачу: а навіщо перевіряти орфографічну правильність вручну, якщо в комп'ютер можна ввести орфографічний словник, а далі за його допомогою в автоматизованому режимі перевіряти орфографічну правильність будь-якого тексту. Я тоді навчався в аспірантурі в Москві, і ми розробляли такі програми перевірки паралельно з дослідниками редагування зі США.
Крім того, з'ясовується, що цілу низку операцій редагування (частково розділових знаків, певних морфологічних форм, чергувань прийменників тощо) без особливих труднощів можна формалізувати і виконувати на комп'ютері. Треба тільки розробити систему норм, на основі яких мають відбуватися ці процеси. Таких норм чимало, їх треба лише зібрати. Далі, застосувавши ці норми за допомогою комп'ютера, ми скоротимо в часі процес редагування. Але існують і складніші процеси редагування, наприклад, виправлення читабельності (складності) тексту. Виявляється, і ці процеси так само реалізуються за допомогою програм (зараз ця функція є в складі Microsoft Word на кожному комп'ютері). Але ж читабельність — це базова характеристика тексту, від якої залежить те, сприйме читач текст чи ні (пригадуєте, проф. М. Д. Феллер говорив, відповідно, про рівень автора і рівень читача?). Таким чином, якщо ми можемо перевіряти дотримання в тексті певних норм на комп'ютері, то, даруйте, куди зникла творчість, яка лежить в основі класичної теорії редагування?
Отже, в середині 80-х років із появою персональних комп’ютерів і відповідних програм, які допомагають редагувати текст, теорія редагування як винятково творча наука себе вичерпала. Відтоді починається новий етап розуміння редагування як процесу, що складається не з одного, а з двох рівноправних компонентів. Перший компонент – це унормовування, коли текст треба привести у відповідність до чинних норм, і другий – це творче удосконалення тексту. Але при цьому під творчим удосконаленням (творчим редагуванням) слід розуміти лише такі виправлення, які не ґрунтуються на нормах, але з їх доречність погоджується більшість експертів, наприклад, колег-редакторів. Це — нова парадигма терії редагування, яка відповідає періоду застосування інформаційних технологій.
До речі, чогось принципово нового в такому підході немає. Якщо глянути на статтю "Редактирование" в енциклопедії "Книговедение. Энциклопедический словарь" (М., 1982), то там всі ці складові процесу редагування чітко зафіксовані.
Що стосується того, чи розвивається редагування в наш час, то, зрозуміло, що розвивається. Наприклад, дослідники встановлюють нові норми сприймання тексту, які раніше не були відомими, з'являються нові стандарти і т. д. Розвиток — це вічний процес.

- Загалом можна погодитися з Вами, якщо мова йде про граматику чи синтаксис. Але є така частина факторів, яка впливає на редагування зовсім неформально, наприклад така, як ринкова. Тут саме редактор повинен думати, як зробити текст таким, щоб задовольнити читача. Текст змінюється не з погляду певних норм, які є в правописі, а вже стосується пристосування тексту до особливостей психології, рівня освіти читача, чи інших речей. Редактор мусить переосмислити текст, щоб подати його у тій формі, якої чекає відповідний читач. Власне, зміни здійснюються не задля «правки», а задля того, щоб твір був проданий, щоб його придбав саме той, читач, для якого він призначений. Наприклад, адаптація наукового тексту для дітей, людей інших професій тощо. Тут опора ніяк не на норми, а не життєвий досвід, інші знання, які стосуються не норм, а людських потреб, особливостей, тобто досить таки хисткі з погляду внормування. Хіба ж це не творчість?

- Так, потреба адаптації справді існує. І ви подаєте правильні приклади. Але метод опрацювання тексту залежить від того, наскільки потрібно адаптувати текст (наприклад, в читабельності традиційно виокремлюють сім рівнів складності). То що потрібно: перейти на сусідній рівень чи перестрибнути відразу через два-три? Якщо потрібно перейти на сусідній рівень, то це може і повинен зробити редактор, а, якщо на два-три рівні, то це може зробити тільки автор. Не забуваймо тут і про авторське право: редактор може адаптувати лише "штрихи", а от основну роботу (часто не без підказки редактора) повинен робити саме автор. І норми тут, як ви правильно кажете, ні при чому; написання твору — це творчість автора, але не редактора. Якщо ж редактор почне писати текст замість автора, то він з редактора перетвориться на співавтора тексту. Тому тут потрібно проводити чітку межу між функціями редактора і функціями автора. Інша річ, якщо автор погоджується взяти редактора в співавтори. Це — по-перше. По-друге, якщо автор не може справитися з адаптацією тексту, то існує альтернативний спосіб адаптації: видавництво може оголосити серед авторів конкурс на кращий новий, адаптований твір.

- У професійній діяльності автори, видавці часто класифікують редакторів, щонайменше на добрих і поганих. Власне, чому, якщо все так просто, різні редактори редагують текст по-різному? Один текст ми можемо оцінити як відредагований фахово, інший як нефахово. Нещодавно на одному з американських сайтів читав матеріал, у якому намагалися пояснити, що таке добрий редактор. Звідки таке?

- Мені хотілося б розділити ваше питання на два. Почну з останнього щодо американців... Знаєте, свого часу я намагався знайти означення редагування в англомовних підручниках, словниках. Будете здивовані, але в них означення редагування практично немає. Там є тільки розрізнені рекомендації. Тому хай не ображаються англомовні колеги, але, як на мене, в нас редагування, теорія редагування розвинені значно краще. Чому так трапилося? Мабуть тому, що ми свого часу надто підпорядковувалися цензурі, і нам потрібно було виробити чіткі правила гри, що змусило дослідників, практиків розробляти відповідні норми, щоб цензура мала менше причин чіплятися до тексту. Це як один із факторів просто змусило розвинути справді наукову теорію редагування. У «них» — майже по всіх підручниках з редагування – це гра в приклади. Між іншим, редактори-фрілансери часто себе рекламують якраз саме таким чином: «Я от майстер, я знаю, як це робити [тут подають гарні приклади]. Дайте свій текст, і я вам його відредагую... а всі решта... – то неумійки».

- Але ж у цьому, мабуть, якраз і виявляється творчий підхід до редагування? Я майстер... а інші не майстри.

- Так, але я нагадаю: а розділові знаки треба ставити відповідно до норм, чи ні? А орфографію треба перевіряти за орфографічним словником, чи ні? Я не маю тут на увазі наявні винятки (авторську пунктуацію в поезії; сленг, діалектизми в прозі тощо).

- Але це є нижчий рівень редагування, який не містить творчості і не складає основи редагування. А ми ж ведемо мову про творчий підхід до редагування. То все ж: що таке добрий редактор?

- Отже, переходжу до другої частина питання.
Свого часу я провів такий дослід: один і той сам текст я дав низці професійних редакторів. На основі отриманого результату можу сказати таке: якщо візьмемо 100 редакторів і всім дамо на редагування один і той самий текст, то десь 60-70% із них діагностують у тексті однакові помилки. Це будуть так звані «об’єктивні» виправлення. Решта виправлень (десь 30-40%) будуть різними. Це «суб'єктивні» виправлення (зрозуміло, що чим їх менше, тим краще). Саме в цьому суб'єктивізмі частково і проявляється творча сутність редактора. Отже, в середньому кращим є той редактор, який вносить максимум «об’єктивних» виправлень і мінімум — «суб'єктивних». А, оскільки такі «ідеальні» редактори зустрічаються доволі рідко, то це й веде до розмов про «творчий» підхід до редагування. А погані редактори — це ті, які виявляють мінімум «об’єктивних» виправлень і максимум — «суб'єктивних».
Між іншим, свого часу я спробував проаналізувати, скільки правок здійснено на основі норм, а скільки на основі творчості й ще «невідомо чого». Виявилося, що в середньому на основі норм редактори здійснюють приблизно 80% правок, а на решту (так званих творчих) залишається тільки 20%.

- Питання з іншого боку. Ми починали розмову з автоматизації, у тому числі згадували й про переклад. Але ж сьогодні немає жодної досконалої автоматизованої системи перекладу, після роботи якої не потрібне було б втручання людини-редактора. Навіть із близьких між собою мов. Без нього тут просто не обійтися!

- У корені неправильною є думка, що комп'ютер взагалі може щось робити без людини. Комп'ютер і система перекладу чи редагування — це людино-машинна система, і тільки в симбіозі вони можуть працювати. Ну, можливо, через кілька століть створять такі системи перекладу чи такі системи редагування, де обсяг людської праці буде значно меншим ніж зараз, але без людини й ці системи все одно не обійдуться. Хоча, як на мене, редагування є складнішим, "ювелірнішим" процесом ніж переклад.
Нині суттєво змінилася ідеологія автоматизованого перекладу. Донинішні системи брали за основу перекладні словники, згідно з якими обирали варіант перекладу, а, оскільки існує полісемія, омонімія тощо, то такі переклади мають дуже низьку якість. Щоправда, більше це стосується художніх текстів, у наукових і технічних текстах таких проблем менше.
Сьогодні в системах часто використовують інші алгоритми перекладу: перші речення, складні текстові уривки перекладає людина, а машина «запам’ятовує» за нею перекладені відповідники, конструкції тощо. У такий спосіб відбувається своєрідне навчання «робота-перекладача», який далі повторює, копіює за перекладачем його варіанти перекладу. Або ж використовують альтернативний варіант: «вкладають» у пам’ять машини ту базу перекладених текстів, які вже виконані в певній галузі знань, а далі копіюють переклади окремих слів чи фрагментів з цих вже перекладених текстів. Таким способом значно підвищують якість перекладу.
Між іншим, ось у мене зараз у процесі розмови виникла ідея: а чи не з'явиться з часом подібна автоматизована база даних гарно відредагованих текстів, які зможуть «допомагати» редакторам. Як гадаєте?

- Ну... тоді у мене зустрічне запитання. Чи не видається Вам, що проблема оптимізації комп'ютерного перекладу чи редагування лежить у межах проблеми створення штучного інтелекту? По суті справи, тільки досконалий штучний інтелект зможе бути гарним перекладачем або редактором. Але тоді це буде знову просто копіюванням людини?

- Звичайно, це проблема саме цієї ділянки — створення штучного інтелекту перекладача чи штучного інтелекту редактора. Інша річ, що ми розуміємо під цим інтелектом.

- По суті копіювання людської праці...

- Якщо казати про копіювання праці, то таке копіювання відсотків на 70-80 колись може бути досягнутим. Але інтелект — це не тільки повторити те, що було створено раніше, це ще й вміння використовувати зовсім нові операції над текстом, це ще й уміння під’єднувати ззовні додаткові знання. А такі операції нинішні системи обробки текстової інформації виконувати ще не можуть. Принаймні, я про таке ще не читав.

- Мене здивувало у вашій книжці твердження, що нинішні редактори вперто не хочуть застосовувати у своїй практиці комп'ютерну техніку, не асоціюють редакторську роботу з комп'ютером. Хіба ж не навпаки? Жоден редактор не працює нині без котроїсь із програм роботи з текстом...

- Поясню, що маю на увазі. З одного боку існує спротив у вигляді психологічного протистояння: «комп'ютер почне виконувати те, що досі робив я, а мене звільнять». А з іншого... От ви часто буваєте у видавництвах. Як там правлять – на папері чи на екрані?

- Так, звичайно, я сам правлю часто на папері, якщо не узгоджу з автором іншого...

- Отож бо. Зазвичай, редактор править на папері, а виправлення вносить у файл або автор, або оператор комп'ютерного набору, або верстальник. Так редакторам легше, чому — можуть бути різні припущення. Наприклад: монітори мають ще надто низьку роздільну здатність (нижчу за папір). Або: виправляти і коментувати на моніторі складніше ніж на папері.
Скажу про себе: я, наприклад, виправляю текст тільки на моніторі, мені папір не потрібен, я вже так звик, для мене так працювати — продуктивніше. Але це справа звички. Мої методи виправлень я ні з ким не узгоджував. Проте це неприйнятне для виробництва.
Методи виправлення — це ж усього-навсього традиція. Зараз люди розуміють, що на комп'ютерах виправляти швидше. Інша річ та, що редакторами часто стають люди, які мають філологічну освіту, а із видавничими системами і технологіями вони не знайомі. Тому їм легше з папером.

- Тут я можу з Вами погодитися, але тільки частково. Папір часто потрібен. Свого часу я теж як редактор дотримувався подібної думки. Особливо в журналістиці. Комп’ютер скорочує чимало в роботі. Починаючи від того, що автор сам може подати текст уже в електронному вигляді. Та й через мережі його легко і швидко передавати, навіть тому ж таки автору на узгодження, вже не кажучи на верстку. Але існують проблеми юридичного характеру. Як довести і аргументувати, ким і коли зроблена правка у видавничих процесах, якщо виникає конфлікт? Якщо нема паперу, то нема й доказу. У вашій же книжці є додаток з коректурними знаками. Як їх внесеш у комп’ютері? Як тільки починаєш застосовувати нинішні можливості офісних програм, то натрапляєш на страшенні складнощі із узгодженням правок з авторами...

- Так, така проблема дійсно існує. Маєте рацію. Справді, в текстових процесорах є можливості графічно виділяти правки, давати коментарі до них, але я, як, мабуть, і ви, ще ніколи не бачив, щоб редактори і автори цими можливостями користувалися. Так виправляти ще занадто трудомістко і складно, хоча дотримуватися вимог авторського права принципово можливо.
Як в майбутньому буде вирішено цю проблему, зараз мені сказати важко.

- Добре. Ще запитання. У вас у підручнику є підрозділ «Модель редагування», «Модель редактора». Якщо можна, опишіть коротко ваше бачення моделі редактора. Яким має бути сучасний ідеальний редактор? Адже для оцінки якості редактора нині пропонують дуже простий спосіб: «Дайте мені свій текст, я відредагую його, і ви вирішите, добрий я редактор, чи ні».

- Такий підхід хибний: чи може автор, який не знає основ редагування, оцінити якість редагування? Думаю, з боку автора це буде так зване «смакове» оцінювання.
Для того, щоб якісно оцінити редактора, йому треба дати відредагувати текст, який уже випробуваний на сотні-другій редакторів і в якому виокремлені «об'єктивні» правки (про них вже йшлося). Фактично, такий текст буде відігравати роль тесту: якщо правки «нашого» редактора збігаються на 80-90% з «об'єктивними» правками, тоді можемо вважати цю людину добрим редактором (при цьому творчі та «суб’єктивні» правки в сумі не повинні перевищувати відсотків 30). Оцінити якість роботи реактора більш точно з різних причин, мабуть, не вдасться.
А щодо моделі редактора, то... Редактор має досконало знати знакові системи, зокрема мову. Повинен знати методи видавничої діяльності. Уміти враховувати час, місце, ситуацію, банки інформації, методи інформаційного впливу й захисту від нього. Він повинен бути обізнаним зі специфікою ЗМІ, в якому працює (види літератури, жанри, специфічні норми). Досконало знати видавничу нормативну базу: українські і міжнародні закони, стандарти, конкретні норми. Вкрай важливу роль відіграє знання логіки, психології сприймання та опрацювання інформації реципієнтом. Редактор повинен досконало знати методи редагування, володіти видавничим інструментарієм (в наш час — це комп'ютери, видавничі системи). Без сумніву, редактор повинен знати методи творчості (на жаль, методів творчості редакторів майже не вчать).
До речі, про методи творчості. В Україні багато теоретиків редагування говорять про творче редагування, але поки що вони не опублікували ґрунтовних наукових розробок на цю тему. Тому найближчим часом спробую заповнити цю прогалину: я підготував доволі ґрунтовну статтю на цю тему й у найближчі кілька місяців вона буде опублікована. Якщо буде ваше бажання, запропоную вам розмістити її на вашому сайті.

- Врешті, останнє питання. Чи мусить сам редактор уміти писати авторські тексти?

- Бачите, я відповів би так: маслом кашу не зіпсуєш. Мій редактор (це моя колега, з якою я навчався в УПІ ім. І. Федорова і якій цілковито довіряю мої тексти) не пише. Але в неї є величезний редакторський досвід, вона — чудовий редактор. І це доводить, що уміння писати для редактора зовсім не обовзякове. Це — з одного боку. З другого, якщо редактор уміє писати, то це тільки йому допоможе. У такому випадку він краще зможе зрозуміти автора, чужі муки творчості. Зрозуміло, що такі вміння треба тільки вітати. Але самому вміти писати — зовсім не обов'язково.

- Тобто вчити редакторів писати, на Вашу думку, не обов’язково?

- Без сумніву, вчити редакторів писати так, як журналістів чи рекламістів, немає потреби. Хоча вони повинні досконало знати технологію письменницької творчості. Кажучи іншими словами, якщо редактор сам пише, то йому легше буде консультувати авторів, але, загалом, писати й редагувати — це доволі паралельні світи.

- Дякую за розмову.

- Дякую і вам, і – подальших успіхів!

Розмову вів Андрій Судин, редактор «Книгобачення», ст. викладач каф. редагування і видавничої справи УАД,


P.S. Не все, звичайно, в цьому інтерв’ю може бути розцінене як однозначне. Не всі питання вияснені до кінця.
Можливо, розмова й не мала б жодного сенсу, і не варто було б надавати аж такої уваги проблемі, яка в дечому схожа на проблему яйця і курки, адже ж ясно, що присутні в редагуванні і творчість, і рутина. Гадаємо, будь-який учасник розмови міг би додати своє. Навіть якщо задатися питанням, чи справді в перевазі кількості тих чи інших «правок» проблема, а чи в їх якості і затратності. Адже «виправляти помилки» -- швидко, а оптимізувати текст (якраз на оті 20 відсотків) – таки довше і складніше, тобто таки потребує іншої кваліфікації і здібностей. Та й проблему якості видання годилося б обговорити...
Однак таки ж є навчальні заклади, у яких студенти навчаються за принципом 80 відсотків рутини, 20 – творчості. У тому числі й починаючи з коледжу. До того ж саме за підручниками З. Партика, які, без сумніву, мають свій сенс. Зі всіма скрупульозно зібраними і систематизованими нормами редагування.

---

Для ознайомлення подаємо інформацію про три видання автора:

— Партико З. В. Загальне редагування: нормативні основи : навч. посібник. — 2-ге вид., перероб. і доп. — Львів : ВФ “Афіша”, 2011. — 640 с., табл. 33, рис. 53, додатків 27.
— Партико З. В. Основи видавничої справи : навч. посібник. — Львів : ВФ “Афіша”, 2014. — 304 с., табл. 23, рис. 64, додатків 16.
— Партико З. В. Словник видавничих термінів / З. В. Партико. — Запоріжжя : Вид-во КПУ, 2013. — 68 с.


ЗАГАЛЬНЕ РЕДАГУВАННЯ: НОРМАТИВНІ ОСНОВИ

Партико З. В. Загальне редагування: нормативні основи : навч. посібник. — 2-ге вид., перероб. і доп. — Львів : ВФ “Афіша”, 2011. — 640 с., табл. 33, рис. 53, додатків 27.
ISBN 978-966-325-155-4

Описано історію виникнення, об’єкт, предмет, мету, завдання, методологію, галузі, аспекти редагування, а також основні методи контролю й виправлення помилок. Подано інформаційні, соціальні, композиційні, рубрикаційні, логічні, лінгвістичні, психолінгвістичні, видавничі й поліграфіч¬ні норми редагування.
Призначений для студентів вищих і середніх професійних закладів освіти, що навчаються за спеціальностями “Видавнича справа та редагування”, “Журналістика”, “Реклама та зв’язки з громадськістю”. Редактори-практики можуть використовувати як довідкове видання.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ
Список скорочень 14
Передмова до першого видання 15
Передмова до другого видання 21
1. Вступ 27
2. Едитологія та її основні поняття 31
2.1. Едитологія та її складові 31
2.2. Місце едитології в системі наук 33
2.3. Навчальні едитологічні дисципліни 34
2.4. Професія видавця і редактора 38
2.5. Видання та їх основні види 39
2.6. Етапи публікування/оприлюднення повідомлень 41
2.7. Чи потрібен редакційний етап? 44
2.8. Ефективність функціонування редакційного етапу 46
3. Сутність редагування 48
3.1. Об’єкт редагування 48
3.2. Предмет редагування 48
3.3. Мета й завдання редагування 51
3.4. Галузі редагування 52
3.5. Аспекти редагування 54
4. Історія розвитку редагування 56
4.1. Періодизація розвитку 56
4.2. Період існування редагування як виду практичної
діяльності 57
4.3. Період нагромадження фактів редакційної практики 60
4.4. Період функціонування редагування як науки 62
4.5. Становлення редагування в Україні 67
4.6. Залежність технології редагування від розвитку
технічних засобів 70
5. Методологічні засади теорії редагування 73
5.1. Аксіоми масової комунікації 73
5.2. Передача повідомлень під час акту масової комунікації 74
5.3. Постулати теорії редагування 77
5.4. Модель редагування 77
5.5. Мова та образи як засоби передачі інформації 78
5.6. Модель банку інформації реципієнтів 79
5.7. Характеристика учасників акту передачі повідомлення 80
5.8. Норми й відхилення від них 89
5.9. Складові редагування 97
5.10. Повідомлення як об’єкт редагування 101
5.11. Інструменти редагування 103
5.12. Роль ЗМІ в процесі редагування 104
6. Будова оригіналу і видання 109
6.1. Багатоаспектність будови 109
6.2. Видавнича будова оригіналу 109
6.3. Будова вихідних відомостей в оригіналі 111
6.4. Будова текстової частини оригіналу 114
6.5. Будова нетекстової частини оригіналу 120
6.6. Будова апарату видання в оригіналі 123
6.7. Будова видання 125
7. Нормативна база редагування 129
7.1. Види нормативних баз 129
7.2. Типологія норм редагування 130
7.3. Потужність нормативної бази 135
7.4. Динамічність нормативної бази 136
7.5. Вибір нормативної бази 136
8. Помилки та їх види 139
8.1. Мас-медійна девіатологія 139
8.2. Значущість помилок 140
8.3. Вага помилок 140
8.4. Помилки стосовно постулатів редагування 141
8.5. Помилки стосовно конкретних норм редагування 147
8.6. Видавнича класифікація помилок 153
8.7. Опис помилок 154
8.8. Реконструкція помилок реципієнтами 155
9. Методи редагування 157
9.1. Основні види методів редагування 157
9.2. Класифікація методів контролю 158
9.3. Послідовність операцій контролю 159
9.4. Методи контролю 160
9.5. Класифікація методів виправлення 171
9.6. Послідовність операцій виправлення 172
9.7. Методи виправлення 173
9.8. Коректурні знаки 179
10. Інформаційні норми редагування 182
10.1. Редагування повідомлень з різними формами інформації 182
10.2. Норми редагування загальних
властивостей інформації 183
10.3. Норми редагування специфічних
властивостей інформації 200
11. Соціальні норми редагування 210
11.1. Юридичні норми 210
11.2. Етичні норми 220
11.3. Естетичні норми 222
11.4. Політичні та релігійні норми 224
12. Композиційні норми редагування 228
12.1. Рубрикація — модель будови повідомлення 228
12.2. Види композиції 229
12.3. Композиційні шаблони 239
12.4. Норми редагування композиції 240
12.5. Особливості застосування методів контролю 248
13. Рубрикаційні норми редагування 250
13.1. Функції рубрикації 250
13.2. Будова рубрик 250
13.3. Види рубрик 251
13.4. Норми редагування рубрикацій 257
13.5. Допоміжні методи редагування рубрик 262
14. Логічні норми редагування 264
14.1. Істинність повідомлень і логіка 264
14.2. Норми редагування понять 270
14.3. Норми редагування висловів 280
14.4. Норми редагування виводів 288
14.5. Норми редагування аргументацій 299
14.6. Норми редагування зв’язків між компонентами
повідомлення 304
14.7. Норми модальних логік 309
15. Лінгвістичні норми редагування 311
15.1. Норми для фонемно-графемного рівня 311
15.2. Норми для рівня морфем 319
15.3. Норми для рівня слів 325
15.4. Норми для рівня словосполучень 332
15.5. Норми для рівня речень 336
15.6. Норми для рівня надфразних єдностей 340
15.7. Норми для рівня блоків 342
15.8. Норми для рівня дискурсу 343
16. Психолінгвістичні норми редагування 346
16.1. Норми сприймання повідомлення 346
16.2. Словниковий запас реципієнта 359
16.3. Норми запам’ятовування повідомлень 360
16.4. Мисленнєве опрацювання повідомлення 364
16.5. Розуміння повідомлення 370
16.6. Вплив повідомлень на реципієнтів 376
16.7. Уява і прогнозування повідомлення 377
17. Видавничі норми редагування 381
17.1. Вихідні відомості 381
17.2. Порядок розташування компонентів повідомлення 388
17.3. Норми для основного простого тексту 389
17.4. Норми для основного складного тексту 403
17.5. Норми для ілюстрацій 407
17.6. Норми для апарату видання 411
18. Поліграфічні норми редагування 435
18.1. Сутність конструювання видання 435
18.2. Особливості поліграфічних норм 436
18.3. Норми набирання 436
18.4. Норми верстання 441
19. Редагування і видавнича діяльність на різних етапах
видавничого процесу 446
19.1. Технологічний маршрут видавничого процесу 446
19.2. Авторське саморедагування 448
19.3. Видавнича діяльність редактора 450
19.4. Нормативне й творче редагування 461
19.5. Проектування й конструювання видання 465
19.6. Друкування видання 471
19.7. Розповсюдження видань і рекламна кампанія 473
19.8. Формування видавничої політики 477
19.9. Перевидавання видань 481
19.10. Архівування видань 483
20. Комп’ютеризація редагування і видавничої діяльності 485
20.1. Види редакційних систем 485
20.2. Системи комп’ютерної коректури 486
20.3. Системи комп’ютерного редагування 490
20.4. Довідкові редакційні системи 499
20.5. Системи автоматизації видавничої діяльності 504
20.6. Системи автоматизованого конструювання видань 505
20.7. Автоматизовані системи керування ЗМІ 506
20.8. Межі автоматизації редакційного етапу 506
21. Висновки 510
Додатки 514
Глосарій 574
Предметно-іменний покажчик 614
Список літератури 622


Книгу можна придбати за адресами:

ТЗОВ „Видавнича фірма «Афіша»”
79005, м. Львів, просп. Т. Шевченка, 16
Тел.: 032-2971427, 032-2970537
E-mail: publish-afisha@utel.net.ua

Видавництво "Каменяр"
79 000, Львів, МСП, вул. Підвальна, 3
Тел./факс: 032-2355949
E-mail: vyd_kamenyar@mail.lviv.ua


ОСНОВИ ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ

Партико З. В. Основи видавничої справи : навч. посібник. — Львів : ВФ “Афіша”, 2014. — 304 с., табл. 23, рис. 64, додатків 16.
ISBN 978-966-325-194-3
Описано складові теорії видавничої справи, роль книги й періодики в житті суспільства, типометрію, будову оригіналів та видавничої продукції, її типологію. Подано детальний опис видавничої діяльністі. Розглянута організація видавничої справи у світі та в Україні, описано основні нормативні документи видавничої справи, основи її комп’ютеризації.
Призначений для студентів вищих навчальних і середніх професійних закладів освіти, що навчаються за спеціальностями "Видавнича справа та редагування", "Журналістика", "Реклама та зв’язки з громадськістю". Видавці-практики можуть використовувати посібник як довідкове видання.

ПОВНИЙ ЗМІСТ

Передмова
1. Вступ
2. Основні поняття теорії видавничої справи
2.1. Базові терміни та їх значення
2.2. Види видавництв і видавничих організацій
2.3. Основні види видавничої продукції
2.4. Етапи видавничого процесу
2.5. Технологічний маршрут видавничого процесу
2.6. Професія видавця і редактора
2.7. Галузі та інфраструктура видавничої справи
Запитання й завдання до розділу 2
3. Історія виникнення й розвитку книг і періодики
3.1. Виникнення письма
3.2. Виникнення рукописних книг
3.3. Виникнення книгодрукування
3.4. Виникнення періодики
3.5. Розвиток видавничої справи
3.6. Виникнення електронних видань
3.7. Історичні форми книг і періодики
Запитання й завдання до розділу 3
4. Книги й періодика в житті суспільства
4.1. Функції книг і періодики
4.2. Читання і його види
4.3. Закономірності читання
4.4. Місце читання серед інших видів сприймання
повідомлень масової інформації
4.5. Типологія читачів
4.6. Книги й періодика як культурна й матеріальна цінність
Запитання й завдання до розділу 4
5. Типометрія
5.1. Видавничо-поліграфічна система одиниць вимірювання
5.2. Одиниці вимірювання довжини та інших величин
5.3. Одиниці обліку оригіналів і видавничої продукції
5.3.1. Одиниці обліку паперових оригіналів і видавничої продукції
5.3.2. Методика підрахунку обсягу
5.3.3. Одиниці обліку цифрових оригіналів і видань
5.4. Одиниці обліку поліграфічної продукції
5.5. Одиниці обліку завантаження друкарських машин
5.6. Показники функціонування видавництв та видавничих організацій
Запитання й завдання до розділу 5
6. Будова оригіналів
6.1. Оригінали та їх види
6.1.1. Поняття оригіналу
6.1.2. Види оригіналів і вимоги до них
6.2. Видавнича будова оригіналів
6.3. Будова текстової частини
6.3.1. Інформаційна будова
6.3.2. Лінгвістична будова
6.3.3. Композиційна будова
6.3.4. Логічна будова
6.4. Будова нетекстової частини
6.4.1. Ілюстрації
6.4.2. Таблиці
6.4.3. Формули
6.5. Будова апарату
6.6. Будова вихідних відомостей
Запитання й завдання до розділу 6
7. Будова видавничої продукції
7.1. Матеріали для виготовлення видавничої продукції
7.1.1. Папір
7.1.2. Палітурні матеріали
7.1.3. Поліграфічні фарби
7.1.4. Матеріали для електронних видань
7.2. Формати видань
7.2.1. Поняття й види форматів
7.2.2. Формати паперових аркушів
7.2.3. Формати сторінок
7.2.4. Формати видання й оправи
7.3. Будова видань
7.3.1. Матеріальна будова
7.3.1. Поліграфічна будова
7.3.1. Документальна будова
7.4. Будова акцидентної продукції
Запитання й завдання до розділу 7
8. Типологія видавничої продукції
8.1. Поняття про типологію
8.2. Виникнення й розвиток типології видавничої продукції
8.3. Типологія паперових видань
8.3.1. Види видань за цільовим призначенням
8.3.2. Види видань за аналітико-синтетичним опрацюванням ін¬формації
8.3.3. Види видань за видами знаків
8.3.4. Види видань за матеріальною конструкцією
8.3.5. Види видань за обсягом
8.3.6. Види видань за складом основного тексту
8.3.7. Види видань за періодичністю
8.3.8. Види видань за структурою
8.3.9. Види неперіодичних видань
8.3.10. Види періодичних і продовжуваних видань
8.4. Типологія електронних видань
8.4.1. Проблеми означення електронних видань
8.4.2. Книжкові видання
8.4.3. Періодичні й продовжувані видання
8.5. Типологія акцидентної продукції
Запитання й завдання до розділу 8
9. Видавнича діяльність
9.1. Авторський етап
9.1.1. Типологія авторів
9.1.2. Пошук теми, автора й рукопису
9.1.3. Створення авторського оригіналу
9.1.4. Авторське саморедагування
9.2. Підготовчий етап
9.2.1. Формування портфеля повідомлень
9.2.2. Планування видань
9.2.3. Рецензування повідомлень
9.2.4. Добір повідомлень для збірників
9.2.5. Визначення накладу видання
9.2.6. Визначення гонорару
9.2.7. Укладання видавничих угод
9.2.8. Визначення планової собівартості примірника видання
9.2.9. Підготовка до процесу редагування
9.3. Редакційний етап
9.3.1. Поняття про редагування
9.3.2. Нормативне редагування
9.3.3. Творче редагування
9.3.4. Робота з авторами
9.4. Конструювальний етап
9.4.1. Робота редактора з художником і художнім редактором
9.4.2. Робота редактора з технічним редактором
9.4.3. Робота редактора з верстальником
9.4.4. Редагування й коректура верстки видання
9.4.5. Робота редактора з іншим персоналом ЗМІ
9.5. Тиражувальний етап
9.5.1. Редагування сигнальних примірників
9.5.2. Контроль друкування й брошурування
9.5.3. Визначення фактичної собівартості примірника видання
9.6. Розповсюджувальний етап
9.6.1. Рекламна кампанія
9.6.2. Типологія покупців видавничої продукції
9.6.3. Розповсюдження видавничої продукції
9.6.4. Цикл життя видань
9.7. Підсумковий етап
9.7.1. Поняття про видавничу політику
9.7.2. Видавнича й поліграфічна якість видань
9.7.3. Соціальна ефективність видань
9.7.4. Економічна ефективність видань
9.7.5. Формування й корегування видавничої політики
9.7.6. Перевидавання видань
9.7.7. Архівування видань
Запитання й завдання до розділу 9
10. Організація видавничої справи у світі
10.1. Координування й регламентування книго- і пресовидання
10.2. Статистика світового книго- і пресовидання
10.3. Міжнародні видавничі асоціації
10.4. Міжнародні видавничі виставки та ярмарки
10.5. Будова видавництв і видавничих організацій
10.6. Роль перекладних видань
Запитання й завдання до розділу 10
11. Організація видавничої справи в Україні
11.1. Система керування книго- і пресовиданням
11.2. Порядок створення видавництв і видавничих організацій
11.3. Статистика українського книго- і пресовидання
11.4. Українські видавничі асоціації, виставки та ярмарки
11.5. Підготовка кадрів
Запитання й завдання до розділу 11
12. Нормативні документи видавничої справи
12.1. Види нормативних документів
12.2. Міжнародні нормативні документи
12.3. Законодавчі акти України
12.3.1. Авторське право
12.3.2. Інші законодавчі акти
12.4. Постанови уряду України
12.5. Стандарти
12.5.1. Міжнародні стандарти
12.5.2. Державні стандарти
12.5.3. Стандарти організацій
12.6. Технологічні інструкції
Запитання й завдання до розділу 12
13. Комп’ютеризація видавничої справи
13.1. Види комп'ютерних систем у видавничій справі
13.2. Редакційні системи
13.2.1. Системи комп’ютерної коректури
13.2.2. Системи комп’ютерного редагування
13.3.3. Довідкові редакційні системи
13.3. Видавничі системи
13.3.1. Системи автоматизації видавничої діяльності
13.3.2. Верстальні видавничі системи
13.3.3. Автоматизовані системи керування видавництвами
13.4. Рекламні сайти видавництв
13.5. Інтернет-мережі розповсюдження видань
Запитання й завдання до розділу 13
14. Висновки
Додатки
1. Рекомендований перелік фахових навчальних дисциплін для спеціальності «Видавнича справа та редагування» (рівень бакалавра)
2. Коректурні знаки
3. Зразок відредагованої сторінки авторського оригіналу
4. Зразок коректури зверстаної сторінки проекту газетного видання
5. Зразок оформлення макету каталожної картки
6. Зразки оформлення вихідних відомостей (титул, зворот титула, остання сторінка)
7. Шаблон редакційного висновку
8. Мінімальні ставки авторської винагороди (роялті) за відтворення і (або) опублікування примірників творів наукової, художньої, публіцистичної та іншої літератури і музичного мистецтва, зафіксованих поліграфічним способом
9. Зразок видавничої угоди з автором
10. Зразок видавничої угоди з друкарнею
11. Зразок видавничої угоди з книготорговельною організацією
12. Зразок кошторису витрат на видання
13. Зразок технічного паспорта видання
14. Перелік одержувачів обов'язкового безоплатного примірника видань України
15. Завдання для самостійної роботи
16. Зразок підсумкового тесту
Література
Основна
Додаткова
Довідкова


Книгу можна придбати за адресою:

Видавництво "Каменяр"
79 000, Львів, МСП, вул. Підвальна, 3
Тел./факс: 032-2355949
E-mail: vyd_kamenyar@mail.lviv.ua


СЛОВНИК ВИДАВНИЧИХ ТЕРМІНІВ

Партико З. В. Словник видавничих термінів / З. В. Партико. — Запоріжжя : Вид-во КПУ, 2013. — 68 с.

Словник містить понад вісім сотень термінів сучасної видавничої справи та редагування. В означеннях термінів враховано цифрові технології виробництва.
Призначений для студентів вищих навчальних закладів, які навчаються за спеціальностями “Видавнича справа та редагування”, “Журналістика”, “Реклама та зв’язки з громадськістю”. Буде корисний видавцям-практикам.

А
Абзац — поліграфічна одиниця видання, що складається з множини рядків, які завершуються розділювачем абзаців і входять до складу стовпця. Усі рядки абзацу, крім першого й останнього, однаково вирівняні (до першого, що починається з абзацного відступу, та останнього, часто неповного, можуть застосовувати інші способи вирівнювання). Абзац має також верхній і нижній міжрядкові пробіли, які можуть відрізнятися від внутріабзацних міжрядкових віддалей (інтерліньяжу).
Абзацний відступ — віддаль від лівої межі формату набору до першого знака в першому рядку абзацу.
Автоматизована система керування ЗМІ — комп’ютерна програма (система), яка дає змогу здійснювати загальне керування ЗМІ. Як правило, це системи загального призначення, що використовують на всіх підприємствах незалежно від їх галузевої специфіки.
Автор — фізична особа, яка створила повідомлення і зафіксувала його на носії інформації у формі авторського оригіналу.
…
Г, Ґ
Газета — періодичне газетне видання, що подає оперативні повідомлення різних видів і жанрів, згрупованих за постійними рубриками. Містить офіційні документи, оперативну новинну інформацію і матеріали з актуальних громадсько-політичних, наукових, виробничих та інших питань, а також літературні твори, фотографії та рекламу. Газета може мати додаток чи додатки у вигляді окремих газетних випусків і у вигляді газетно-журнальних видань, які мають самостійну назву. Різновиди: громадсько-політична, спеціалізована, спеціальний газетний випуск.
Галузеве редагування — 1. Складова едитології, яка досліджує нормативне й творче редагування конкретних видів повідомлень. 2. Приведення об’єкта редагування у відповідність до чинних у певний час у конкретному суспільстві галузевих норм редагування.
…
Ь, Ю, Я
Якість видання — комплекс споживчих (щодо реципієнтів) характеристик видання: якість редагування, художнього оформлення, апарату видання, вихідних відомостей, матеріалів, друкування, брошурування, пакування, транспортування й зберігання. Виокремлюють конструкційну й експлуатаційну надійність видання. Регламентується Державними стандартами України.
Якість інформації — загальна властивість інформації, що характеризує її форму, модальність, істинність і нормованість.
Якість повідомлення — відношення кількості помилок у повідомленні до його обсягу (наприклад, в авторських аркушах).


Книгу можна придбати за адресою:

Видавництво "Каменяр"
79 000, Львів, МСП, вул. Підвальна, 3
Тел./факс: 032-2355949
E-mail: vyd_kamenyar@mail.lviv.ua

За консультаціями та довідками можна звертатися до автора:

Тел.: 066-2725054
E-mail: partyko@ukr.net